У роз'ясненні від 29.08.2011 року Мінюст поділився своїм досвідом виконання Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року (MU80314) і практикою розгляду таких справ судами України.
Як відмічає Мінюст, на практиці в порушення Конвенції дитину, як правило, вивозить або відмовляється повернути в державу постійного проживання один з батьків, іноді бабуся або дід, не погодивши це з іншим батьком або тією особою, якій також належать права турботи про дитину. Між тим, як правило, тимчасовий або постійний виїзд дитини за кордон повинен відбуватися лише за узгодженням з іншим батьком.
Тобто, зміна країни проживання дитини вимагає узгодження з іншим батьком (а в деяких державах, у відсутність другого батька - потрібно дозвіл суду). Пояснюється це тим, що такий переїзд, як правило, тягне зміну режиму спілкування дитини з іншим батьком, порядку участі у вихованні дитини, а також зміну звичного соціального, культурного, мовного середовища дитини, тобто впливає на питання, пов'язані з його подальшим життям, розвитком і вихованням. Тому, в тих випадках, коли дитина виїжджає з одним з батьків без згоди іншого батька, мабуть негайно прийнято рішення про його поверненнязокрема, на постійне місце проживання в іноземній державі.
Заяви про повернення дітей, вивезених з порушенням Конвенціїу Україні розглядає Мінюст. На нього покладені функції по сприянню поверненню дитини в Україну, по сприянню поверненню дитини з України в іноземну державу, по забезпеченню реалізації права доступу до дитини, що постійно проживає за кордоном, а також по забезпеченню реалізації права доступу до дитини, яка постійно проживає в Україні.
За період застосування Конвенції Мінюстом як Центральним органом по виконанню Конвенції було оброблено 136 заяв, серед яких 99 заяв поступило від іноземних Центральних органів. У свою чергу, Мінюстом спрямовано 37 заяв на підставі Конвенції до іноземних Центральних органів. З них 29 заяв про повернення дитини в Україну і 8 заяв про реалізацію права доступу до дитини, що проживає за кордоном.
Також в даному роз'ясненні були описані функції Центральних органів по виконанню Конвенції (зокрема, Мінюсту), вимоги до заяви і підстави для відмови в його прийнятті, а також заходи, які можуть бути застосовані для повернення дітей. Зокрема, відмічена можливість досягнення домовленості про добровільне повернення дитини в державу постійного місця проживання, що було досягнуто Мінюстом в 13 справах. Якщо ж домовленості досягти не вдається, то питання про повернення дитини або відмову в його поверненні, а також прийняти рішення відносно способів спілкування з дитиною може по зверненню Центрального органу прийняти тільки суд чи інший орган, уповноважений на це орган. Про проблеми прийняття і виконання таких рішень судами України Міністерство також розповіло в роз'ясненні.
Нагадаємо, що Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року набула чинності для України 1 вересня 2006 року. Суть Конвенції полягає в тому, що один з батьків (чи будь-яка інша особа, якій належать права опіки над дитиною) не має права одноосібно приймати рішення про зміну місця проживання дитини і, зокрема, вивозити його в іншу державу. У разі виникнення такої ситуації дитина має бути негайно повернена в державу свого постійного проживання для того, щоб компетентний орган саме цієї держави як держави постійного місця проживання дитини прийняв рішення про визначення місця проживання дитини і участь в його вихованні батьків (інших осіб).
