Для наявності складу дезертирства немає значення, у який момент в особи виник намір ухилитися від служби.
Відповідна правова позиція міститься в постанові ККС ВС від 30 січня 2024 року у справі № 336/5209/22 (провадження № 51-4750км23), інформує пресслужба Верховного Суду.
Вироком місцевого суду військовослужбовця засуджено за ч. 4 ст. 408 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років. Ухвалою апеляційного суду вказаний вирок змінено в частині призначеного покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України та призначено військовослужбовцеві покарання за ч. 4 ст. 408 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки. З таким рішенням погодився ККС ВС.
Солдата визнано винним у тому, що він, будучи військовослужбовцем, діючи в умовах воєнного стану, з метою ухилення від проходження військової служби, умисно самовільно залишив місце несення вартової служби з охорони та оборони важливого державного об'єкта, після чого свої службові обов'язки не виконував, заходів до повернення до військової частини не вживав, про своє місцезнаходження командуванню і в органи військового управління не повідомляв. Самовільне ухилення від військової служби було перервано саме у зв'язку із затриманням солдата прикордонною службою за спробу незаконного перетину державного кордону між Україною та Угорщиною.
У касаційній скарзі захисник засудженого стверджував про безпідставну кваліфікацію дій його підзахисного за ч. 4 ст. 408 КК України, оскільки в нього не було такої мети, як ухилення від військової служби не тимчасово, а назавжди. Також, на думку захисника, суди попередніх інстанцій належними доказами не встановили ступінь придатності засудженого до проходження військової служби, оскільки констатація зазначеної обставини впливає на кваліфікацію дій засудженого. Це пов'язано з тим, що особи, які визнані непридатними до проходження військової служби, не можуть бути суб'єктами кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, а тому його дії не можуть бути інкриміновані у провину.
ККС ВС вказав, що для наявності складу дезертирства немає значення, в який момент в особи виник намір ухилитися від служби - безпосередньо в момент самовільного залишення частини чи вже в період незаконного перебування за її межами. Коли військовослужбовець після самовільного залишення частини приймає рішення ухилитися від військової служби, його дії слід кваліфікувати як дезертирство, оскільки будь-яке за способом самовільне залишення частини може виступати і способом дезертирства, а отже, поглинається останнім і не утворює множинності злочинів.
Також колегія суддів ККС ВС констатувала, що суд першої інстанції у результаті досліджених письмових доказів правильно встановив, що на день вчинення злочину засуджений був військовослужбовцем, а отже він є суб'єктом злочину, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України.
Готуєтеся до судового засідання? Спробуйте VERDICTUM у LIGA360. Аналізуйте тексти судових рішень, формуйте аргументи - та перейдіть до подання документів у Кабінет Електронного суду. Деталі за посиланням.
Читайте також:
Про мобілізацію і (не)дискримінацію
Верховна Рада схвалила у першому читанні законопроєкт про мобілізацію
