Шлюбний договір - панацея?

Шлюбний договір (контракт) - це можливість осіб, що одружуються, або подружжя, визначити взаємні майнові права і обов'язки в шлюбі і (чи) у разі його розірвання. У всьому світі шлюбний контракт - поширена практика.

Незважаючи на деяку новизну такого регулювання майнових стосунків подружжя для України, історія шлюбного контракту йде все ж углиб віків. Так, в Древній Греції і Римі чоловік і жінка, перш ніж створити сім'ю, оформляли угоду, де описували свої майнові стосунки, відразу обговорюючи також і питання спадкоємства в майбутньому спільно нажитого майна. Така традиція існувала аж до приходу християнства, з яким брак полягав і регулювався виключно церквою. У Англії до 1882 року майно подружжя вважалося таким, що належить чоловікові. Навіть те, чим дружина володіла до шлюбу, переходило у власність чоловіка. Саме розвиток капіталізму і поглядів суспільства у зв'язку з ним, привело до ухвалення Закону про власність заміжніх жінок, яким заміжній жінці було надано право вступати в договори з приводу цієї власності, право заповідати її.

Таким чином, саме історично склалася необхідність повернення до шлюбних договорів для обгороджування свого капіталу від стороннього втручання. Враховуючи особливості розвитку нашої країни, з розвитком інститутів приватної власності і капіталізму, можна з упевненістю прогнозувати неминучість розвитку і зміцнення інституту шлюбного договору і в Україні.

У Україні, через традиції, що склалися, поки така форма не отримала широкого застосуванняхоча з кожним роком кількість сімей, що укладають шлюбні договори, росте. Як і у вищеописаних історичних обставинах, поштовхом до розвитку інституту шлюбного договору послужив відхід суспільства від соціалістичного ладу і розвиток інституту приватної власності. Ну посудите самі, які майнові питання можна було врегулювати шлюбним договором в СРСР - недовыплаченный кооператив? "Запорожець"? У теж самий час, зараз є як багаті люди, так і дуже багаті люди, що володіють "заводами, газетами, пароплавами". І, відповідно, розлучатися з цим, ділити "нажите непосильною працею" боляче, тяжко, а іноді і просто неможливо.

У Україні законодавство дозволило укладати шлюбні договори тільки починаючи з 1992 року, з внесенням змін до Кодекс про брак і сім'ю. З набуттям чинності з 1 січня 2004 року Сімейного кодексу Україниумови і законодавче регулювання шлюбного договору були розширені, що, на сьогодні, дозволяє врегулювати в такому договорі досить широкий круг питань.

Через деяку незвичність цього інституту для українського суспільства, ще не виробилося такій традиції, громадської думки, та і знань в цій області. Проте, шлюбний договір є деяким організуючим і стримуючим чинником, що дає чітке розуміння і рамки майнових стосунків і претензій, які складатимуться і розвиватимуться в шлюбі, упевненість і межі тих майнових прав, які будуть закріплені після розірвання браку. Причому, усі ці межі обкреслюються в той час, коли дружини (нинішні або майбутні) чітко розуміють, дотримують і враховують інтереси і можливості один одного, а не на тій стадії, коли при розриві стосунків над ними панують особисті образи і власні інтереси, як це часто буває у разі розірвання браку.

Отже шлюбний договір - це угода, оформлена письмовою угодою, нотаріально засвідченою, яка регулює майнові стосунки, визначає майнові права і обов'язки подружжя.

Шлюбний договір може бути укладений як особами, що подають заяву про реєстрацію браку, так і що вже знаходяться в шлюбі. У першому випадку він вступає в дію з моменту реєстрації браку, а в другому - з моменту нотаріального посвідчення. При цьому, надалі, по взаємній згоді подружжя, умови шлюбного контракту можуть бути змінені або доповнені шляхом укладення додаткового договорущо також підлягає нотаріальному посвідченню.

Помилковою є думка, що шлюбний договір застосовний тільки у разі розірвання браку і наступного розділу майна. Так, наявність шлюбного договору може багато в чому полегшити вирішення багатьох питань і під час браку. Так, згідно ст. 65 Сімейного кодексу України для укладення одним з подружжя договору, що вимагає нотаріального завірення і (чи) державної реєстрації, а також договорів відносно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, що вимагає нотаріального свідчення і (чи) державної реєстрації, повинно бути нотаріально завірено. Уникнути необхідності дачі такої згоди при здійсненні кожної угоди, особливо якщо укладення таких угод є частим, або навіть є частиною бізнесу одного з подружжя, дозволяє шлюбний договір. Так, при визначенні однією з умов шлюбного договору режиму особистої власності на нерухоме майно того чоловіка, на чиє ім'я воно зареєстроване, тим самим уникає необхідність дачі згоди на розпорядження таким майном другим чоловіком.

Багато питань, і навіть нарікань, викликало регулювання режиму власності на долі в статутному капіталі суб'єктів господарювання (зокрема приватних підприємств, товариств з обмеженою відповідальністю). Так, в постанові Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 вказувалося, що майно приватного підприємства, фізичної особи - підприємця, як і внесок в статутний капітал господарського суспільства, не є об'єктом права загальної спільної власності. Така правова позиція обумовлювалася тим, що майно підприємства, як і статутний капітал, належить безпосередньо підприємству - юридичній особі.

Таким чином, спільне майно подружжя, передане підприємству, є власністю саме підприємства, відповідно, не є об'єктом спільної власності подружжя або особистою приватною власністю одного з них. При цьому, в названій постанові вказувалося, що інший з подружжя має право на розподіл прибутків від використання спільного майна. І судова практика вимушена була відгукнутися на цю постанову, незважаючи на часте неспівпадання внутрішнього переконання суддів і обгрунтованість аргументів другої сторони, судді слідували при винесенні ухвал саме такої правової позиції.

Але, рішення Конституційного суду України від 19 вересня 2012 року № 17-рп/2012 у справі № 1-8/2012 повертає судову практику на 180 градусів. Так, аналізуючи ст. 191 Цивільного кодексу Українищо свідчить, що "підприємство є єдиним майновим комплексом, використовуваним для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торгову марку або інше позначення і інші права, якщо інше не встановлене договором або законом. Підприємство або його частина може бути об'єктом купівлі-продажу, запоруки, оренди і інших правочинов", Конституційний Суд приходить до правового висновку, прямо протилежного раніше встановленій практиці. Конституційний Суд відмічає, що "зі змісту цієї статті виходить, що стосовно підприємства як єдиного майнового комплексу або його частини можуть виникати громадянські права і обов'язки".

На думку Конституційного Суду, приватне підприємство (чи його частина), засноване одним з подружжя, - це окремий об'єкт права загальної спільної власності подружжяу який входять усі види майна, включаючи внесок в статутний капітал і майно, виділене з їх загальної спільної власності. Звідси, Конституційний Суд дійшов висновку, що "статутний капітал і майно приватного підприємства, сформовані за рахунок загальної спільної власності подружжя, є об'єктом їх загальної спільної власності".

Такий переворот регулювання майна приватних підприємств, і, відповідно, поворот судової практики, безумовно, є позитивним, і спрямованим на повний захист інтересів другого з подружжя. Але, в той же час, перетворення таких підприємств на предмет суперечки і розділу може поставити під загрозу нормальне функціонування такого підприємства, а то і повне припинення його діяльності. Адже, при отриманні частки статутного капіталу одним з подружжя, який раніше не був його учасником, і отриманні, відповідно, прав на управління таким підприємством, можуть виникнути принципові розбіжності, а то і корпоративні конфлікти відносно подальшого розвитку і управління таким підприємством. Адже, в тісному і відлагодженому механізмі, наприклад, товариства з обмеженою відповідальністю, з'являється нова людина, на появу якого ніколи не розраховували інші учасники, компаньйони колишнього чоловіка. Причому, такий новоявлений учасник підприємства, як правило, спочатку негативно налагоджений як проти свого колишнього чоловіка, так і проти його компаньйонів, і, що найстрашніше, у більшості випадків не має ні досвіду, ні умінь ведення бізнесу, не знає специфіки його функціонування.

Уникнути таких ситуацій, віднині, дозволяє тільки грамотно складений шлюбний договір. Окрім іншого, враховуючи нестабільність українського законодавства, а також несподівані і кардинальні повороти судової практики, ніхто не візьметься прогнозувати регулювання вищеописаних питань надалі. Єдиною можливістю закріплення волі і намірів подружжя при установі одним з них (чи обома) бізнесу, являється укладення шлюбного договору.

Підводячи підсумок вищевикладеному, обкреслю особливості укладення шлюбного договору згідно законодавства України.

Так, шлюбний договір регулює тільки майнові стосунки між дружинами, їх взаємні майнові права і обов'язки, а також майнові права і обов'язки подружжя як батьків. Це означає, що шлюбний контракт не може регулювати особисті немайнові стосунки подружжя, а також особисті стосунки між ними і дітьми. Шлюбний договір не може зменшувати об'єму прав дитини, встановлених Сімейним Кодексом а також ставити одного з подружжя в надзвичайно невигідне матеріальне становище. Крім того, за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме і інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Шлюбним договором можливо врегулювати наступні стосунки і права :

- що з особистого майна кожен з подружжя передає для спільного використання сім'ї;
- правовий режим майна, дарованого дружинам у зв'язку з реєстрацією браку (спільне або особисте майно одного з подружжя, наприклад, залежно від особи дарувальника);
- що з майна, придбаного в період браку буде спільною, а що особистою власністю одного з подружжя (наприклад, вказати, що майно зареєстроване на одного з подружжя, є його особистою власністю);
- можливі варіанти розділу спільного майна при розірванні браку;
- можливість використання спільного майна подружжя або особистого майна одного з них їх дітьми або іншими особами (наприклад, право на користування житлом батьками одного з подружжя);

- порядок користування житлом одного з подружжя під час браку і після розірвання браку (наприклад, обов'язок чоловіка, що не є власником житла, виселитися з житла після розірвання браку з отриманням грошової компенсації або без такої);
- пайова участь в прибутку одного з подружжя (наприклад, обов'язок передавати іншому з подружжя деякий відсоток від прибутку під час браку, і інший відсоток у разі розірвання браку);
- надання одному з подружжя матеріального змісту (аліментів) і їх розмір і інші.

Шлюбний договір припиняється після розірвання браку, а також після визнання судом браку або шлюбного договору недійсним. Якщо в договір вписані які-небудь післяшлюбні умови, він припиняється після їх виконання.

Також хочу відмітити що шлюбний договір може стати надійним фундаментом відкритих і обдуманих стосунків, в яких кожен готовий перейняти на себе свою частку відповідальності.


Зоя Ярошкерівний партнер АК "Маршаллер і партнери"глава секції Асоціації адвокатів України

________________________________

"ЮРИСТ & ЗАКОН" - це електронне аналітичне видання, що входить в інформаційно-правові системи ЛІГА :ЗАКОН і створене спеціально для юристів і фахівців, що потребують якісної аналітичної інформації про зміни, що відбуваються в правовому полі України. З питань придбання "ЮРИСТ & ЗАКОН" звертайтеся до менеджерам ЛІГА :ЗАКОН чи дорегіональним дилерам.