Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 18 червня 2014 року розглянув справу № 6-58цс14 про повернення неповнолітньої дитини в США. Батько дитини звернувся до Міністерства юстиції України із заявою про повернення дитини відповідно до Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей.
ВСУ роз'яснив, що вирішуючи питання про повернення дитини до місця його постійного проживання на підставах, передбачених Конвенцією, суд, враховуючи інтереси дитини, повинен досліджувати, чи є переміщення або утримання дитини незаконним, і забезпечити негайне повернення дитини (статті 3 і 12 Конвенцій). При цьому суд повинен переконатися в наявності (відсутності) виключень, передбачених статтями 13 і 20 Конвенцій, зокрема, чи здійснювалася опіка над дитиною в місці постійного проживання до моменту переміщення, чи існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу отримання фізичної або психологічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку, а також чи допускається таке повернення з урахуванням основних принципів прошеної держави.
Згідно з положеннями ст. 5 Конвенцій "права опікування" включають права, що відносяться до турботи якої-небудь особи про дитину, і, зокрема, право визначати місце проживання дитини, а тому метою встановлення таких фактів є не визначення місця проживання дитини з матір'ю або батьком, а враховуючи інтереси дитини, його комфортне проживання і стійкі зв'язки в конкретному середовищі і країні.
Отже, фактами, які свідчать про те, що дитина прижилася у своєму новому середовищі, є факти про відвідування дитячого саду, гуртків, лікування у певних лікарів, психологічний і психічний стан, сімейні і дружні зв'язки, спілкування зі своїми однолітками і так далі, які також встановлюються судами при визначенні місця проживання дитини.
