Право на стягнення аліментів має той з батьків, з яким визначено місце проживання дитини.
За загальним правилом спосіб виконання батьками своїх обов'язків по утриманню неповнолітніх дітей, зокрема, сплаті аліментів, залежить від домовленості між ними, однак, у разі відсутності такої домовленості той з батьків, з ким проживають діти, має право звернутися до суду з відповідним позовом.
Однак, трапляються непоодинокі випадки, коли діти можуть деякий час проживати з одним із батьків, з яким їх місце проживання не визначено.
І виходить така ситуація, що той із батьків з ким місце проживання дітей не визначено, однак діти проживають певний період часу з ним та перебувають на його утримані, все ж таки зобов'язаний сплачувати аліменти тому з батьків, з яким визначено місце проживання дітей.
Для прикладу розглянемо постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.06.2020 року справа № 158/1638/18, провадження № 61-7692св19.
У даній справі мати подала позов до батька дитини про стягнення аліментів на утримання 2-х малолітніх доньок. Зазначила, що діти перебувають на її утриманні, проживають разом з нею, а батько в свою чергу, не допомагає утримувати дітей в повній мірі, що ставить її у складне матеріальне становище.
В свою чергу батьком подано зустрічний позов мотивуючи тим, що діти проживають як у матері так і в нього, а тому просить стягнути з матері на його користь аліменти на утримання доньок.
Судом першої інстанції первісний позов задоволено, а у задоволені зустрічного позову відмовлено. На думку місцевого суду первісний позов підлягає задоволенню, враховуючи матеріальне становище сторін, рівні обов`язки батьків щодо утримання дітей, а також те, що основне місце проживання дітей визначено з матір`ю.
Апеляційний суд з такими висновками суду першої інстанції погодився.
Однак, на такі рішення батьком дітей подано касаційну скаргу, яка мотивована тим, що мати не надала доказів проживання дітей разом з нею, а він, навпаки надав докази проживання дітей разом з ним, він утримує та виховує дітей, оплачує рахунки, а суди помилково не взяли до уваги недотримання умов мирової угоди у справі за позовом про визначення місця проживання дітей.
Однак, Касаційний цивільний суд визнав такі доводи необґрунтованими. Приймаючи дане рішення КЦС вказав, що батьком не доведено, що основне місце проживання дітей з ним, а мировою угодою сторони визначили місце проживання з матір`ю, а також врахувавши те, що законом не передбачено право на стягнення аліментів тим із батьків, з яким не проживають діти, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову. Доводи касаційної скарги про те, що мати дитини не надала доказів проживання дітей разом з нею, а позивач навпаки надав докази проживання дітей разом з ним; батько утримує та виховує дітей, оплачує рахунки; суди помилково не взяли до уваги недотримання умов мирової угоди у справі за позовом матері до батька про визначення місця проживання дітей, висновків суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Самостійне одержання і розпорядження аліментами від батьків.
Норми Сімейного кодексу України визначають, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання.
Рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 01.10.2019 року у справі №588/674/19 задоволено позов неповнолітнього, який звернувся до суду у порядку ст. 18 Сімейного кодексу України, як особа, що досягла 14 річного віку.
В даній справі неповнолітня дитини після розлучення батьків, кожен із яких створив нові сім`ї, зареєструвавши нові шлюби, де у них народилися діти, проживав з бабусею-матері, а після її смерті з бабусею-батька, під повним її піклуванням.
За рішенням суду, з батька дитини на користь матері стягуються аліменти на утримання їх спільного сина. Проте, матір, отримуючи сплачені батьком аліменти на утримання сина, частково використовувала кошти на свою нову сім`ю, а частково витрачала на нього. У зв'язку із цим неповнолітній подав до суду позов про стягнення аліментів на його утримання як з батька так із матері.
Позов мотивував тим, що він проживає у будинку бабусі, яка несе витрати на придбання продуктів харчування, предметів побуту, оплачує комунальні послуги, її розмір пенсії є недостатнім для його повноцінного утримання, кошти, які надходять від батьків мають мінливий характер та невизначений розмір, їх недостатньо для повноцінного утримання, хоча батьки мають безпосередній обов`язок щодо його матеріального утримання, така ситуація порушує його права, у добровільному порядку батьки не можуть вирішити між собою це питання, оскільки перебувають у конфлікті.
Під час судового розгляду справи батько дитини проти задоволення позову не заперечував, однак мати дитини спершу проти позову заперечила, посилаючись на те, що вона має напружені стосунки із сином, останній із нею тривалий час не проживає, раніше проживав із її матір`ю, а після смерті останньої став проживати із матір'ю її колишнього чоловіка. Кошти, які вона отримувала, як аліменти від колишнього чоловіка, вона використовувала на придбання для сина одягу, взуття, канцелярських товарів, ліків, продуктів харчування, оплату за харчування у школі, оплату за навчання у музичній школі, тощо, про що свідчать чеки. Також частину коштів від аліментів вона накопичує на картковому рахунку.
Однак у подальшому матір свою думку змінила та позов визнала.
В свою чергу суд став на бік дитини. Задовольняючи позов суд дослідив докази того, що кошти, отримані як аліменти матір'ю дитини, дійсно частково витрачались на його утримання. Крім того, судом встановлено наявність невикористаних аліментних коштів, отриманих від батька дитини, які матір зберігає і зобов`язується повернути сину у найкоротший термін.
Суд зауважив, що надані матір'ю дитини докази не свідчать про те, що вона виконує свій обов`язок щодо належного утримання сина.
Оскільки встановлено, що дитина тривалий час не проживає із батьками, на даний час після отримання базової середньої освіти, продовжує навчання у коледжі поза місцем його постійного проживання із бабусею, враховуючи покази свідків, які позитивно характеризують позивача, суд вирішив, що дитина має право на самостійне одержання і розпорядження аліментами від батьків.
Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів не є вичерпним.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.1993 № 146 «Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб» встановлено з яких саме видів доходу мають сплачуватись аліменти.
У даному дописі мною пропонується до уваги читача досить цікаве судове рішення, так заявник звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця, яка була мотивована тим, що розраховуючи розмір заборгованості за аліментами, державним виконавцем було допущено помилку, а саме було враховано до видів його доходів, з яких утримуються аліменти, проценти, отримані ним від банківських вкладів, що є порушенням норм Сімейного кодексу і Закону України "Про виконавче провадження". Посилаючись на викладене, заявник просив суд скасувати складену державним виконавцем довідку-розрахунок заборгованості за аліментами, відповідно до якої визначена його заборгованість за аліментами у розмірі 40 % від доходів у вигляді процентів, отриманих ним у 2016 році за банківськими вкладами.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні скарги, але апеляційний суд скасував ухвалу районного суду та прийняв нову постанову, якою визнав неправомірними зазначені дії державного виконавця.
Втім, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла до висновку про необхідність скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції (постанова від 17.02.2020 року, справа №760/4569/18-ц).
Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відступила від висновку, викладеному у постанові від 07 травня 2018 року у справі № 640/537/14-ц (провадження № 61-15685св18), ухваленої Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, згідно з яким Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, є вичерпним.
Висновок Верховного Суду зводиться до наступного - Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146 не є вичерпним.
Судове рішення мотивоване, зокрема, тим, що положення статті 81 СК України та частини третьої статті 181 СК України вказують на необхідність визначення розміру аліментів від частки доходу платника, а не його заробітку. Звуження ж змісту норм закону за допомогою положень підзаконних нормативно-правових актів є неприпустимим. При цьому зміст положень Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб включає до поняття «заробітку» також і виплати, які заробітною платою не є, зокрема доходи від підприємницької діяльності, кооперативів, тощо, що свідчить про більш широке тлумачення змісту поняття «заробіток», ніж виплати, які виплачуються в межах трудових правовідносин.. З урахуванням системного способу тлумачення вищевказаний Перелік видів доходів, які враховуються при визначені розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, є підзаконним нормативно-правовим актом, а тому тлумачення його положень має здійснюватися з урахуванням дійсного змісту норм закону, на розвиток та виконання якого він прийнятий.
Відсутність офіційного працевлаштування не звільняє від обов'язку забезпечувати належне утримання дитини та сплачувати аліменти у мінімальному розмірі, визначеному Законом.
Рішенням суду першої інстанції збільшено розмір стягуваних з відповідача на користь позивача аліментів на утримання неповнолітньої дитини з 150 грн. до 844 грн. 50 коп. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що з часу ухвалення рішення суду про стягнення аліментів змінилось матеріальне становище платника аліментів, змінився матеріальний стан дитини, збільшився прожитковий мінімум на дитину відповідного віку, погіршився стан здоров'я позивачки. Розмір аліментів, який визначеним судом станом на 2004 рік у сумі 150 грн., не може задовольнити потреби дитини його віку, тому розмір аліментів, які стягуються з відповідача на користь позивачки, має бути збільшено.
Рішенням апеляційного суду рішення суду першої інстанції змінено, збільшено розмір стягуваних з відповідача на користь позивача аліментів на утримання неповнолітньої дитини з 150 грн. до 540 грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що відповідач не працює, отримує нерегулярний мінливий дохід, зареєстрований у районному центрі зайнятості населення як безробітній, на його утриманні перебуває дружина та двоє малолітніх дітей. Розмір доходів відповідача від оренди земельного паю не свідчить про явне та суттєве поліпшення матеріального стану відповідача, а, відтак, розмір аліментів має бути визначено у розмірі 540 грн. щомісячно, з чим відповідач погодився.
Втім, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду постановою від 07.11.2018 року рішення апеляційного суду скасував, рішення суду першої інстанції залишив в силі. Зазначивши, зокрема, той факт, що відповідач офіційно не працевлаштований і має на утриманні двох малолітніх дітей, не звільняє його від обов'язку забезпечувати належне утримання свого неповнолітнього сина та сплачувати аліменти у мінімальному розмірі, визначеному законом.
Канікули в період навчання, не є підставою для звільнення від обов'язку батьків утримувати повнолітніх дітей, які продовжують навчання.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23.01.2019 року (справа №346/103/17).
Верховний Суд, змінюючи рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду за позовом про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, що продовжує навчання - не погодитися із висновками судів щодо звільнення відповідача від обов'язку сплачувати аліменти під час перебування повнолітньої дитини на канікулах, оскільки чинним законодавством таке виключення не передбачено, а той факт, що під час канікул дитина не проходить навчання, не є підставою для звільнення від передбаченого статтею 199 СК України обов'язку батьків утримувати повнолітнього сина, який продовжує навчання, оскільки канікулярний час входить в період навчання.
Людмила Куса
керівник практики вирішення спорів, адвокат Gracers Law Firm
Читайте також:
З 1 грудня змінився мінімальний гарантований розмір аліментів
Аліменти під час карантину: платити чи ні?
Швидко готуйте власну позицію, щоб виграти в суді, та будьте в курсі всіх законодавчих новацій разом із LIGA360:АДВОКАТ. Отримайте доступ до повної бази НПА і коментованих кодексів. Зручний пошук та аналіз бази із 85 млн судових рішень. Можливість в один клік обирати рішення із правовими позиціями ВС й отримати подібні рішення у справі. Доступний розклад судових засідань, моніторинг справ і засідань за десятками параметрів.
