Пленум ВАСУ своїм постановою від 19 грудня 2011 року узагальнив практику вирішення суперечок у справах дітей війни відносно надбавки до пенсії, щомісячного довічного утримання або державної соціальної допомоги.
Суд підкреслив, що законом не передбачена видача дітям війни документів, що підтверджують їх статус, а тому для встановлення права на отримання підвищення до пенсії суди повинні окрім документів, що підтверджують дату народження (нагадаємо, що до дітей війни відносяться люди, що народилися з 3 вересня 1927 року по 2 вересня 1945 року), витребувати дані про отримання позивачем пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) або державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, які надають право на отримання підвищення до пенсії. Відсутність штампу в пенсійному посвідченні або тимчасовій довідці органів праці і соціального захисту населення про наявність у позивача статусу дитини війни, як це визначено наказом Міністерства праці і соціальної політики від 5 квітня 2006 року № 107, не може бути основою для залишення без руху і повернення позовної заяви.
Крім того, ВАСУ підтвердив, що належним відповідачем у справах по здійсненню перерахунку підвищення до пенсій по позовах осіб, віднесених до категорії дітей війни, являється ПФУ. Тому залучення до участі в таких справах в якості співвідповідача або третьої особи інших органів, у тому числі Державного казначейства, є помилковим.
Суд також роз'яснив, що такі спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів незалежно від вибраного позивачем способу захисту порушеного права, у тому числі і способу захисту у вигляді стягнення неоплачених сум вказаного підвищення до пенсії або соціальної допомоги.
Державна соціальна підтримка дітей війни у вигляді підвищення до пенсії по своїй правовій природі є окремим джерелом доходу дітей війни і не є складовою частиною їх пенсії, щомісячного довічного грошового утримання або державної соціальної допомоги. Тому судам слід враховувати, що по вказаній категорії справ терміни звернення до суду визначаються за правилами статті 99 КАС. Приписи ст. 87 Закону "Про пенсійне забезпечення" і ст. 46 Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", якими встановлені терміни виплати нарахованих, але не отриманих сум пенсій за минулий час, не поширюються на ці правовідносини, а тому не можуть застосовуватися судами при розгляді вказаних суперечок.
Законодавчо розмір мінімальної пенсії за віком встановлений тільки статтею 28 Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яка і підлягає застосуванню при розгляді таких суперечок. При цьому Суд вважає, що положення ч.3 цих статті не є перешкодою для застосування встановленого розміру мінімальної пенсії за віком, оскільки законодавство не містить іншої правової норми, якою був би встановлений розмір мінімальної пенсії за віком.
