Оприлюднено огляд практики застосування суддями Верховного Суду законодавства, що визначає права користування чужою земельною ділянкою: сервітут, емфітевзис, суперфіцій.
Суд зробив правовий огляд проблемних питань у спорах щодо встановлення сервітуту.
У постанові від 17 вересня 2018 року, прийнятій за результатами розгляду справи № 127/1417/16-ц, суд прийшов до висновку, що правові підстави для обтяження сервітутом чужої земельної ділянки відсутні у разі, якщо встановлена можливість користування майном позивача яким-небудь іншим способом.
Справа відкрита за позовом фізичної особи до особи такого ж правового статусу, за участю третьої особи - Вінницької міської ради, про усунення перешкоди у користуванні земельною ділянкою та встановлення земельного сервітуту.
Суд посилався на частини першої статті 401 ЦК України. Нормою зазначено, що право сервітут може бути встановлений щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Якщо позивачем не надано доказів на підтвердження неможливості користуватися належним йому на праві власності майном у зв'язку з відсутністю у нього доступу до земельної ділянки будь-яким іншим способом, відсутні підстави для задоволення позову.
У справі, що переглядалася, встановлено, що доступ до житлового будинку позивача можливий із боку ставка, в обхід земельної ділянки, власником якої є відповідач.
Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову, а тому вважав за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду Вінницької області від 15 листопада 2017 року - без змін.
Розглянувши матеріали касаційної скарги особи на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області, ВС дійшов до такого висновку: якщо потреби позивача не можуть бути задоволені у менш обтяжливий спосіб ніж встановлення сервітуту, є правова підстава для задоволення позову.
У постанові від 06 червня 2018 року у справі N 539/1427/16-ц ВС зазначив, що у пункті 22-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року N 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" вказано, що види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені рішенням суду, визначені статтею 99 ЗК України і цей перелік не є вичерпним.
Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку, суд має враховувати, що його метою є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання. Умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.
Встановивши відсутність у позивача іншої можливості здійснювати догляд за належними їй на праві власності жилими та нежилими будівлями, суди обґрунтовано частково задовольнили позов, оскільки запропоновані експертом умови земельного сервітуту є прийнятними для обох сторін.
В огляд також увійшли судові рішення щодо визначення юрисдикції розгляду спорів про встановлення таких обмежень:
- сервітуту;
- емфітевзису;
- суперфіцію.
Питання щодо земельного сервітуту розглянуто у трьох справах:
- щодо права користування земельною ділянкою за умови встановлення сервітуту на проїзд між фізичною особою та суб'єктом владних повноважень. Визначено, що такі спори підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства;
- спір між фізичною особою - підприємцем та органом місцевого самоврядування про зобов'язання усунути перешкоди у користуванні нерухомим майном шляхом переукладення договору особистого строкового сервітуту для розміщення малої архітектурної форми. Визначено, що справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
- відносини, пов'язані з набуттям та реалізацією фізичними та юридичними особами прав на земельні ділянки та з цивільним оборотом земельних ділянок. Визначено, що такі відносини є приватно-правовими і підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.
Огляд охоплює справу з умовою встановлення емфітевзису. Виник спір про скасування рішення державного реєстратора, запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки за третьою особою. Судом зазначено, що такі справи мають альтернативну юрисдикцію та можуть вирішуватися за правилами господарського чи цивільного судочинства залежно від суб'єктного складу.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові ВП ВС від 28 листопада 2018 року у справі № 816/616/17 та в постанові від 04 грудня 2018 року у справі № 915/1377/17, які ви можете знайти у Verdictum.
ВС виокремив такі проблемні справи щодо права користування чужою земельною ділянкою за договором суперфіцію:
- спір про визнання недійсним договору суперфіцію між суб'єктами господарювання. Визначено, що такі справи підлягають розгляду у порядку господарського судочинства.
- спір про визнання незаконним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень, яким вирішено питання щодо права користування земельною ділянкою за цивільно-правовою угодою (договором суперфіцію). Така справа має розглядатися в порядку цивільної юрисдикції.
З повним текстом документа можна ознайомитись в модулі "Судова практика" ІПС "ЛІГА:ЗАКОН".
