Договори про поступку права вимоги по договорах кредиту, іпотеки, запоруки, поручительства, ув'язнені після припинення повноважень органів управління банку (загальних зборів, наглядової ради, правління (ради директорів) і органів контролю (ревізійної комісії і внутрішнього аудиту) відповідно до частиною першої статті 36 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"є нікчемними відповідно до частини третьої цієї статті.
Враховуючи положення частини третьої статті 36 Закону (згідно з якими угоди, здійснені органами управління і керівниками банка після призначення уповноваженого обличчя Фонду, є нікчемними)голова правління банку не має повноважень на підписання від імені банку договорів поступки прав вимоги; ці повноваження припиняються відповідно до положень частини першої статті 36 Закону. Таким чином, укладені при таких обставинах договори поступки прав вимоги є нікчемними через закон, а отже що не створюють юридичних наслідків для сторін.
Відповідно до частиною другої статті 215 ГК недійсною є угода, якщо її недійсність встановлена законом (нікчемна угода). В цьому випадку визнання такої угоди недійсна судом не потрібно.
Згідно частини першої статті 236 ГК нікчемна угода є недійсною з моменту її здійснення.
Така правова позиція була сформована на засіданні судових палат цивільним і господарським справам Верховного Суду України 16 листопада 2016 року при розгляді справи № 6-1474цс16.
Суд дійшов висновку, що оскільки вимоги позивача витікають з правовідносин, що виникли з нікчемних угод - договорів поступки прав вимоги, ув'язнених в період тимчасової адміністрації, правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по кредитних договорах немає.
Крім того, було роз'яснено, що висновок судів про стягнення заборгованості по кредитних договорах солідарно з боржника і іпотекодавців по договорах іпотеки є помилковим, оскільки відповідно до статтею 546 ГК запорука (іпотека) і поручительство є різними видами забезпечення, тому норми, які регулюють поручительство (статті 553-559)не застосовуються до правовідносин кредитора з іпотекодавцем, оскільки він відповідає перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. ВСУ вказав: "тому солідарна відповідальність боржника і іпотекодержателя нормами чинного законодавства не передбачена". Відмітимо, що цей вивід міститься як в правовій позиції, так і в тексті рішення. Швидше за все, замість іпотекодержателя мався на увазі іпотекодавець, що логічно виходить з тексту.
До того ж, ВСУ підтвердив правильність виведення ВССУ у справі № 6-12804св12 про те, що ГК не передбачає солідарну відповідальність боржника і майнового поручителя.
Усі рішення судів Ви можете легко знайти в Системі аналізу судових рішень VERDICTUMствореною для аналітичної роботи з багатомільйонним масивом судових рішень. Якщо Ви ще не користуєтеся системою, замовте тестовий доступ чи придбайте VERDICTUM.