На сайті Європейського суду з прав людини з'явилася інформація про те, що 30 квітня буде оголошено рішення у справі "Тимошенко проти України". Враховуючи наближення цієї дати, в інформаційному просторі України активно обговорюються різні варіанти цього очікуваного вердикту. Зокрема, з посиланням на представників заявника висловлюються думки про вірогідність накладення ЕСПЧ на державу-відповідача обов'язку звільнити Тимошенко з місць позбавлення волі. При цьому в якості прикладу правовій позиції Суду приводиться рішення у справі "Фатуллаев проти Азербайджану" (Case of Fatullayev v. Azerbaijan) від 22 квітня 2010 р. В той же час слід зазначити, що така позиція розділяється не усіма. Наприклад, ще минулого року деякі фахівці висловлювали думку про те, що порівнювати ці справи "некоректно", враховуючи відмінність їх конкретних обставин і гарантованих Конвенцією про захист прав людини прав, які, згідно із заявами, порушені державами.
У свою чергу Сергій Кальченкопартнер АК "Моор і партнери", вважає, що аспект несхожості фабул обох подів і неспівпадання порушених конвенційних прав, про які затверджується в заявах, немає визначальний. Проте, саме обгрунтування рішення у справі "Фатуллаев проти Азербайджану" заслуговує найпильнішого розгляду і обліку. Тому слід з'ясувати: враховуючи які аргументи Суд дійшов висновку про необхідність звільнення Е. Фатуллаева?
Юрист звертає увагу на пункти 172-174, 176, 177 обгрунтувань рішення у справі "Фатуллаев проти Азербайджану". Так, вказується, що згідно із статтею 46 Конвенцій з прав людини в аспекті виконання рішень Європейського суду, то рішення, в якому визнано порушення Конвенції, покладає на державу-відповідача юридичний обов'язок припинити порушення і усунути його наслідки так, щоб максимально відновити ситуацію, яка мала місце до виникнення порушення. Суд у черговий раз визнав, що його рішення є по суті декларативним і зазвичай вибирання тих засобів, які застосовуються в національній правовій системі для виконання обов'язків по статті 46 Конвенцій, відноситься до повноважень конкретної держави, здійснюється під контролем Комітету Міністрів. В той же час такі засоби повинні узгоджуватися з виводами, сформульованими в рішенні Європейського суду.
Проте у виняткових обставинах, відмічає пан Кальченко, і з метою допомогти державі-відповідачеві виконати його зобов'язання по статті 46 Конвенцій (деякий реверанс Суду у бік держави-порушника конвенційних прав) Європейський суд визначає вид способу, який може бути використаний для припинення порушення. При подібних обставинах Суд може запропонувати різні варіанти і залишити державі вибір конкретного чину, а також його реалізацію як його дискреційне повноваження. Проте, в деяких випадках характер встановленого порушення не залишає вибору і Європейський суд може визначити лише один такий спосіб.
Зокрема, по фабулі справи "Фатуллаев проти Азербайджану" і, враховуючи визнання порушення державою статті 10 Конвенцій, Суд дійшов висновку про неприйнятність того, щоб заявник надалі залишався ув'язненим. Відповідно, характер існуючої ситуації не залишав можливості вибирання інших засобів для припинення порушення. Отже, при обставинах, які склалися, і, враховуючи невідкладну потребу припинити порушення статті 10 Конвенцій, Суд дійшов висновку про те, що засобом виконання державою-відповідачем його обов'язку має бути негайне звільнення Е. Фатуллаева з місць позбавлення волі.
Виходячи з цього, слідує декілька висновків:
По-перше, визнання Європейським судом у справі "Фатуллаев проти Азербайджану", яке за станом на теперішній час вже придбало статус остаточного, необхідності покладання на державу-відповідача обов'язку прийняти такий засіб, як негайне звільнення заявника з місця позбавлення волі, свідчить про те, що при певних обставинах при розгляді іншої справи Суд також може покласти аналогічне зобов'язання на іншу державу. При цьому, на думку С. Кальченко, це не залежатиме від того, яке саме конвенціональне право порушене державою, а буде визначатися характером конкретної ситуації, а також неможливістю припинити порушення і усунути його наслідки по-іншому.
По-друге, не слід забувати, що 9 січня 2013 р. Європейський суд у справі "Олександр Волков проти України" (Case of Oleksandr Volkov v. Ukraine) уперше в практиці поклав на державу-відповідача обов'язок якнайскоріше відновити заявника на посаді судді Верховного Суду України. Отже, в цій справі Суд визнав необхідним застосувати саме такий засіб припинення встановленого порушення і усунення його наслідків. Це свідчить про те, що в аспекті вибирання відповідних засобів захисту порушеного права практика Суду знаходиться в досить динамічному розвитку.
Отже, усе можливорезюмує С. Кальченко, а українським юристам, політикам і просто зацікавленим потрібно лише почекати декілька днів до 30 квітня.
