Постанова Вищого адміністративного суду від 24 жовтня 2012 р. у справі № До/9991/44554/12 відноситься до податкових спор. Ця постанова ВАСУ доповнила перелік прецедентів захисту прав платників податків при обставинах, коли сплачений податок не поступив на належний бюджетний рахунок. До того ж ця судова справа характерно незвичайним способом правозастосування, обраного ВАСУ при ухваленні рішення.
Витоки суперечки полягають в купівлі фізичною особою автомобіля і обов'язковій при цьому сплаті податку з власників транспортних засобів і інших самохідних машин і механізмів. Покупець виконав своє податкове зобов'язання за допомогою оплати належної суми грошей через банківську установу. Підтвердженням тому служить квитанція, що міститься в матеріалах справи. Проте згідно з довідкою податкової інспекції вказана сума податку не була зарахована на рахунок відповідного місцевого бюджету. Це і послужило підставою для позову податкового органу до покупця автомобіля з метою стягнення неотриманої суми податку. В ході розгляду цієї суперечки в суді першої інстанції позов податкової інспекції був задоволений. Апеляційний суд залишив це рішення в силі. Аргументи відповідача в судах про оплату податку і що підтверджує це квитанція були даремними, оскільки основою правової позиції податкового органу була ст. 50 Бюджетного кодексу (діючого на момент оплати податку). Згідно з цією правовою нормою податки, збори (обов'язкові платежі) і інші прибутки державного бюджету визнаються зарахованими до доходу державного бюджету з моменту зарахування на єдиний казначейський рахунок державного бюджету. Очевидно, приймаючи такі рішення, суди виходили з подальшої можливості відповідача стягнути з банківської установи сплачений двічі податок. Адже, як з'ясувалося в ході розгляду цієї суперечки, банківський екземпляр квитанції про оплату податку був втрачений до моменту зарахування сплаченої суми в дохід місцевого бюджету.
ВАСУ, за результатами розгляду касаційної скарги відповідача по цій суперечці, відмінив рішення місцевого і апеляційного судів, а також відмовив податковому органу в задоволенні позову. Характерною особливістю постанови ВАСУ є те, що основою для нього стала правова позиція без безпосередніх посилань ні на одну норму законодавства. Обгрунтовувавши відмову в задоволенні позову, суд вказав, що конституційний обов'язок платника по оплаті податків слід вважати виконаній з того часу, коли вилучення частини його майна, призначеної для сплати до бюджету в якості податку, фактично відбулося. В даному випадку таке вилучення сталося у момент передачі готівкових засобів банку по платіжному документу для оплати податку. Це, у свою чергу, свідчить і про сплату відповідачем податку. При цьому платник податків не несе відповідальності за дії банківських і кредитних установ, які беруть участь у багатостадійному процесі сплати і перерахування податків до бюджету.
Обов'язок платника по оплаті податків слід вважати виконаній з того часу, коли вилучення частини його майна, призначеної для сплати до бюджету в якості податку, фактично відбулося |
Таким чином, наявність у платника підтвердження виконання усіх передбачених законодавством умов для визнання його добросовісним платником означає те, що він своє податкове зобов'язання виконав повністю. При цьому надалі турботи про зарахування платежу в дохід бюджету торкаються банку, а не платника податків.
Про те, що для податкових органів недостатньо однієї лише квитанції в таких випадках, велася мова і в листі Палати у господарських справах Верховного суду від 23 грудня 2003 р. ВСУ приділив цілий розділ свого листа ситуаціям, аналогічним предмету цієї суперечки : коли податок не поступає до бюджету з вини банківської установи. Тоді ВСУ вказав, що практика, коли в таких випадках платник податків робиться "крайнім", невірна. Хоча в листі акцентувалася увага на тому, що навіть серед органів державної влади існують різні думки із цього приводу.
Обгрунтовувавши свою позицію, ВСУ системно аналізував закони "Про платіжні системи і переказ коштів в Україні" і "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами". При цьому був зроблений висновок про те, що податкове зобов'язання для платника податків вважається виконаним у момент подачі їм у банк платіжного доручення про перерахування коштів в якості оплати податока. В підкріплення цієї позиції ВСУ використовує аналогію закону, наводячи приклад такого регулювання порядку оплати страхових внесків згідно ч. 3 ст. 23 Закони "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, обумовленими похованням" (у діючій на момент видання листа редакції). При цьому ВСУ виключає регулювання Бюджетним кодексом цієї ситуації, оскільки платник податків не є безпосереднім суб'єктом бюджетних стосунків. Проте слід врахувати, що в листі аналізуються спори між юридичними особами і податковими органами. Окрім цього, багато правових норм, на які посилається вказаний лист ВСУ, в даний момент вже не діють.
Враховуючи викладене, стає зрозумілим, чому ВАСУ, приймаючи рішення на користь платника податків, не посилається безпосередньо на конкретні правові джерела. Проте ця постанова закріплює судову позицію про те, що платник податків, зробивши усі належні заходи для оплати податку, не може бути змушений оплачувати його ще раз із-за незалежних від нього обставин, зокрема халатності банківських співробітників, банкрутства банківської установи і т. п. Ця позиція ВАСУ важлива для подальшого обліку цього прецеденту з метою захисту інтересів платника податків при аналогічних спорах.
Слід зазначити, що Податковий кодекс не прибрав основи для виникнення надалі подібних суперечок. Адже виходячи зі змісту ст. 38 НК, присвяченою виконанню податкового зобов'язання, залишається відкритим питання моменту, з якого податок вважається сплачений. Тому надалі при виникненні судових суперечок із цього приводу судам доведеться застосовувати законодавство в комплексі і враховувати судову практику, у тому числі і розглянуту постанову ВАСУ.
ВИСНОВОК:
ВАСУ в цій суперечці про виконання податкового зобов'язання став на сторону платника податків. І хоч ця постанова не має конкретного нормативно-правового обгрунтування, воно виходить з двох правових принципів оподаткування. Перший - ніхто не повинен платити податок двічі з одного і тому ж приводу. Другий - нести відповідальність за порушення порядку вступу податкових засобів до бюджету повинен той суб'єкт, який допустив це порушення.
Василь Нечипоренко
"ЮРИСТ & ЗАКОН"
_____________________________________________________________
"ЮРИСТ & ЗАКОН" - це електронне аналітичне видання, що входить в інформаційно-правові системи ЛІГА :ЗАКОН і створене спеціально для юристів і фахівців, що потребують якісної аналітичної інформації про зміни, що відбуваються в правовому полі України. З питань придбання "ЮРИСТ & ЗАКОН" звертайтеся до менеджерам ЛІГА :ЗАКОН чи дорегіональним дилерам.
