Судова практика не стоїть на місці та продовжує відповідати на виклики воєнного часу. На прикладі декількох постанов Верховного Суду (ВС) спробуємо виокремити актуальні правові позиції з проблемних питань, що стосуються вирішення сімейних спорів.
Факт самостійного виховання дитини одним із батьків не підлягає встановленню в порядку окремого провадження
Повномасштабна війна та загальна мобілізація зумовили появу нових тенденцій в судовій практиці. Однією з таких тенденцій стало суттєве збільшення справ про встановлення факту самостійного виховання дитини батьком.
Так, пунктом 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, які самостійно виховують та утримують дитину за рішенням суду.
Варто сказати, що в Реєстрі судових рішень можна знайти приклади рішень про задоволення відповідних заяв військовозобов'язаних, поданих в порядку окремого провадження. Водночас є багато негативних рішень, якими суди відмовляли у встановленні факту самостійного виховання, зокрема через наявність у правовідносинах спору.
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення по одній з таких справ, ВС констатував наявність виключної правової проблеми, зокрема на питанні юрисдикції. У жовтні минулого року справа № 201/5972/22 була передана на розгляд Великої Палати (ВП) ВС. За результатами розгляду, 11 вересня 2024 року по справі була винесена постанова.
ВП ВС виснувала, що в цій справі наявний спір про право, зокрема спір щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов'язковим залученням органу опіки та піклування.
Відповідно до висновків ВП, факт самостійного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, зокрема на підставі укладеного між ними договору або судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.
З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов'язків, неможливості відмови від них, зокрема від обов'язків виховання дитини, питання, заявлене батьком у цій справі, не може з'ясовуватися безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини в позовному провадженні.
Таким чином, ВП ВС поставила крапку у питанні про можливість встановлення факту самостійного виховання дитини одним із батьків в порядку окремого провадження.
Юристе, поспішай! Зараз діє Special program для рішення LIGA360. Інноваційний функціонал на основі АІ для legal research, повна база законодавства, судової практики й аналітики для юриста. Детальніше за посиланням.
Дитина загиблого військовослужбовця, зачата за життя загиблого та народжена після його смерті, належить до кола осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю військовослужбовця
Відповідні висновки зробив ВС у постанові по справі № 440/6725/23 від 10 травня 2024 року. Справа розглядалася в порядку адміністративного судочинства, проте зроблені судами висновки безпосередньо стосуються прав та законних інтересів дитини, у зв'язку з чим вважаємо за доцільне включити відповідні правові висновки до статті.
Спір, що виник в рамках справи, стосувався оскарження дружиною загиблого військовослужбовця рішення обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (ТЦК СП) про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги синові загиблого.
ТЦК СП мотивував відмову тим, що син військовослужбовця народився після його загибелі. Суди всіх інстанцій стали на захист дитини та задовольнили позов матері частково.
Проаналізувавши положення профільного законодавства, зокрема ст. 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», суди дійшли висновку, що народження у військовослужбовця дитини після його загибелі (смерті), не може бути підставою для висновку про те, що ця дитина не набула прав на отримання частки одноразової грошової допомоги.
Проживання (перебування) дитини за кордоном не впливає на вирішення судами України спору про визначення місця її проживання
Значна кількість українських дітей у зв'язку з війною продовжує перебувати за кордоном. Попри це, суди України розглядають спори між батьками про визначення місця проживання таких дітей.
Відповідно до висновків ВС, факт проживання дитини за кордоном (незалежно від того, чи вивезена дитина за кордон до звернення до суду з позовом про визначення місця її проживання, чи після) не впливає на вирішення судами України спору про визначення місця її проживання. Повернення дитини в Україну не є передумовою для вирішення спору між батьками про визначення місця проживання такої дитини, а проживання дитини за кордоном не є самостійною підставою для відмови у позові про визначення місця проживання такої дитини разом з одним з батьків в Україні.
Правові висновки щодо цього питання закріплені у постанові по справі № 607/20787/19 від 11 грудня 2023 року.
В контексті цієї категорії справ варто також зазначити про актуальний підхід до тлумачення судами поняття найкращих інтересів дитини. Як ми знаємо, така правова категорія не має нормативного визначення і являє собою сукупність багатьох елементів, що характеризують добробут дитини та її гармонійний розвиток.
З урахуванням воєнного стану, особливого значення набув безпековий елемент, як складова частина поняття найкращих інтересів дитини. Не викликає сумнівів, що для гармонійного розвитку дитини першочергове значення має її безпека, доступ до закладів охорони здоров'я та базових благ.
Виходячи з цього, у декількох постановах, зокрема, по справі № 757/13109/21-ц від 22 травня 2024 року, № 753/572/20 від 09 лютого 2023 року, ВС зазначив, що зважаючи на введення воєнного стану в Україні, при вирішенні спорів, що стосуються прав та інтересів дитини, першочерговим завданням держави є забезпечення безпеки дитини та її права на життя.
Передбачена статтею 19 Сімейного кодексу України обов'язковість висновку органу опіки та піклування у певних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися
Відповідно до положень ч. 4-5 ст. 19 Сімейного кодексу (СК) України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, відібрання дитини тощо, обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. На підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, а також на підставі інших документів, які стосуються справи, орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору.
Донедавна суди визнавали такі висновки обов'язковим доказом, за відсутності якого розгляд справи вважався таким, що суперечить встановленому законом порядку. Водночас висновок органу опіки та піклування оцінювався судами відповідно до визначених процесуальним законом критеріїв та не мав наперед встановленої сили.
Повномасштабна війна вплинула на роботу органів опіки та піклування. Останні здебільшого не мають досвіду роботи з дітьми та батьками, які перебувають за кордоном. Перебування сімей поза межами України органи опіки трактують як об'єктивну неможливість підготувати висновок в порядку ст. 19 СК України. У зв'язку з цим, суди все частіше змушені розглядати справи за його відсутності.
ВС відреагував на ситуацію, що склалася, та уможливив розгляд справ, що стосуються дітей, за відсутності у матеріалах справи висновку органу опіки та піклування.
Відповідно до правових висновків ВС, неможливість надати органом опіки та піклування висновку, зокрема у зв'язку з перебуванням дитини за межами країни, перебуванням дитини на непідконтрольній території, неможливості встановити місце фактичного перебування дитини з одним із батьків тощо, не означає неможливості розгляду та вирішення спору судом. Якщо з тих чи інших причин висновок отримати не можна, суд має вирішити спір за наявними у справі доказами.
Протилежний підхід є рівнозначним відмові в доступі до правосуддя, що суперечить положенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. До відповідних висновків ВС дійшов у постановах у справах №523/19706/19 від 11 грудня 2023 року, № 449/1019/20 від 31 січня 2024 року.
Марина Корнієнко,
юристка Asters
Читайте також: Як успадкувати майно, що знаходиться за кордоном
Нова LIGA360 змінює все! Переглядай зв'язки документів з іншими НПА, судовою, аналітичною, довідковою інформацією. Дізнайся більше переваг, замовивши персональну презентацію.
