Згідно ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
На сьогодні, судами України при рішенні суперечок з податковими органами застосовано три основні рішення Європейського суду з прав людини у справах: "Интерсплав" проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес ПЕКЛО" проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і "Бізнес Супорт Центр" проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03).
22 січня 2009 р. Європейським Судом з прав людини було розглянуто справа "Булвес ПЕКЛО" проти Болгарії". У п. п. 69-71 рішення у цій справі вказано: "Суд окремо відмічає, що компанія-заявник не мала абсолютно ніяких повноважень відстежувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків по складанню і подачі декларації по ПДВ, а також обов'язку по сплаті ПДВ. Тому Суд вважає, що незважаючи на повне виконання своїх зобов'язань, компанія-заявник була поставлена в несприятливі умови, оскільки було незрозуміло чи може вона віднести до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену постачальникові у складі придбаних товарів, оскільки визнання або невизнання права на податковий кредит також залежало від виводів податкових органів : чи своєчасно виконав свої зобов'язання, пов'язані з подачею звітності по ПДВ, постачальник.
І, нарешті, що стосується зусиль для попередження обманних зловживань системою оподаткування ПДВСуд визнає, що коли Держави-члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання з боку певної фізичної або юридичної особи, вони можуть вжити відповідні заходи з метою запобігти, зупинити або покарати за такі зловживання. Проте, Суд вважає, що якщо національна влада за відсутності яких-небудь вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи в зловживаннях, пов'язаних із сплатою ПДВ, який нараховується при ряду операцій по постачаннях, або яких-небудь вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж карають одержувача оподатковуваного ПДВ постачання, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобу відстежування і забезпечення його старанність, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами інтересів і вимогами захисту права власності.
Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов'язків по декларуванню ПДВ, неможливості з її боку забезпечити дотримання постачальником його обов'язків по декларуванню ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства відносно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала або могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків по своєчасному декларуванню ПДВ і, як наслідок, платити ПДВ повторно разом з пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності".
Аналогічні виводи Європейський Суд з прав людини виклав в справі "Бізнес Супорт Центр" проти Болгарії".
Також, у справі "Интерсплав" проти України"Суд, в п. 38 рішень відмітив: "На думку Суду, коли державні органи мають яку-небудь інформацію про зловживання в системі відшкодування ПДВ, які здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідні заходи з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, проте, не може прийняти зауваження Уряду, стосовно загальної практики по відшкодуванню ПДВ за відсутності яких-небудь ознак, які вказували б на те, що заявник був безпосередньо залучений в такі зловживання"
З приведених рішень ЕСПЧ видно, що при розгляді цієї категорії справ Європейський суд з прав людини виходить з того, що держава в особі податкових органів може і повинно вживати заходи з метою запобігти і зупинити зловживання у сфері сплати ПДВ і бюджетного відшкодування, але відмова у бюджетному відшкодуванні платникові податків, який сумлінно виконав свої зобов'язання перед бюджетом, а також виконав усі передбачені національним законодавством умови для отримання такого відшкодування, тільки на тій основі, що податковий орган не встановив сплати ПДВ з боку постачальника і його контрагентів в ланцюзі, за умови відсутності шахрайських дій з боку одержувача відшкодування, на думку Європейського суду з прав людини, порушує права такого платника податків.
Оскільки судом не встановлено порушень позивачем вимог податкового законодавства, на які посилався відповідач, відповідно, і штрафні санкції застосовані до нього неправомірний.
Перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит / бюджетне відшкодування вимогам ст. 1 Протоколу № 1, Європейський суд з прав людини застосував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає дотримання "справедливого балансу" між вимогами публічного інтересу і захистом прав приватних осіб, в реалізацію яких здійснюється втручання держави.
Після проведення відповідної оцінки, Європейський суд з прав людини визнав, що "справедливий баланс" не дотримується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит/бюджетне відшкодування за відсутності (1) доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, або (2) доказів того, що йому було відомо/повинно було бути відомо про таку діяльність його постачальників.
Відповідно, Суд констатував факт порушення ст. 1 Протоколу № 1, якій гарантується право на мирне володіння майном.
Вітчизняні адміністративні суди (Постанова Верховного Суду України від 31 січня 2011 року за позовом ТОВ "Фирма "ВИК" до Державної податкової інспекції в м. Херсон про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень; Постанова Верховного Суду України від 31 січня 2011 року за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення за заявою ВОГНІ про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого адміністративного суду України від 27 травня 2010 року; Постанова Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2012 року у справі № 2а-4713/11/1470; Постанова Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2011 року у справі № 2а-3377/11/1470; Постанова Одеського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2011 року у справі № 2а/1570/3220/2011; Постанова Київського апеляційного адміністративного суду у справі № 2а-12901/11/2670) відмічають, що рішення Європейського суду з прав людини дозволяють судити про послідовність правової позиції Європейського суду з прав людини у справах стосовно суперечок заявників з податковими органами з приводу відшкодування ПДВ.
Зокрема, Верховний Суд України відмітив наступне: "[...] рішення касаційного суду узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС АД" проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року відмітив, що платник податків не повинен нести наслідки невиконання постачальником його зобов'язань по сплаті податку і в результаті платити ПДВ другий раз, а також платити пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податків, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами громадського інтересу і вимогами захисту права власності. [...] ".
Як бачимо, вітчизняні суди досить давно використовують у своїй роботі позитивну для платників податків практику Європейського суду з прав людини.
Безумовно, само наявність такої практики не є панацеєю для платників податків. Останні, в спорах з податковою, повинні надати належні докази правомірності своєї діяльності, дотримання податкового законодавства, як мінімум, при документальному оформленні своїх господарських операцій.
Але навіть при цьому, суди не особливо охоче виносять ухвали на користь підприємців, вимагаючи в процесі максимум доказів, піддаючи аналізу господарську діяльність платника податків і доцільність тих або інших його операцій.
Рішення ж Європейського суду з прав людини в податкових спорах не дозволяють поставити публічний інтерес (наповнення бюджету) вище за приватний (свобода господарської деятельсти і захист права власності). Саме у цьому, на мій погляд, і полягає їх практична цінність на даний момент.
Михайло Гончарук, адвокат, партнер, Правова група "Домініон"
