Ми даємо ЗНАННЯ для прийняття рішень, ВПЕВНЕНІСТЬ в їх правильності і надихаємо на розвиток чесного бізнесу, як основного двигуна розвитку України
ВЕЛИКОМУ БІЗНЕСУ
СЕРЕДНЬОМУ ТА ДРІБНОМУ БІЗНЕСУ
ЮРИДИЧНИМ КОМПАНІЯМ
ДЕРЖАВНОМУ СЕКТОРУ
КЕРІВНИКАМ
ЮРИСТАМ
БУХГАЛТЕРАМ
ФОПам
ПЛАТФОРМА
Єдиний інформаційно-комунікаційний простір для бізнесу, держави і соціуму, а також для професійних спільнот
НОВИНИ
та КОМУНІКАЦІЇ
правові, професійні та бізнес-медіа про правила гри
ПРОДУКТИ
і РІШЕННЯ
синергія власних і партнерських продуктів
БІЗНЕС
з ЛІГА:ЗАКОН
потужний канал продажів і підтримки нових продуктів

Возмещение вреда по иску владельца, а не собственника имущества

14.09.2015, 09:24
49
2
Тимур Михайлов
адвокат АО «Скляренко, Сидоренко и партнеры»

ПРАВОТВОРЧІСТЬ ЧИ ПРАВОЗАСТОСУВАННЯ: ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ МАЙНУ ЗА ПОЗОВОМ ВОЛОДІЛЬЦЯ, А НЕ ВЛАСНИКА

ПРАВОТВОРЧІСТЬ ЧИ ПРАВОЗАСТОСУВАННЯ: ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ МАЙНУ ЗА ПОЗОВОМ ВОЛОДІЛЬЦЯ, А НЕ ВЛАСНИКА

Багато професійних юристів сприймають судову практику, особливо якщо вона є загальноприйнятою та тривалою в часі, як частину законодавства. Однак, існують випадки, коли ця практика змінює, спотворює положення законів, не відповідає правовій доктрині.

Одним з таких випадків є передбачена роз’ясненнями вищих судів України можливість судового захисту речового права на чуже майно  - права володіння шляхом подання позову про відшкодування шкоди, завданої майну.

Відповідно до ст. 396 ЦК України «Захист речових прав на чуже майно» особа, яка має речове право на чуже майно, має право на його захист, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 Цивільного кодексу.

За частиною 3 ст. 386 ЦК України «Засади захисту права власності» власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому матеріальної та моральної шкоди.

Згідно ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Чи означають наведені норми права, що володілець  - інша особа, окрім власника, може вимагати відшкодування шкоди, завданої пошкодженням або знищенням майна? Чи можна вважати, що такій особі завдано шкоди?

В далекому 1992 році Пленумом Верховного Суду України (далі – «ВСУ») у п.9 Постанови № 6 від 27.03.1992 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» було зазначено, що оскільки згідно зі ст. 48 Закону України "Про власність" положення щодо захисту права власності поширюється також на особу, яка хоч і не є власником, але володіє майном на праві повного господарського відання, оперативного управління, або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором, така особа також вправі вимагати відшкодування шкоди, заподіяної цьому майну.

Це тлумачення започаткувало судову практику з відшкодування шкоди, завданої майну, за позовами володільців.

Немає сумнівів, що особа, яка володіє майном на праві повного господарського відання або оперативного управління, має право на відшкодування шкоди, завданої майну. Ці права є, по суті, радянським варіантом права власності, квазівласністю. Відшкодування в судовому порядку збитків від пошкодження конкретної речі не входило до функцій держави як власника та здійснювалось особою, за якою ця річ закріплена на праві повного господарського відання або оперативного управління.

Однак, дискусійним питанням є можливість відшкодування шкоди за позовами інших осіб – володільців чужого майна, які не володіють майном держави на правах повного господарського відання, оперативного управління.

Доктрина цивільного права вказує, що способи захисту порушеного права повинні відповідати сутності цього права, на цьому, наприклад, наголошує В.М. Мороз, доцент кафедри цивільного права НЮАУ у статті «Способи захисту речових прав особи на чуже майно у разі порушення його власником». Ця теза також знаходить відображення і у судовій практиці, наприклад, ВГСУ у постанові від 19 березня 2014 року справа № 5011-5/18880-2012 роз’яснює: «Таким чином, звертаючись з позовом до суду за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який узгоджується з двома критеріями: (1) має відповідати змісту права, що порушене й здатний таке право відновити…».

Цивільний кодекс Української РСР 1963 року містив статтю 150 «Захист прав володільця, який не є власником», за якою права, передбачені статтями 144-149 цього  Кодексу,  належать також особі,  яка хоч і не є власником,  але володіє майном в силу закону або договору. Звертаємо увагу, що статтями 144-149 ЦК Української РСР не було передбачене відшкодування шкоди майну, ці статті містили норми про витребування майна з чужого незаконного володіння та усунення порушень права власності, що не пов’язані з порушеннями володіння. Отже, Цивільним кодексом УРСР не було передбачено відшкодування шкоди, завданої майну, володільцю, а не власнику.

Законом  N 3718-12 від 16.12.93 ст. 150 ЦК УССР була виключена з Цивільного кодексу у зв’язку з прийняттям Закону України «Про власність».

На даний момент, окрім зазначеного вище положення Постанови Пленуму ВСУ, існує правова аналогічна правова позиція Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі – «ВССУ»), який у п. 13 Постанови від 01.03.2013  № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», зазначив: «Враховуючи, що відповідно до статей 386, 395, 396 ЦК положення щодо захисту права власності поширюються також на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (речове право), такі особи також мають право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну».

З посиланням на зазначені вище положення постанов Пленуму ВССУ та ВСУ судова система України, у переважній більшості випадків формально застосовує положення наведених вище ст.ст. 386, 396, 1166 ЦК України. При цьому, суди, ймовірно, користуються такими або подібними позитивіськими міркуваннями.

Якщо стаття 396 ЦК відсилає до глави 29 ЦК, то усе, що написано в цій главі стосується не тільки власника, але і володільця. Тому право власника на відшкодування шкоди, завданої майну означає і право володільця на відшкодування шкоди, завданої майну власника. Відсилка у ст. 396 ЦК Україна наведена без застережень та однозначно, тому право володільця на відшкодування шкоди, завданої майну власника, є в усіх випадках та не залежить від обставин справи: понесення володільцем витрат на ремонт, обв’язку відремонтувати річ, чи повернути її власнику у такому самому стані, в якому вона була отримана володільцем.

Схожа позиція наводиться, зокрема у постановах ВССУ від 01 лютого 2012 року (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/21608685); від 18 квітня 2012 року (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/23929208); від 25 травня 2011 року (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/16056653); постанові ВСУ від 03 червня 2009 року (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/4299639) та ін.

Однак, існують поодинокі випадки відхилення від такої позиції.

Так, рішенням від 15 листопада 2007 року Апеляційний суд Житомирської області (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/2242053) відмовив особі, яка керувала автомобілем за дорученням, у задоволенні позову про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП. При цьому суд продемонстрував принципову позицію – навів згадані вище положення Постанови Пленуму ВСУ, однак вказав, що: «Такі вимоги могли бути заявлені коли ця особа понесла витрати на виправлення пошкодженої речі». Тобто, суд відступив від загальноприйнятої практики, проаналізувавши обставини справи – відсутність фактичних витрат.

Червонозаводський районний суд міста Харкова у рішенні від 19.10.2012 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/26930259) також відмовив у задоволенні такого позову, дослідивши довіреність позивача, та зазначив: «ОСОБА_1 є неналежним позивачем по справі та не має права на отримання відшкодування матеріальної та моральної шкоди та судових витрат, оскільки власник автомобілю ОСОБА_3 не наділив  його правом на звернення до суду за відшкодуванням шкоди у власних інтересах ОСОБА_1».

Автор цієї статті виступає проти формального та абсолютного застосування правила ч. 3 ст. 386 ЦК України до захисту права володіння оскільки:

По-перше, право володіння повинне захищатися судом від порушень цього права, тобто від порушень володіння – заволодіння майном іншою, аніж володілець, особою, навіть власником.

По-друге, неможна вважати, що завдано майнову шкоду володільцю, який не поніс фактичних витрат на відновлення речі, не має право на отримання доходів від продажу речі, не зобов’язаний відновити річ, чи повернути її власнику у такому самому стані, в якому вона була отримана володільцем.

Для підтвердження даних тез застосуємо Reductio ad absurdum (лат. - доведення до абсурду) до зазначеної вище беззастережної позиції Пленумів ВСУ та ВССУ.

Припустимо, шкода майну полягає не у його пошкодженні, у його знищенні. За таких обставин, особа, яка, наприклад, тимчасово володіє та користується будинком, має право на відшкодування повної вартості цього будинку у випадку, коли він згорів через підпал. При цьому немає спеціальної норми права, яка б зобов’язувала володільця передати суми відшкодування власникові або витратити ці суми на відновлення речі.

В ухвалі від 20 березня 2013 року (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/30865460) ВССУ обґрунтовує ст. ст. 386 та 396 ЦК України висновок про те, що позивач, інвалід, що керував автомобілем на підставі довіреності від органу соціального забезпечення має право на відшкодування шкоди, завданої знищенням цього майна, хоча суд першої інстанції відмовив у позові через відсутність права власності у позивача. Залишається тільки сподіватись, що позивач витратить кошти, які повинні призначатись державі в особі органу соціального забезпечення, саме на ремонт автомобіля.

Далі, припустимо, що шкоду майну, що знаходиться у володінні у особи, завдав саме власник майна. В практиці автора цієї статті така ситуація була, хоча вона і не дійшла до судового спору. Так, на доньку заможного батька було зареєстровано два автомобілі, під час паркування донька подряпала автомобілем, за кермом якого знаходилась, свій інший автомобіль, яким фактично володів та користувався її батько. За логікою ВССУ та ВСУ, яка наведена у зазначених постановах їх Пленумів, батько, як володілець, має право на відшкодування шкоди від своєї доньки, власника майна, адже за ст. 396 ЦК України володілець має право на захист у тому числі і від власника майна. При цьому, виходить, немає значення, що саме донька тепер отримає меншу суму від продажу майна через погіршення його стану. Отже, власник від цієї ситуації потерпає двічі: спочатку відшкодовує шкоду володільцю, а потім отримує меншу суму від продажу речі.

Така, доведена до абсурду ситуація, ілюструє несправедливість та неправильність формального підходу до тлумачення та застосування норм цивільного законодавства у питанні відшкодування шкоди.

З викладеного виходить, що доцільним є більш докладне врегулювання питань захисту речових прав на чуже майно або внесення змін до постанов Пленумів, вказавши, що володілець має право на відшкодування шкоди з урахуванням істотних обставин: понесення ним витрат на ремонт, наявності обв’язку відремонтувати річ, чи повернути її власнику у такому самому стані, в якому вона була отримана володільцем.

Тимур Михайлов, адвокат АО «Скляренко, Сидоренко та партнери»

Підготовано спеціально для Платформи ЛІГА:ЗАКОН
Зв’язатися з редактором

Увійдіть, щоб залишити коментар