Без вини винний

З переходом нашої країни до ринкової економіки, товарно-грошові відносини почали опосередковувати практично всі сфери життєдіяльності суспільства. Зовнішньою юридичною формою таких відносин, як правило, виступає господарський договір - сукупність майново-господарських зобов'язань, що виникають між суб'єктами господарювання, в яких праву однієї сторони, зазвичай, протистоїть певний обов'язок іншої.

При цьому грошові зобов'язання суб'єктів господарювання є чи не найголовнішим елементом кожного господарського договору.

Слід зазначити, що українське законодавство не містить визначення поняття "грошове зобов'язання". При системному аналізі норм ЦК України, ГК України, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" можна дійти висновку, що грошовим є зобов'язання однієї сторони (боржника) сплатити на користь іншої сторони (кредитора) визначену грошову суму.

Своєчасність виконання грошового зобов'язання має важливе значення, оскільки у випадку прострочення до порушника будуть застосовані штрафні санкції, найчастіше пеня. За загальним правилом, грошові зобов'язання господарюючих суб'єктів виконуються шляхом безготівкових розрахунків. При цьому вимоги щодо строків та термінів таких розрахунків, зазвичай, встановлені в самому договорі: "Оплата за поставлений товар/надану послугу/виконану роботу має буди здійснена (до) 15 числа поточного місяця".

Однак чи буде вважатись грошове зобов'язання в наведеному прикладі виконаним належним чином, якщо боржник ініціює переказ грошових коштів в обслуговуючому його банку 15 числа поточного місяця, проте на рахунок кредитора вони надійдуть лише 20-го?

Спробуємо розібратися.

Спочатку теорія

Відповідно до ч. 1 ст. 198 ГК України платежі за грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах, здійснюються у безготівковій формі. Іншими словами, виконання грошового зобов'язання відбувається шляхом проведення переказу коштів, який, в свою чергу, опосередкований рядом дій, а саме: ініціюванням переказу, виконанням переказу та завершенням переказу.

При цьому, під ініціюванням розуміється оформлення та подання відповідного документу на переказ грошових коштів (таким документом може бути платіжне доручення, платіжна вимога-доручення, платіжна вимога тощо). Виконанням вважається проведення суми переказу банком через кореспондентські рахунки, а завершенням - зарахування суми переказу на рахунок отримувача.

Зрозуміло, що такі відносини передбачають наявність відповідних договорів, як між платником та обслуговуючим його банком, так і між одержувачем та банком. Кожен з таких правочинів встановлює обов'язки сторін та відповідальність за їх порушення.

Однак поряд із договірним регулюванням, зазначені відносини упорядковані певними імперативними нормами чинного законодавства. Зокрема, положення ч. 3 ст. 1068 ЦК України зобов'язує банк за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунку грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документу, якщо інший строк не передбачено договором банківського рахунка або законом.

З наведеною нормою кореспондується і п. 8.1 ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (далі - Закон), згідно із яким банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.* У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу, банк зобов'язаний виконати доручення клієнта не пізніше наступного робочого дня. Відповідно до п. 8.4 цієї ж статті, міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів**, внутрішньобанківський - не може перевищувати двох операційних днів.

Тобто, якщо платіжне доручення платника (боржника) надійшло до банку протягом операційного часу 15 лютого 2010 року, то виконати його обслуговуючий банк платника зобов'язаний в день його надходження, але в будь-якому випадку до закінчення операційного часу 17 лютого при внутрішньобанківському переказі або 18 лютого - при міжбанківському.

Якщо ж доручення надійшло 15 лютого 2010 року після закінчення операційного часу, банк платника зобов'язаний його виконати на наступний операційний день, але в будь-якому разі до закінчення операційного часу 18 та 19 лютого відповідно.

При цьому строки завершення переказу встановлені частиною 30.2 ст. 30 Закону, згідно із якою банк отримувача, в разі надходження суми переказу протягом операційного дня, зобов'язаний зарахувати її на рахунок отримувача або виплатити йому в готівковій формі в той самий день, якщо інший термін не зазначений платником у розрахунковому документі. Закон не визначає порядок дій банку отримувача при надходженні коштів після закінчення операційного дня. Вважаємо, що за аналогією завершення переказу в такому випадку повинно бути здійснено банком отримувача наступного операційного дня.

При цьому жодного порушення з боку обслуговуючих банків як платника, так і отримувача допущено не буде, однак і про належне виконання зобов`язання, в якому термін (строк) оплати визначений (до) 15 числа поточного місяця навряд чи можна казати. Адже, як зазначалося вище, процес переказу коштів опосередкований трьома стадіями: ініціювання, виконання та звершення. А отже, лише після завершення переказу коштів, можна з впевненістю стверджувати про належність виконання грошового зобов'язання боржником.

Від теорії до практики

Втім аналіз судової практики свідчить про інше...

Так, в постанові від 25.08.2004 р. у справі № 9/22 Вищий господарський суд приходить до висновку про належність виконання платником (боржником) грошового зобов'язання з моменту завершення ініціювання переказу.

В постанові Вищого господарського суду від 04.03.2008 р. №12/711 суд прийшов до висновку, що порушень відповідачем умов договору по оплаті не було. Скаржник в обґрунтування своїх вимог посилався на ст. 30 Закону, відповідно до якої переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі. Але суд зазначив, що така позиція є необґрунтованою, оскільки з норм Закону вбачається, що під час здійснення грошового переказу дії платника полягають саме в ініціюванні грошового переказу в установленому чинним законодавством порядку.

І хоча в Україні не існує такого джерела права як судовий прецедент, господарські суди першої та другої інстанцій навряд чи ризикнуть винести рішення, що буде суперечити усталеній позиції Вищого господарського суду стосовно того чи іншого питання. А тому при зверненні до суду з приводу несвоєчасного зарахування грошових коштів на поточний рахунок кредитора, потрібно враховувати не лише приписи чинного законодавства, а й наявну судову практику вирішення аналогічних спорів.

Втім, якщо Ви представляєте інтереси кредитора, перш за все, слід з'ясувати, по якій причині та з чиєї вини сталося неналежне виконання грошового зобов'язання боржником. Дослідження цих обставин допоможе правильно визначити відповідача по справі, яким буде виступати або боржник, або обслуговуючий банк.

Автори ж даної статті радять уникати подібних спорів та чітко визначати в договорі, з якого моменту (закінчення ініціювання або завершення переказу) грошове зобов'язання буде вважатись виконаним належним чином.

* - Операційний час - частина операційного дня банку або іншої установи - члена платіжної системи, протягом якої приймаються документи на переказ і документи на відкликання, що мають бути оброблені, передані та виконані цим банком протягом цього ж робочого дня. Тривалість операційного часу встановлюється банком або іншою установою - членом платіжної системи самостійно та закріплюється в їх внутрішніх нормативних актах (пп. 1.22 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні").

** - Операційний день - це частина робочого дня банку або іншої установи - члена платіжної системи, протягом якої приймаються від клієнтів документи на переказ і документи на відкликання та можна, за наявності технічної можливості, здійснити їх обробку, передачу та виконання. Тривалість операційного дня встановлюється банком або іншою установою - членом платіжної системи самостійно та закріплюється в їх внутрішніх нормативних актах (пп. 1.21 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні").