Аналізуючи судову практику з цього питання, необхідно відмітити існування єдиного підходу з боку контролюючих органів до перевірки коректності нарахувань податкових зобов'язань по сплаті екологічного податку з вартості реалізованих паливно-мастильних матеріалів. У обгрунтуванні податкових повідомлень-рішень податківці посилаються на норми п.241.2.1 НКУ і відмічають, що податковий агент зобов'язаний утримувати і сплачувати до бюджету екологічний податок при реалізації палива. До категорії податкових агентів відносяться підприємства, які здійснюють оптову торгівлю паливом з викидами в атмосферу забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення при реалізації палива.
Важливо відмітити, що ст.241 зазнавала істотні зміни за час дії НКУ. У редакції кодексу в 07.07.2011.: п.241.2 НКУ визначав, що до податкових агентів по сплаті екологічного податку відносяться суб'єкти господарювання, які : здійснюють оптову торгівлю паливом; здійснюють роздрібну торгівлю паливом. 07.07.2011р. були внесені зміни в ст.241 НКУ. Уточнювалося, що до податкових агентів відносяться суб'єкти господарювання, що здійснюють торгівлю паливом власного виробництва на митній території України (п.241.2.1 НКУ) здійснюють ввезення палива на митну територію України (п.241.2.2 НКУ).
Судову практику доцільно аналізувати з діленням на два періоди: до внесення змін до НКУ 07.07.2011 і потім. На час дії редакції ст.241 НКУ в 07.07.2011 судових органів, у більшості випадків, виносили ухвали не на користь платників податків, і відмічали, що при здійсненні оптової торгівлі паливом підприємство автоматично стає податковим агентом (постанова Житомирського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2012р. у справі 0670/9476/11) .
Позиція суду зазнала кардинальні зміни після набуття чинності змін в НКУ від 07.07.2011, де ст.241 була викладена в новій редакції, однозначнішій для трактування. Судові органи відміняли ППР, грунтуючись на позиції, що податок повинен закладатися в ціну палива тільки на одному етапі руху товару, необхідність змісту екологічного податку на стадії кожному оптовому перепродажу суперечать нормам чинного законодавства (постанова ВАСУ від 25.04.13р. У справі № 2808/12/2070) .
Систематизувавши наявні судові рішення, можна зробити висновок, що суди при обгрунтуванні своєї думки, спираючись на норми, керуються наступними твердженнями:
- Якщо підприємство не здійснювало викидів забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення у разі використання ними палива за звітний період, але здійснювало оптову торгівлю паливом власного виробництва, відповідно до вимог п. 241.2.1 НКУ, зобов'язаний обчислювати, утримувати і сплачувати до бюджету екологічний податок при реалізації палива. Згідно п.250.2 НКУ подати податкову декларацію по екологічному податку за цей період.
- За наявності листів від контрагентів (оптових продавців палива) про включення в ціну відвантаженого палива сум екологічного податку, в підприємства (покупця) не виникне обов'язку по сплаті екологічного податку.
Отже, судова практика дозволяє зробити висновок, що посилання контролюючих органів про необхідність сплати екологічного податку на кожній стадії оптового перепродажу суперечать нормам чинного законодавства, оскільки у такому разі сплачена платником екологічного податку - кінцевим споживачем сума податку знаходитиметься в прямій залежності від кількості оптових посередників, що у свою чергу суперечить ст.244 НКУ і ст.67 Конституції України і не відповідає загальним принципам оподаткування, закладеним в п.4.1.2 НКУ, оскільки призводить до подвійного оподаткування .
Таїсія Коваленко, аудитор
Аудиторська фірма "Аксенова і партнери" GGI
