15.12.2017 року ознаменувався днем набрання чинності «нових правил гри» у національних судах, тобто, нових редакцій процесуальних кодексів. Однією із численних новацій яких, є виділення у ЦПК та ГПК України окремої категорії справ – малозначних, касаційне оскарження яких обмежено в силу прямої норми закону.
08.02.2020 року набрав чинності Закон України 410-ІХ від 15.01.2020 року, яким поширено дію законодавчого обмеження касаційного оскарження малозначних справ також на справи з ціною позову, що не перевищують 250-ти розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб (за ЦПК України) та 500-т (за ГПК України).
З огляду на збільшення категорій справ, касаційне оскарження яких обмежено законодавцем, актуальність даної теми видається очевидною, оскільки все більше осіб можуть залишитись «за бортом» перегляду їх справ Верховним Судом.
При цьому, можливість касаційного оскарження у вищевказаних категоріях справ поставлено у пряму залежність від обставин, які слід доказувати у загальному порядку, а процесуальним наслідком недоведеності таких – є відмова у відкритті касаційного провадження або закриття такого (у випадку первинно відкриття провадження).
Серед юридичної спільноти вищевказані новації сприйняті неоднозначно: одні вважають, що такі зміни забезпечать сталість та єдність судової практики, а інші – переконані, що такі можуть являти собою обмеження конституційного права особи на оскарження судового рішення.
Поряд із цим, у даній статті ставимо за мету не дискутувати щодо (не)витребуваності наведених процесуальних новацій, а проаналізувати наявну шестимісячну практику застосування Верховним Судом відповідних процесуальних положень на прикладі ЦПК та ГПК України, з моменту прийняття Закону України 410-ІХ від 15.01.2020 року.
Так, вищевказаними процесуальними кодексами, окрім загального обмеження касаційного оскарження вищезазначених категорій справ, передбачено чотири ідентичні виняткові обставини у випадку встановлення хоч однієї із яких, Верховний Суд розглядатиме відповідні справи. До таких обставин належать випадки, коли:
- касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики:
Чинне законодавство України не розкриває зміст поняття «питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики», водночас, Верховний Суд, виходить з того, що таке повинно бути головним/основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення (ухвала ВС від 17.03.2020 року у справі № 522/19654/16-ц).
Поряд із цим, за результатами аналізу Єдиного державного реєстру судових рішень можемо виділити наступні обставини, наявність яких Верховним Судом прирівнювалась до «питання права, яке має фундаментальне значення для правозастосовчої практики»:
- існування низки рішень судів першої та апеляційної інстанцій у аналогічних справах з протилежними правовими висновками;
/наприклад, ухвала ВС від 29.04.2020 року у справі № 908/1779/19/
- невідповідності оскаржуваних судових рішень висновкам щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
/наприклад ухвала ВС від 25.06.2020 року у справі № 922/3706/19/
У розрізі першого пункту нам видається за доцільне не лише вказувати конкретні реквізити судових рішень таких справ (найменування суду, номер справи, дату судового рішення), виділяти конкретні пункти (сторінки) на яких наявні відмінні висновки (для полегшення роботи суддів), а також додавати судові рішення із реєстру, попередньо зробивши на таких відповідні відмітки.
Принагідно інформуємо, що доволі часто зустрічаються випадки, коли Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження, оскільки особою не надано доказів відсутності єдиної правозастосовчої практики по аналогічним спорам (наприклад, ухвала ВС від 28.03.2019 року у справі № 917/478/18).
У контексті другого пункту, вважаємо, що такий фактично зводиться до підстави касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п. 1 ч. 2 ст. 389 ЦПК України та п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме: неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Тобто, де-факто відбувається ототожнення питання права, яке має фундаментальне значення із застосуванням норми права без врахування висновків Верховного Суду, у зв’язку із цим постає питання (швидше за все, риторичне), чи наведене відповідає ідеї запровадження обмеження касаційного оскарження відповідної категорій справ.
У продовження вищевказаного вважаємо за необхідне навести ухвалу Верховного Суду від 11.08.2020 року у справі № 468/1373/19-ц, у якій зазначено, що наведені заявником обставини, не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення, оскільки висновки судів в цій справі не суперечать сформованій судовій практиці Верховного Суду.
- особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи:
Як відомо процесуальними кодексами (ч. 4 ст. 82 ЦПК та ч. 5 ст. 75 ГПК України) закріплено загальне правило, що обставини, встановлені рішенням іншого суду, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи.
Отже, цілком обґрунтованим є визначення серед обставин, які уможливлюють касаційне оскарження, неможливість спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи. Водночас, у судовій практиці наявні ситуації, коли Верховний Суд відкривав касаційне провадження з даної підстави, з огляду на:
- наявність судового спору, у межах якого особа позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваними судовими рішеннями;
/наприклад, ухвала від 28.07.2020 року у справі № 369/6998/17/
- відсутність судового спору, але наявності інформації про ініціювання таких процесів, з огляду на зміст отриманих претензій.
/наприклад, ухвала від 20.07.2020 року у справі № 927/1064/19/
У контексті вищевказаного інформуємо, що аналіз ухвал Верховного Суду свідчить, що при обґрунтуванні вищевказаної обставини, доречним є чітко зазначати: а) які саме обставини особа позбавлена можливості спростувати; б) чому особа відповідно до закону позбавлена можливості спростувати такі обставини; в) у якій конкретно справі.
Вищевикладене ґрунтується на правових висновках Верховного Суду, викладених в ухвалах від 11.08.2020 року у справі № 468/1379/19-ц, від 10.08.2020 року у справі № 570/4419/19.
Водночас, нагадуємо, що слід чітко розрізняти обставини, які встановленні судом та правові оцінки висловлені судом, оскільки останні у силу положення закону (ч. 7 ст. 82 ЦПК та ч. 7 ст. 75 ГПК України) не є обов’язкові для суду, тому неможливість спростування таких у оскаржуваному рішенні не є підставою для відкриття касаційного провадження.
- справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу:
У розрізі вищевказаної обставини повідомляємо, що поняття «справа має виняткове значення» та «становить значний суспільний інтерес» є оціночними і потребують належного обґрунтування, а сама по собі відповідна вказівка не дає підстав для відкриття касаційного провадження (ухвала ВС від 03.06.2020 року у справі № 209/1392/17).
Поряд із цим, проведений аналіз судових рішень Верховного Суду свідчить про те, що у аспекті такої обставини, практика доволі неоднозначна. При цьому, вважаємо за передчасне робити критичні висновки, виходячи виключно зі змісту ухвал, не ознайомившись із відповідними касаційними скаргами та додатками до таких, з огляду на це надалі наведемо суто приклади, коли суд погодився із винятковістю обставин:
- з огляду на те, що виконання оскаржуваних рішень може призвести до скрутного фінансового становища фізичної особи/надмірного фінансового тягаря;
/наприклад, ухвала ВС від 06.05.2020 року у справі № 177/1090/18/
- у зв’язку із тим, що виконання оскаржуваних судових рішень через значні фінансові витрати фактично може вплинути на інтереси третіх осіб.
/наприклад, ухвала ВС від 07.07.2020 року у справі № 922/2081/19/
Водночас, наявні непоодинокі ухвали, із яких випливає: доводи про те, що виконання рішень поставлять особу у скрутне становище повинні бути підтверджені доказами (ухвала від 27.05.2020 року у справі № 591/3864/19). При цьому, факт того, що для юридичної особи справа має виняткове значення, з огляду на фінансове становище такої не є підставою для відкриття касаційного провадження (ухвала ВС від 09.06.2020 року у справі № 908/3/20).
- суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково:
У розрізі наведеної обставини, відзначаємо, що такі випадки найменше траплялись у проаналізованій практиці суду. На наше переконання, наведене зумовлено тим, що така обставина є найбільш формально визначена, критеріями якої є не оціночні поняття, а чіткі норми закону, що визначають, які справи є малозначними ч. 6 ст. 19 ЦПК України та ч. 6 ст. 12 ГПК України, а які такими бути не можуть – ч. 4 ст. 274 ЦПК та ч. 4 ст. 247 ГПК України)
Водночас, як приклад відкриття касаційного провадження є ухвала від 27.12.2019 року у справі № 755/7251/19, у якій необхідність розгляду справи особа обґрунтовувала тим, що така відкрита за правилами спрощеного, а не загального провадження, тобто, віднесено справу до малозначних помилково. Натомість, у касаційному перегляді переважної більшості справ суд відмовляв, оскільки до малозначних такі справи віднесено правомірно у силу прямої вказівки закону (ухвала ВС 04.05.2020 року у справі № 213/1972/17).
Окрім цього, вартує уваги, що аналіз практики Верховного Суду свідчить, що наявні випадки, коли судді відкривають касаційні провадження, незважаючи на те, що жодна із досліджених вище чотирьох виняткових обставин не існувала. Наведене вбачається у випадках, коли особа, яка подає касаційну скаргу, наводить у такій обов`язкові підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, передбачені ч. 1 ст. 411 ЦПК України (ухвала ВС від 01.04.2020 року у справі № 753/11845/18).
Таким чином, на підставі проведеного аналізу ухвал Верховного Суду, вважаємо за доцільне дійти до висновку, що з огляду на неоднозначну практику застосування виняткових обставин, які «привідкривають» можливість касаційного розгляду, законодавче обмеження касаційного оскарження малозначних та прирівняних до таких справ, є загрозою для особи бути позбавленим права на касаційний перегляд справи, а для держави Україна – черговою причиною збільшення кількості звернень осіб до ЄСПЛ.
