Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду 03 грудня 2025 року ухвалив постанову у справі № 361/2999/20, яка стосується правомірності відчуження нерухомості боржником по аліментах. Спір виник навколо договору дарування квартири, який позивачка вважала фіктивним і спрямованим на уникнення виконання судового рішення про стягнення коштів на утримання дитини. Касаційний суд залишив без змін рішення апеляційної інстанції, яким у задоволенні позову про визнання договору недійсним було відмовлено.
Обставини справи та позиція позивача
Конфлікт розпочався з того, що у 2015 році суд стягнув з відповідача аліменти на користь позивачки у розмірі 3 000 грн щомісячно. У травні 2017 року боржник уклав договір дарування належної йому квартири на користь своєї матері. Позивачка стверджувала, що цей правочин є фраудаторним (вчиненим на шкоду кредитору), оскільки він був спрямований на приховування майна від арешту в межах виконавчого провадження. Вона наголошувала, що на момент звернення з позовом заборгованість відповідача перевищила 122 000 грн, а відчужена квартира була єдиним активом, за рахунок якого можна було погасити борг.
Критерії фраудаторності та аргументи суду
Під час розгляду справи Верховний Суд проаналізував ключові критерії, за якими договір може бути визнаний таким, що вчинений на шкоду кредитору. До них належать:
відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості
укладення правочину після пред'явлення позову про стягнення боргу
безоплатний характер договору (дарування)
передача майна пов'язаній особі, зокрема близькому родичу
відсутність у боржника іншого майна для виконання зобов'язань
Однак у цій конкретній справі суд встановив, що станом на дату укладення договору дарування (26 травня 2017 року) сума заборгованості з аліментів була незначною і становила лише 19 500 грн. Крім того, на момент вчинення правочину в Державному реєстрі речових прав не було зареєстровано жодних обтяжень чи арештів на спірну квартиру. Це дозволило нотаріусу законно посвідчити договір.
Висновки щодо добросовісності та прав дитини
Суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився Верховний Суд, надав оцінку поведінці відповідача та встановив, що він виявляв зацікавленість у погашенні боргу. Зокрема, станом на березень 2024 року заборгованість зі сплати аліментів була повністю відсутня. Колегія суддів підкреслила, що сам по собі факт наявності обов'язку сплачувати аліменти не є беззаперечною перешкодою для власника у розпорядженні його майном. Також не було знайдено доказів того, що правочин порушував інтереси дитини, оскільки він не призвів до реального ухилення від утримання сина в подальшому.
Остаточне вирішення спору
Верховний Суд констатував, що позивачка не довела наявності умислу сторін договору на створення фіктивних наслідків. Реєстрація права власності за матір'ю відповідача підтвердила реальність настання правових наслідків правочину. Оскільки на момент укладення угоди борг не був критичним, а згодом був погашений, підстави для визнання договору дарування недійсним відсутні.
Для того, щоб розібратися у складних нюансах поділу активів та уникнути конфліктів у сімейних правовідносинах, рекомендуємо ознайомитися зі статтею «Майнові війни колишніх: як досягнути справедливого поділу». Отримати повний доступ до аналітичних матеріалів та судової практики ви можете через систему LIGA360. Варто зазначити, що LIGA ZAKON презентувала нове рішення LIGA360 для бізнесів та державних органів, яке пропонує розширені можливості для моніторингу законодавства та автоматизованого аналізу судових рішень. Побачте переваги в дії, замовивши персональну консультацію.
