Наявність третейського застереження у господарському договорі не означає автоматичної можливості передати на розгляд третейського суду будь-який конфлікт між контрагентами. Визначаючи межі такої угоди, необхідно враховувати не лише зв'язок спору з виконанням договору, а передусім джерело та правову природу порушеного обов'язку.
До такого висновку дійшов Верховний Суд у спорі щодо скасування рішення третейського суду та видачі наказу на його примусове виконання (справа № 873/49/26).
Між двома суб'єктами господарювання було укладено договір комісії, який містив застереження про передачу спорів, що виникають за договором або у зв'язку з ним, на розгляд постійно діючого третейського суду.
Під час здійснення господарської операції один із контрагентів не зареєстрував податкову накладну. Через це інша сторона не змогла включити сплачений ПДВ до податкового кредиту та звернулася до третейського суду з вимогою про відшкодування відповідної суми як збитків. Третейський суд позов задовольнив.
Однак державний суд скасував третейське рішення та відмовив у видачі наказу на його примусове виконання, оскільки дійшов висновку, що відповідний спір не охоплювався третейською угодою.
Верховний Суд погодився з таким підходом.
У судовому процесі вирішальне значення має не кількість знайдених рішень, а здатність швидко побачити тенденцію судової практики. LIGA360 поєднує судові рішення, правові позиції та професійну аналітику, допомагаючи адвокату перейти від пошуку до підготовки правової аргументації. Оцініть можливості системи, скориставшись тестовим доступом.
ВС нагадав, що відповідно до статті 350 Господарського процесуального кодексу України рішення третейського суду може бути скасоване, зокрема, якщо воно прийняте у спорі, не передбаченому третейською угодою, або містить вирішення питань, які виходять за її межі. Аналогічну підставу встановлює стаття 51 Закону України "Про третейські суди".
Ключовим у цій справі стало розмежування договірного та податкового обов'язків.
Верховний Суд зазначив, що обов'язок скласти та зареєструвати податкову накладну виникає безпосередньо із закону та належить до сфери публічно-правових відносин між платником податку і державою. Він не стає цивільним договірним обов'язком одного контрагента перед іншим лише тому, що його невиконання спричинило іншій стороні майнові втрати.
Тому сам факт того, що конфлікт виник між сторонами господарського договору, ще не свідчить про поширення на нього третейського застереження.
У повній аналітичній статті розбираємо, як визначити межі третейського застереження та чому джерело порушеного обов'язку може бути вирішальним для підвідомчості спору.