З моменту доповнення Кодексу України про адміністративні правопорушення статтею 44-3 «Порушення правил щодо карантину людей», частина перша цієї статті стала найпопулярнішою підставою для притягнення підприємців до адміністративної відповідальності.
Найбільш вразливими стали сфери перевезень, готельно-ресторанного бізнесу, надання послуг та роздрібної торгівлі продуктами харчування.
За офіційною інформацією Державної судової адміністрації України, станом на 01.12.2020 саме згідно вказаної статті на розгляд судів України надійшло 60 056 протоколів про притягнення осіб до адміністративної відповідальності, зважаючи на те, що норма діє близько 9 місяців, показник більше ніж високий.
Санкція цієї статті передбачає накладення штрафу на громадян у розмірі від 17 000 гривень до 34 000 гривень і на посадових осіб від 34 000 до 170 000 гривень, відтак питання оскарження таких штрафів набуло неабиякої актуальності.
Особливістю розгляду такої категорії справ є те, що вони не переглядаються в касаційному порядку Верховним Судом, тому апеляційний суд є судом останньої інстанції.
Аналіз практики судів свідчить про те, що найпоширенішими причинами притягнення до відповідальності і, як наслідок, накладенням штрафів є:
- визнання особою вини під час судового розгляду або складання протоколу про адміністративне правопорушення (Постанова від 30.11.2020 № 716/1645/20 Чернівецький апеляційний суд, Постанова від 23.11.2020 № 523/15063/20 Одеський апеляційний суд, Постанова від 20.11.2020 № 684/419/20 Хмельницький апеляційний суд),
- прохання особи звільнити її від адміністративної відповідальності, обмежившись усним зауваженням (Постанова від 09.11.2020 № 683/2134/20 Хмельницький апеляційний суд),
- неявка у судове засідання без будь-яких поважних причин,
- наявність підписаної винною особою посадової інструкції чи будь-якого іншого документа, який містить посилання на Постанову Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 N 641 «Про встановлення карантину, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19» або будь-який інший нормативний акт, що свідчить про обізнаність із карантинними обмеженнями (Постанова від 26.11.2020 № 523/15061/20 Одеський апеляційний суд),
- відсутність будь-яких зауважень чи заперечень у протоколі про адміністративне правопорушення, наявність власноруч написаних пояснень керівника про зобов'язання усунути всі порушення в найближчий час, працювати в масках та печатках, контролювати персонал тощо (Постанова від 20.11.2020 № 752/18269/20 Київський апеляційний суд),
- наявність пояснень особи із висвітленням причин порушення карантинних заходів (Постанова від 13.11.2020 № 654/3305/20 Херсонський апеляційний суд),
- неодноразове притягнення особи до адміністративної відповідальності за аналогічні або інші правопорушення (Постанова від 24.11.2020 № 552/4931/20 Полтавський апеляційний суд),
- посилання на неконституційність карантинних обмежень (Постанова від 06.11.2020 № 654/2350/20 Херсонський апеляційний суд, Постанова від 27.10.2020 № 310/4927/20 Запорізький апеляційний суд).
Наявність перелічених вище фактів, навіть при неправильному застосуванні норм матеріального та порушенні норм процесуального права судами першої інстанції, не перешкоджає судам апеляційної інстанції залишати в силі явно незаконні рішення про накладення стягнення.
Решта випадків притягнення до відповідальності за статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення є цілком прогнозованими та оскаржуваними і зазвичай закінчуються:
- закриттям провадження у зв’язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення (Постанова від 30.11.2020 № 405/4290/20 Кропивницький апеляційний суд),
- поверненням матеріалів на доопрацювання (Постанова від 22.10.2020 № 582/688/20 Недригайлівський районний суд, Постанова від 17.09.2020 № 553/1333/20 Ленінський районний суд м. Полтави, Постанова від 05.12.2020 № 638/15733/20 Дзержинський районний суд м. Харкова),
- звільненням від адміністративної відповідальності (Постанова від 01.12.2020 № 759/16670/20 Київський апеляційний суд).
У той же час для такого «позитивного» сценарію необхідно чітко розуміти механізм притягнення до адміністративної відповідальності та володіти усіма способами захисту наданими нам законом на стадії оформлення адміністративних матеріалів, судового розгляду в суді першої інстанції та під час апеляційного оскарження.
На що потрібно звернути увагу під час складання протоколу про адміністративне правопорушення
Поряд із стандартними вимогами до протоколу про адміністративне правопорушення, зокрема правильного зазначення особистих даних, суті адміністративного правопорушення, долучення доказів, відомостей про свідків, інших реквізитів відповідно до статті 256 Кодексу України про адміністративні правопорушення, є питання на які слід звернути особливу увагу через специфіку правопорушення.
У силу бланкетності статті 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення під час складання протоколу про адміністративне правопорушення обов’язково мають бути зазначені конкретні норми права у порушенні яких вас підозрюють, із посиланням на нормативно правовий документ, відсутність посилання на такі норми свідчить про відсутність ознак адміністративного правопорушення (Постанова від 27.11.2020 № 428/8560/20 Луганський апеляційний суд).
Варто звернути увагу, що посилання у протоколі про адміністративне правопорушення на порушення, наприклад постанови Головного державного санітарного лікаря України є неправильним та свідчить про відсутність ознак правопорушення, оскільки цей документ не є актом законодавства в розумінні статті 57 Конституції України чи рішенням органу місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами (Постанова від 02.12.2020 № 428/9584/20 Сєвєродонецький міський суд).
Необхідно розуміти, що Головний державний санітарний лікар України не є самостійним суб'єктом нормотворчості, та не наділений повноваженнями щодо прийняття нормативно-правових актів. Тому затверджені ним тимчасові рекомендації за своєю суттю не є нормативно-правовим актом, а тому їх недотримання не може бути підставою для накладення адміністративного стягнення (Постанова від 27.11.2020 № 680/775/20 Хмельницький апеляційний суд).
Судовий розгляд
Під час судового розгляду такої категорії справ варто звертати особливу увагу, що зазвичай протоколи про адміністративне правопорушення за статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення складаються на працівників підприємств (адміністраторів, менеджерів, продавців тощо), які не є суб’єктами господарювання.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 N 641 «Про встановлення карантину, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19» із подальшими змінами і доповненнями, відповідальність за вказаною нормою покладається на спеціальних суб'єктів, а саме суб'єктів господарювання, а не найманих працівників.
Згідно зі статтею 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Суб'єктами господарювання є: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього кодексу, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Оскільки такі працівники не є спеціальними суб’єктами в їх діях відсутній склад адміністративного правопорушення (Постанова від 23.11.2020 № 161/11615/20 Волинський апеляційний суд, Постанова від 16.09.2020 № 159/3068/20 Волинський апеляційний суд, Постанова від 26.06.2020 № 946/2269/20 Одеський апеляційний суд).
Проаналізована судова практика свідчить, що відповідальність за порушення вимог щодо заборони роботи суб'єктів господарювання, які приймають відвідувачів можуть нести виключно суб'єкти господарювання, а не їх працівники, оскільки останні не здійснюють господарську діяльність та не є суб'єктами господарювання.
Апеляційне оскарження
Досить великий масив судової практики судів апеляційної інстанції свідчить, що чинним законодавством України не передбачено чіткого переліку доказів, які б свідчили про порушення підприємцями статті 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Зазвичай у більшості випадків єдиним доказом протиправності дій слугує лише протокол про адміністративне правопорушення, якого звичайно не достатньо для доведення винуватості особи, адже, по суті в такій ситуації слово підозрюваного протистоїть слову особи яка притягає його до відповідальності.
За таких умов протокол про адміністративне правопорушення не містить усіх необхідних відомостей, які би підтверджували вчинення дій, які вказані у такому протоколі, а винуватість самою особою заперечується.
Зазвичай суд першої інстанції у таких категоріях справ не вживає належних заходів, спрямованих на встановлення всіх обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення.
Так, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини ("Малофеєв проти Росії" та "Карелін проти Росії"), у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу. У такому випадку справа про адміністративне правопорушення має бути закрита у зв'язку з відсутністю складу правопорушення.
У той же час адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтуються на конституційному принципі: презумпції невинуватості (стаття 62 Конституції України).
Тягар доведення складу адміністративного правопорушення покладається на адміністративний орган, разом з тим, особа, яка притягається до відповідальності, звільняється від обов'язку доводити свою причетність до скоєння правопорушення.
Провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема, за відсутності складу адміністративного правопорушення (Постанова від 23.11.2020 № 522/12938/20 Одеський апеляційний суд, Постанова від 06.11.2020 № 199/6660/20 Дніпровський апеляційний суд, Постанова від 03.11.2020 № 310/6470/20 Запорізький апеляційний суд, Постанова від 02.11.2020 № 201/9250/20 Дніпровський апеляційний суд, Постанова від 20.10.2020 № 310/5193/20 Запорізький апеляційний суд).
З огляду на викладене вище, апеляційні суди зазвичай приймають сторону підприємців, і вказують, що матеріали справи не містять доказів, які б поза розумним сумнівом доводили вчинення особою інкримінованого їй адміністративного правопорушення.
Висновки
Аналіз судової практики притягнення до відповідальності за порушення карантинних обмежень свідчить про те, що ймовірність накладення штрафів все ще існує, більше того прямо залежить від поведінки самих підприємців, адже своїми необдуманими діями, зокрема: поясненнями, підписанням документів про ознайомлення, проханнями звільнити від відповідальності, посиланням на незаконність карантину та причини своїх порушень, останні самі опосередковано визнають свою провину.
У свою чергу належна підготовка та обізнаність із обставинами на які потрібно звернути увагу на кожному етапі, починаючи від складення протоколу про адміністративне правопорушення і, закінчуючи апеляційним оскарженням, свідчить про можливість звести нанівець шанс накладення штрафу.
Ігор Бенько, старший юрист АФ Pragnum
