В умовах воєнного стану законодавець запровадив спеціальні кримінальні процесуальні механізми, покликані поєднати потреби оборони держави із захистом прав людини. Водночас навіть за особливого правового режиму такі процедури мають відповідати конституційним гарантіям. Саме ці питання стали предметом розгляду Конституційного Суду України в Рішенні від 15.07.2026 р. № 7-р(ІІ)/2026.
Конституційний Суд визнав неконституційним абз. 2 ч. 1 ст. 616 КПК, який передбачав, що підозрюваний або обвинувачений, який перебуває під вартою, міг лише звернутися до прокурора з проханням ініціювати перед судом питання про скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для проходження військової служби. Суд наголосив, що право на свободу, судовий захист і доступ до правосуддя, гарантовані Конституцією та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, не можуть ставитися у залежність від дискреційного рішення сторони обвинувачення навіть під час воєнного стану.
Рішення Конституційного Суду потребують аналізу не лише резолютивної частини, а й правових позицій, які формують подальшу практику застосування законодавства. LIGA360 допомагає швидко оцінити зміст таких рішень, їхній вплив на правозастосування та взаємозв'язок із чинними нормами. Оцінити можливості платформи можна в тестовому доступі.
Водночас Рішення КСУ не матиме негайних правових наслідків. Суд відтермінував втрату чинності неконституційної норми на 6 місяців, щоб уникнути законодавчої прогалини та надати Верховній Раді час для внесення відповідних змін. До завершення перехідного періоду спірний припис продовжить діяти, однак Парламент має розробити новий механізм, який забезпечить безпосередній доступ особи до суду без залежності від рішення прокурора.
В аналітичній статті детальніше розглянуто аргументацію Конституційного Суду щодо меж допустимого обмеження прав під час воєнного стану, конституційних стандартів судового контролю за триманням під вартою та ролі прокурора в процедурі.