Сроки и термины в украинском праве

Правоприменительная практика пошла разными путями при толковании исчисления сроков и терминов, что является признаком отсутствия четкого урегулирования этих понятий в украинском законодательстве
21.07.2014, 09:46
9694
5

З першого погляду, Цивільний кодекс України (надалі - Цивільний кодекс) достатньо чітко врегульовує поняття строків та термінів, порядок їх перебігу, обчислення, та пов‘язані з ними правові наслідки Див. Розділ V Цивільного Кодексу України від 16.01.2003, № 435-IV. Правила щодо строків та термінів, визначені Цивільним кодексом, застосовуються за аналогією і в інших сферах права, в яких ці поняття безпосередньо не визначені. Див., наприклад, Постанову Вищого адміністративного суду України від 23 жовтня 2012 р. м. Київ К-27227/10.

Проте, правозастосовна практика пішла різними шляхами при тлумаченні обчислення строків та термінів, що є ознакою відсутності чіткого врегулювання цих понять в українському законодавстві.

У відповідності з формулюваннями українського законодавства, більшість документів (дозвільних або особистих, наприклад, паспорт), що мають, згідно законодавства, визначений строк дії, видаються строком дії на один рік або певну кількість років; тобто строк дії визначається роками. Також, позовна давність обчислюється роками (три роки або один рік).

При цьому, документи, що видаються строком дії на певну кількість років, містять початкову та кінцеву дату дії; тут і починається проблема. Зокрема, якщо документ видається 5 січня 2014 року Дати вибрані абстрактні для зручності пояснення. строком дії на один рік, то чомусь наші чиновники зазначають у такому випадку 5 січня 2015 року останньою датою строку дії документа, виданого на один рік. Таким чином, можна стверджувати, що документ діє один рік та один день.

Варто зазначити, що це проблема не якоїсь певної галузі права чи сектору економіки; відповідна ситуація має місце, зокрема, при визначенні строку дії ліцензії, строку дії паспорту громадянина України для виїзду за кордон, обчисленні строків позовної давності, тощо. Розглянемо детальніше ці приклади та практику тлумачення судами відповідних правил про строки та їх обчислення.

Ліцензія на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами видається терміном на один рік Див. статтю 15 Закону України від 19.12.1995 № 481/95-ВР Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів.. При цьому на практиці в самій ліцензії зазначається термін дії, наприклад з 5 січня 2014 року по 5 січня 2015 року, що дає підстави ставити під сумнів право підприємця торгувати алкогольними напоями 5 січня 2015 року (адже це буде додатковий день до одного року, хоча в цей день ліцензія ж в принципі дійсна).

В минулому Вищий адміністративний суд України стверджував, що в останній день строку дії ліцензії підприємець має право здійснювати ліцензійну діяльність, посилаючись на те, що згідно зі статтею 253 Цивільного кодексу перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок Див. Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 18.02.2009 у справі № К-31998/06; Постанову Вищого адміністративного суду України від 23.10.2012, м. Київ К-27227/10., тобто, якщо термін дії ліцензії починається з 5 січня 2014 року, то фактично підприємець має право здійснювати ліцензійну діяльність починаючи з 6 січня 2014 року і до 5 січня 2015 року включно, що становитиме рівно один рік.

Таке тлумачення в кінцевому результаті дійсно дає підприємцю право здійснювати ліцензійну діяльність протягом одного року, як це гарантовано законодавством у випадку видачі ліцензії, проте воно не було підтримано Державною податковою адміністрацією України у листі від 24.04.2009 р. № 8654/7/32-0117 Щодо роз‘яснень з питань контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів. Зокрема, податківці стверджують (з посиланням на статті 252 та 254 Цивільного кодексу), що суб‘єкт господарювання має право здійснювати торгівлю алкогольними напоями до дати, зазначеної в ліцензії, при цьому останнім днем торгівлі буде дата, що передує даті, зазначеній в такій ліцензії.

Така позиція податківців особливо дивує тим, що вони не зазначають дату початку дії ліцензії, з якої підприємець має право здійснювати ліцензійну діяльність (чи з дати, зазначеної в ліцензії як початок перебігу терміну дії ліцензії, чи з дати, що за нею слідує). З урахуванням положень статті 253 Цивільного кодексу, ліцензія, видана 5 січня 2014 року, дає право підприємцю здійснювати ліцензійну діяльність починаючи з 6 січня 2014 року, а відповідно до роз‘яснення Державної податкової адміністрації, останнім днем здійснення такої діяльності буде 4 січня 2015 року, тобто підприємець фактично користується правами, наданими йому ліцензію на один день менше, ніж це передбачено законодавством.

У 2011 році Міністерство юстиції України також звернуло увагу на проблему обчислення строків Див. Лист Міністерства юстиції України від 13.01.2011 р. № 7-0-2-11-19 Щодо роз‘яснення термінів та надання інформації про законодавчі акти України, у яких вони містяться. і з посиланням на статтю 255 Цивільного кодексу України зазначило, що закінченням строку є 24 година останнього дня строку, тобто вважаємо, що оскільки 5 січня 2015 року буде останнім днем дії ліцензії, то підприємець повинен мати право в цей день здійснювати ліцензійну діяльність до півночі.

Верховний суд України в постанові від 16 квітня 2014 року у справі № 6-24цс14 висловив позицію, згідно з якою трирічний строк позовної давності у спорі, що виник між сторонами, обчислюється з 4 липня 2009 року і закінчується 3 липня 2012 року (а не 4 липня 2012 року).

Анастасія Лаптійчук

Кричущою є ухвала Вищого адміністративного суду України від 13 березня 2014 року у справі № К/9991/20922/11, згідною з якою колегія суддів розтлумачила поняття строків і термінів прямо протилежно попереднім рішенням того ж Вищого адміністративного суду України в ідентичних справах (як описано вище). Зокрема, тепер колегія суддів зазначила, що якщо строк ліцензії діє до 30.03.2008, то останній термін дії ліцензії закінчився 29.03.2008, чим власне поставила підприємців у дуже незручне становище і цілковиту правову невизначеність: один і той же суд тлумачить одну і ту ж саму правову норму по-різному.

В такій ситуації лишається тільки вірити в дієвість на практиці презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу Див. статтю 4.1.4 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI..

Врешті решт, схожу проблему кожен з нас може побачити у власному паспорті громадянина України для поїздок за кордон: згідно законодавства, паспорт громадянина України для виїзду за кордон оформляється на період до десяти років з можливістю продовження на такий же термін Див. ч. 1 статті 4 Закону України від 21.01.1994 № 3857-ХІІ Про порядок виїзду з України і в‘їзду в Україну громадян України., при чому згідно дат, зазначених в наших паспортах, від першої до останньої дати виходить десять років і один день.

Аналізуючи формулювання, вжиті в правових актах, рішеннях судів, листах та роз‘ясненнях органів влади, саме собою напрошується пояснення причини різної практики застосування таких здавалось би чітких та зрозумілих норм Цивільного кодексу про строки і терміни.

Відповідно до статей 251 та 252 Цивільного кодексу, строк і термін є двома різними поняттями: строк означає певний проміжок часу (тиждень, місяць, рік), а термін є календарною датою, з настанням якої пов‘язана дія чи подія.

Тобто, коли нормативно-правовий акт чи документ говорить про дію документу протягом тижня, місяця чи року, то йдеться про його строк дії і повинні застосовуватися положення про початок перебігу і закінчення строку (статті 253, 254 і 255 Цивільного кодексу), а вживання словосполучення «термін дії один рік» є некоректним і таким, що суперечить Цивільному кодексу.

Відповідно, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати, а спливає у відповідні місяць та число останнього року строку, тобто, повертаючись до попередніх прикладів із ліцензією, якщо ліцензія видана на один рік з 5 січня 2014 року, то підприємець повинен мати право здійснювати ліцензійну діяльність починаючи з 6 січня 2014 року і до 5 січня 2015 року включно.

Повертаючись до формулювань, які вживаються органами влади та судами, важко не помітити хаотичне змішування понять строку і терміну дії. Наприклад, відповідно до Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів ліцензія видається терміном на один рік, що не відповідає правилам Цивільного кодексу про те, що роками вимірюються строки. Звідси, сама ліцензія містить посилання на термін дії з однієї дати до такої ж дати наступного року, а правила про обчислення строку дії Цивільного кодексу не застосовуються, бо зазначено саме «термін». Звісно, якби ліцензія мала видаватись терміном дії до конкретної дати, то ліцензійна діяльність на її підставі могла б бути здійснювана лише до дати, що передує останній даті терміну.

Виходить, що в 2009 та 2012 роках Вищий адміністративний суд України тлумачив правильно однорічний період дії ліцензії саме як її «строк дії», незважаючи на те, що в Законі України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів відбулось сплутування понять «строк» і «термін» і те, що, по суті, становить «строк», формально було названо «терміном»; проте в 2014 році той же суд пішов формалістичним шляхом, визначивши, що оскільки ліцензія видана терміном дії (а не на строк дії!) до конкретної дати, то діяльність має бути припинена попереднього до такої дати дня. Таким чином, відповідний Закон де-факто визначає строк дії ліцензії, а сама ліцензія містить термін дії.

Рішення Вищого адміністративного суду України у 2014 році взагалі незрозуміле з точки зору правової лексики: «враховуючи, що строк ліцензії діє до 30.03.2008, то останній термін дії ліцензії закінчився 29.03.2008». В одній фразі одночасно вживаються і строк, і термін дії, як тотожні поняття, при чому календарна дата, яка має відношення до терміну дії, прив‘язується до строку дії.

Здавалось би, змішування схожих понять цивільного права, з першого погляду, не повинно було б мати особливих наслідків на практиці. Проте, таке змішування призводить до того, що підприємці, які, з одного боку, правильно інтерпретують у відповідності з Цивільним кодексом поняття строку дії їхньої ліцензії, з іншого боку формально порушують норми Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів (який, у свою чергу, порушує норми Цивільного кодексу!) і ризикують підпасти під суворі санкції податківців, які ще з 2009 роки заявили про свій формалістичний підхід до вирішення ситуації, не маючи при цьому жодних гарантій щодо того, яку позицію займе Вищий адміністративний суд України завтра.

Для того, щоб уникнути таких необґрунтованих ризиків для підприємців, період дійсності документів повинен чітко визначатись або строками (і тоді документ вступає в силу наступного дня після дати, з якою пов‘язаний початок перебігу строку, і діє до останньої дати дії включно), або терміном дії до конкретної дати (і тоді документ вступає в силу в перший день терміну, і припиняє дію в день, що передує останній даті).

А тим часом, аби зменшити ризики на практиці, можна порекомендувати підприємцям при отриманні ліцензії або іншого дозвільного документу, що містить схожу проблему зі змішуванням строків та термінів, одразу звертатись до компетентного органу влади за роз‘ясненням щодо конкретної дати початку і закінчення їх дії. Звичайно ж, припинення діяльності в останній день дії ліцензії гарантуватиме відсутність претензій з боку органів влади, проте призупинення виробництва, навіть на один день, може призвести до значних втрат підприємства.

Анастасія Лаптійчук, старший юрист МЮФ «ПЕТЕРКА та ПАРТНЕРИ»

Подготовлено специально для Платформы ЛІГА:ЗАКОН
Связаться с редактором

Войдите, чтобы оставить комментарий
Рассылка новостей
Подписаться

Ця сторінка також доступна для перегляду українською мовою

Перейти до української версії сайту