У постанові від 21.11.2012 року у справі № 6-136цс12 ВСУ сформулював нову правову позицію з питання витребування майна від добросовісного набувача. Він дійшов висновку, що належне волевиявлення особи, що продала майно добросовісному набувачу, не є основою для відмови власникові в позові про витребування майна у цього набувача. Обставини, на підставі яких був зроблений цей висновок, розглянуті нижче.
Фабула справи. Причиною судового розгляду послужило укладення ТОВ договору купівлі-продажу будівлі з фізичною особою (фізособа 1). Рішення про продаж частини цієї нежитлової будівлі було прийняте небагатьом раніше на загальних зборах акціонерів, але в нім було передбачено, що відчуженню підлягає тільки 310,1 кв. м загальній площі цієї будівлі за ціною не менше 500 доларів США за кв. м. Ув'язненим же між ТОВ в особі його директора і фізособою 1 договором купівлі-продажу відчуженню підлягала уся будівля загальною площею 717,8 кв. м за ціною 103000 грн., та ще і з розстрочкою платежу. А надалі фізособа 1 перепродало частями цю будівлю фізособі 2 і фізособі 3.
Дізнавшись про укладення такого договору, учасник ТОВ, а разом з ним і само ТОВ звернулися з позовами про визнання укладених договорів недійсними, відміні держреєстрації прав на продані будівлі за фізособою-2, витребуванні нежитлових приміщень з володіння фізосіб 2 і 4 і відновленні реєстрації права власності на це майно за ТОВ.
Суд першої інстанції позов учасника ТОВ відхилив, а позов ТОВ задовольнив. Але апеляційний суд, з яким погодився ВССУ, рішення суду першої інстанції змінили і в задоволенні позову ТОВ про витребування майна у фізосіб 2 і 3 відмовили. Основою для цього став той факт, що спірні нежитлові приміщення були придбані за оплатним, нотаріально засвідченим договором, при належному волевиявленні його відчужувача - фізособи 1. А оскільки за право власності на майно, придбане фізособами 2 і 3, сперечається іншою особою, то в задоволенні позову про витребування майна у фізосіб 2 і 3 відмовили. При цьому договір купівлі-продажу будівлі, ув'язнений між ТОВ і фізособою 1, був визнаний таким, що не відповідає волевиявленню суспільства, і тому в частині визнання його недійсним рішення місцевого суду змінене не було.
Основою ж для перегляду справи у ВСУ стали рішення ВССУ від 31.08.2011 року і від 20.07.2011 рокуу яких було визнано, що майно, вибуле з володіння власника поза його волею, підлягає витребуванню з володіння наступного приобретателя, який придбав його за оплатним, нотаріально засвідченим договором купівлі-продажу.
Позиція ВСУ. Переглянувши справу, ВСУ відмінив постанову ВССУ і направив справу на новий розгляд. У обгрунтування такого рішення він поклав наступні аргументи:
- згідно ст. 330 ГКякщо майно відчужене особою, що не мала на це права, то добросовісний набувач придбаває право власності на нього, якщо згідно ст. 388 ГК майно не може бути у нього витребуване;
- згідно п. 3 ч. 1 ст. 388 ГК у разі придбання майна за оплатним договором у добросовісного набувача (обличчя, яке не знало і не могло знати про те, що придбаває майно у особи, що не має права на його відчуження) власник має право витребувати це майно від набувача тільки у разі, якщо майно вибуло з його володіння не по його волю іншим шляхом;
- висновок ВССУ про те, що основи для витребування майна у фізосіб 2 і 3 відсутні, оскільки вони придбали спірні приміщення у фізособи 1 при його належному волевиявленні на відчуження цього майна, суперечить ч. 1 ст. 388 ГК. Вона передбачає необхідність встановлення обставин вибуття майна з володіння власникащо рахує своє право власності порушеним і майна, що вимагає повернення, а не особи, яка надалі перепродала це майно.
|
Євгеній Даниленко |
Думка "Ю&З": Законність і обгрунтованість постанови ВСУ не викликає сумнівів. Висновок про те, що в п. 3 ч. 1 ст. 388 ГК йдеться про відсутність волі первинного, законного власника, а не тієї особи, яка стала власником на незаконних підставах і зуміла продати майно добросовісному набувачу, витікає з самої ч. 1 ст. 388 ГК. Вона однозначно вказує, що саме власник майна має право на його витребування у добросовісного набувача, а не особу, що не мала права його відчужувати, а значить, саме його волевиявлення, а не волевиявлення особи, що не має права відчужувати майно, має визначальне значення.
В принципі, зроблений ВСУ висновок навряд чи можна назвати революційним. В усякому разі, знайти інші судові рішення касаційної інстанції, в яких була б висловлена точка зору, аналогічна тій, що була приведена в постанові ВССУ від 02.07.2012 року у цій справі, знайти не вдалося. Хоча, іноді, юристами такі думки висловлюються (см "Добросовісний набувач: як відстояти майно, истребуемое власником"?позиція 6).
Підставами для залишення майна за добросовісним набувачем, як правило, служить те, що майно вибуло по волю саме первинного власника, навіть якщо при цьому були порушені норми законодавства (см наприклад, постанови ВХСУ від 15.12.2009 року № 16/20-09від 04.07.2012 року у справі № 5019/1447/11).
Проте розглянута постанова ВСУ може бути стримуючим чинником на випадок, якщо суд касаційної інстанції захоче розтлумачити ч. 1 ст. 388 ГК саме так, як це зробив ВССУ в постанові від 02.07.2012 року.
ВИСНОВОК:
Власник має право витребувати майно у добросовісного набувача у разі, коли воно вибуло з його володіння не по його волі. Воля і волевиявлення особи, у якої добросовісним набувачем було придбано це майно, при цьому не має значення.
Євгеній Даниленко
"ЮРИСТ & ЗАКОН"
____________________________________________________________
"ЮРИСТ & ЗАКОН" - це електронне аналітичне видання, що входить в інформаційно-правові системи ЛІГА :ЗАКОН і створене спеціально для юристів і фахівців, що потребують якісної аналітичної інформації про зміни, що відбуваються в правовому полі України. З питань придбання "ЮРИСТ & ЗАКОН" звертайтеся до менеджерам ЛІГА :ЗАКОН чи дорегіональним дилерам.
