ЮРЛИГА вже писала про те, що 12 травня 2014 року Європейський суд з прав людини виніс рішення у справі "Кіпр проти Туреччини". Судом була розглянута можливість застосування ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основних свобод про справедливу сатисфакцію Кіпру за порушення прав людини на території Турецької Республіки Північного Кіпру, яка була проголошена під час проведення Туреччиною військових операцій на території острова.
10 травня 2001 року ЕСПЧ в базовому рішенні "Кіпр проти Туреччини" встановив 14 порушень Конвенції. Було встановлено порушення ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції (захист права власності). Греки-кіпріоти, що мають власність на півночі Кіпру, були позбавлені можливості доступу, управління, використання і володіння своїм майном, а також якій-небудь компенсації за втручання в їх право власності. Крім того, у разі тривалого від'їзду з цього регіону вони втрачали право на мирне володіння своїм майном, а у разі смерті спадкові права родичів, що проживають на півдні Кіпру, не признавалися. Що стосується справедливої компенсації, Суд одноголосно ухвалив, що питання про можливе застосування ст. 41 Конвенції не було готове до рішення і відклало його розгляд.
У своїх претензіях від 18 червня 2012 року кіпрський уряд просив справедливу компенсацію відносно зниклих без вісті осіб і порушень прав людини греків-кіпріотів на півострові Карпас, встановлених Великою Палатою. Нові претензії торкалися порушень статей 3, 8, 9, 10 і 13 Конвенцій і статті 2 Протоколи № 1, встановлених Судом. Кіпрський уряд підкреслив, що ці нові вимоги не торкаються порушення прав власності відповідно до ст. 1 Протоколу № 1.
Європейський суд рішенням від 12 травня 2014 року зобов'язав турецький уряд виплатити 30 млн євро в якості компенсації морального збитку родичам зниклих без вісті людей і 60 млн євро в якості компенсації морального збитку, понесеного греками-кіпріотами з півострова Карпас, що знаходиться в Турецькій республіці Північного Кіпру.
ЮРЛИГА вважає, що ці рішення є важливими в контексті стосунків України і Російської Федерації у зв'язку з окупацією останньої частини української территирии - Кримського півострова. Про застосування норм Конвенції при захисті прав людини в Криму розповіла Алла Федоровадоцент кафедри порівняльного і європейського права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Т. Шевченка.
Вона відмітила, що рішення у справі "Кіпр проти Туреччини" (Cyprus v. Turkey) 2001 року є продовженням тлумачення територіальної юрисдикції ЕСПЧ і має украй важливе значення для правового аналізу подій, що відбуваються в Україні.
|
Алла Федорова |
Відповідно до ст. 1 Конвенції Європейський суд, визначаючи, чи являються події, на які скаржиться заявник, проявом юрисдикції держави-учасника, головним чином бере до уваги територію держав-учасниць. Проте, в рішенні "Лоизиду проти Туреччини" (Loizidou v. Turkey) 1996 року Європейський суд чітко визначив, що сфера дії Конвенції поширюється на будь-яку територію, що знаходиться під ефективним контролем держави-учасника Конвенції, тобто не обмежується національною територією.
Більше того, відповідальність якого-небудь держави-учасника Конвенції, на думку Суду, може виникнути і тоді, коли ця держава в результаті військових дій - законних або незаконних - здійснює ефективний контроль над районом за межами власної території. Зобов'язання по забезпеченню в такому районі прав і свобод, визначених в Конвенції, витікає з самого факту такого контролю, незалежно від того, здійснюється він безпосередньо, за допомогою власних збройних сил або через підпорядковану місцеву адміністрацію. Цей принцип неодноразово підтверджувався в практиці Суду, у тому числі, в рішеннях у справах "Илашку і інші проти Молдови і Росії" (Ilascu and Others v. Moldova and Russia)"Катан і інші проти Молдови і Росії" (Catan and Others v. Moldova and Russia ), "Дрізд і Яночек проти Франції і Іспанії" (Drozd and Janousek v. France and Spain) і інші.
У 2011 році Європейським судом було винесено ухвалу "Аль-Скейни і інші проти Великобританії" (Al - Skeini and Others v. the United Kingdom) з приводу порушень прав людини в Іраку британськими військовими. Причому, військові сили знаходилися на території Іраку відповідно до Резолюції Ради Безпеки ООН і забезпечували безпеку однієї з провінцій, проводили антитерористичні операції, контроль цивільних демонстрацій, захист основних систем життєзабезпечення населення і так далі
Справа "Кіпр проти Туреччини" - приклад міждержавних скарг, подача яких досить рідкісне явище в Європейському суді. Проте, і в рішенні у цій справі Європейський суд не відходжував від принципів і позицій, сформульованих раніше і підтверджуваних нині.
Для можливого розгляду ситуації в Криму з точки зору необхідності дотримання норм і принципів Європейської конвенції з прав людини принципове значення має підтвердження поширення юрисдикції Туреччині в справі "Кіпр проти Туреччини" на цю територію і фактичну згоду із затвердженням Кіпру про те, що "…якщо Республіка Кіпр неправомірним чином позбавлена можливості здійснювати свою законну юрисдикцію в північній частині Кіпру, то Туреччина має "юрисдикцію" по сенсу ст. 1 Конвенції і, відповідно, несе відповідальність за порушення Конвенції, що лагодяться в цьому районі".
А. Федорова вважає, що Україна повинна враховувати рішення у справі "Кіпр проти Туреччини" не лише в ситуації з Кримом, останнє відкриває можливості для скарг проти Росії у зв'язку з ситуацією в східних регіонах України. Кіпр, посилаючись на рішення у справі Лоизиду, поставив перед Судом питання про відповідальність Туреччини за політику і дії влади Турецької Республіки Північного Кіпру. Іншими словами, питання про поширення відповідальності Туреччини на дії місцевої адміністрації, існуючої завдяки різним видам турецької підтримки. Європейський суд в п. 80 вказаного рішення чітко допустив можливість залучення держави до відповідальності відповідно до Конвенції у випадках того, що погоджується або потурання влади якого-небудь держави-учасника конкретним діям приватних осіб, що порушують що гарантуються Конвенцією права інших осіб.
У цьому аспекті матиме значення і рішення у справі "Грузія проти Росії", в якому Грузія посилається не лише на дії російських військових, але і на незаконне, невиборче застосування сили сепаратистами, що знаходяться під контролем Росії.
" Таким чином, виходячи з усієї практики Європейського суду відносно територіальної юрисдикції, держава-учасник що окупувало, законно або що незаконно захопило територію іншої держави або її частину, здійснює контроль або допомагає різними способами в його здійсненні, повинно розповсюдити сферу дії Конвенції на таку територію і, відповідно, нести відповідальність за усі допущені порушення прав людини"- пояснила юрист.
За її словами те, чи може Україна сподіватися на позитивний розгляд Судом її скарги проти Росії відносно порушень на території Криму, залежить від багатьох аспектів. Проте з упевненістю можна стверджувати, що Росія є належним відповідачем по цій категорії справ, починаючи з порушень права на життя, свободу і особисту недоторканість, свободу висловлювання думок, мирних зборів і закінчуючи різними порушеннями, пов'язаними з правом власності.
