Обмеження, що накладаються на боржника, можуть вважатися обґрунтованими лише у випадку, коли вони переслідують мету гарантування стягнення цих боргів. Відповідно, продовжувати обмеження на тривалий час не можна без періодичного перегляду їх обґрунтованості.
На це Європейський суд з прав людини звернув увагу у рішенні у справі «Стецов проти України» (заява № 5170/15), повідомляє інформаційний ресурс «ECHR. Ukrainian Aspect».
У 2008 році Олег Стецов виступив поручителем у договорі позики між банком і комерційною компанією. Коли компанія відмовилася погасити кредит, банк подав позов проти чоловіка, аби стягнути залишок боргу та штраф за несвоєчасну виплату.
У 2014 році апеляційний суд задовольнив позов банку. Того ж року боржнику було заборонено виїжджати з країни до того часу, доки він повністю не погасить борг. Остання заборона була видана Апеляційним судом м. Києва. Чоловік подав декілька клопотань про скасування заборони виїзду з країни, але вони були відхилені на підставі того, що заборону можливо було зняти лише після повернення боргу в повному обсязі.
Пан Стецов звернувся до Європейського суду з прав людини. Посилаючись на ст. 2 Протоколу № 4 (свобода пересування) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, він скаржився на порушення його свободи пересування і його права залишити країну.
У Страсбурзі врахували, що заявнику було заборонено виїжджати з країни щонайменше на чотири роки. Суд вважав, що ця заборона, яка впливає на право заявника на свободу пересування, складала втручання для цілей статті 2 Протоколу № 4. Таке втручання було передбачене законом і переслідувало законну мету (захист прав інших осіб).
Що стосується пропорційності втручання, ЄСПЛ повторив, що навіть якщо захід обмеження свободи пересування особи спочатку був обґрунтованим, він міг стати непропорційним, якщо він автоматично продовжувався протягом тривалого періоду.
У світлі принципу пропорційності ЄСПЛ вважав, що компетентний орган повинен бути здатним пояснити, як заборона виїзду може допомогти стягнути борг з урахуванням конкретної ситуації заявника та будь-яких інших особливих обставин справи.
У справі пана Стецова ні суд, ні виконавець не були компетентними скасовувати заборону або переглядати її доцільність та ефективність. Згідно з чинним на той час законодавством, після накладення заборони вона могла бути знята лише після погашення боргу в повному обсязі. На думку ЄСПЛ, такі положення суперечили статті 2 Протоколу № 4 Конвенції.
Високі судді взяли до уваги реформу цивільно-процесуального права 2017 та 2018 років, яка дозволила боржникам відкривати провадження про скасування обмежень пересування. Проте ця реформа набула чинності після подій, що стали причиною звернення пана Стецова до ЄСПЛ.
З урахуванням цих міркувань Суд постановив, що до пана Стецова застосовувались заходи, які були недостатньо обґрунтованими і не могли бути повторно розглянуті або переглянуті до граничного терміну, встановленого датою повного відшкодування. Тому органи влади України не дотрималися зобов'язання гарантування того, щоб будь-яке втручання у право особи залишити свою країну було обґрунтованим і пропорційним обставинам як із самого початку, так і протягом періоду втручання. Отже, мало місце порушення права на свободу пересування.
Суд постановив, що Україна повинна виплатити заявнику 1 тис. євро відшкодування моральної шкоди.
Повна база рішень ЄСПЛ відтепер доступна у системах ЛІГА:ЗАКОН.
60 тис. рішень ЄСПЛ у прив'язці до відповідних статей Конвенції офіційною мовою та в перекладі на будь-яку дату у минулому. Плюс короткі огляди рішень українською та легка навігація від рішень ЄСПЛ до відповідних статей Конвенції та навпаки.
Деталі за посиланням
Читайте також:
Строк звернення до Європейського суду з прав людини скорочується на третину
