Судова практика свідчить про те, що досить часто зустрічаються ситуації, коли власник майна стикається з труднощами звільнення такого майна з-під арешту, накладеного в процесі карного виробництва. При цьому не завжди такий власник є учасником карного процесу, у рамках якого накладений такий арешт, що власне дещо утрудняє процедуру зняття арешту, оскільки суди не можуть прийти до спільного знаменника відносно виробництва, в порядку якого розглядаються подібні вимоги.
У більшій своїй частині суперечки про звільнення майна з-під арешту ініціюються учасниками карного процесу, тому питання зняття арешту з майна осіб, які не є учасниками карного процесу, викликає деякі труднощі.
Вказане питання було вирішене ВСУ в постанові № 6-26цс13предметом перегляду якого стала суперечка за позовом власника про звільнення майна з-під арешту, накладеного в процесі карного виробництва.
Судова суперечка почалася із звернення власника заарештованого, в процесі карного виробництва майна до суду з позовом про звільнення майна з-під арешту і виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. Право власності позивача на заарештоване майно було підтверджене договором купівлі-продажу, засвідченим нотаріально, а основою для звернення до суду став той факт, що на ті, що належать позивачеві об'єкти нерухомого майна накладений арешт у рамках карного виробництва, учасником якого він не є. Так, позивач посилався на ту обставину, що саме він є власником майна, яке було обтяжено на підставі постанови слідчого про накладення арешту на майно і цінності підозрюваного. При цьому постанова була прийнята відносно третьої особи, а сам позивач не мав ніякого відношення до підозрюваного.
Рішенням суду першої інстанції позов був задоволений, але апеляційний суд, з рішенням якого погодився ВССУ, як суд касаційної інстанції прийняв нове рішення, яким в позові відмовив. Апеляційний суд, як і ВССУ, порахував, що арешт на майно позивача накладений у рамках кримінальної справи відповідно до норм КПКотже, і відміняти його також слід за правилами, встановленими КПК, а законодавство про захист права власності застосуванню до спірних правовідносин не підлягає.
Викладаючи свою правову позицію із спірного питання, ВСУ дійшов висновку, що право власності особи, яка не є учасником карного судочинства, повинне захищатися шляхом звільненні цього майна з-під арешту, а отже, законодавство про захист права власності поширюється на ці стосунки.
Так, відповідно до статті 321 ГК право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений в його здійсненні. Власник майна на законних підставах може вимагати усунення перешкод в здійсненні ним права користування і розпорядження своїм майном.
Таким чином, вимоги особи, засновані на його праві власності на заарештоване майно, розглядаються за правилами, встановленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту. У свою чергу, заяви про правомірність арешту майна розглядаються в порядку, передбаченому карним процесуальним законодавством.
ВИСНОВОК:
Вимоги особи, засновані на його праві власності на заарештоване майно, розглядаються за правилами, встановленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту. У порядку, передбаченому карним процесуальним законодавством, коли арешт на майно накладений у рамках карного виробництва, розглядаються заяви боржників про правильність арешту майна.
Ірина Тодоренко,
"ЮРИСТ & ЗАКОН"
________________________________________________________________
"ЮРИСТ & ЗАКОН" - це електронне аналітичне видання, що входить в інформаційно-правові системи ЛІГА :ЗАКОН і створене спеціально для юристів і фахівців, що потребують якісної аналітичної інформації про зміни, що відбуваються в правовому полі України. З питань придбання видання "ЮРИСТ & ЗАКОН" звертайтеся до менеджерам ЛІГА :ЗАКОН чи дорегіональним дилерам.
