Позовна давність для стягнення збитків після виплати КАСКО : судова практика

Незважаючи на те що практика стягнення страховиками, що виплатили відшкодування по договорах майнового страхування транспортних засобів (КАСКО), збитків з осіб, відповідальних за їх спричинення, досить поширена, а законодавство з цього питання вже довгий час залишається стабільним, суди все одно по-різному вирішують питання, пов'язані з такими стягненнями. Одне з найбільш спірних питань, пов'язаних з такими виплатами, торкається моменту, починаючи з якого страховик, до якого перейшло право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, має право на пред'явлення позову. Підтвердженням тому служить ситуація, розглянута в постанові ВСУ від 07.08.2012 року у справі № 3-31гс12.

Ця суперечка виникла через те, що страховик, виплативши страхове відшкодування за договором КАСКО ще в грудні 2007 року, звернувся з позовом до винуватця ДТП, що протиправно не поступилося дорогою потерпілому, і його страховій компанії тільки в грудні 2010 року. І оскільки страховий випадок (ДТП), в результаті якого страховик вимушений був виплатити страхове відшкодування, виник небагатьом раніше, у вересні 2007 року, то відповідачі підняли питання про застосування до правовідносин, пов'язаних з відшкодуванням збитків, наслідків витікання термінів позовної давності. На їх думку, в стосунках, що виникають після відшкодування страховиком майнової шкоди, момент виникнення зобов'язання страхувальника по відношенню до особи, що завдав шкоди, повинен відлічуватися з дня страхового випадку. Відповідно, в даному випадку термін позовної давності вже пройшов.

Перша і апеляційна інстанції ці аргументи відхилили, вказавши на те, що течія позовної давності в даному випадку починається з дати виплати позивачем страхового відшкодування. Але ВХСУ, переглядаючи справу в касаційному порядку, дійшов іншого висновку. На підставі положень ст. 993 ГК і ст. 27 Закону "Про страхування"згідно з якими до страховика, що виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, переходить право вимоги до особи, відповідальної за спричинення збитків, суд прийняв рішення про наявність в даному випадку суброгування (заміни кредитора в зобов'язанні внаслідок виконання обов'язку боржника третьою особою).

При суброгуванні нового зобов'язання по відшкодуванню збитків не виникає - відбувається заміна кредитора : потерпілий (страхувальник або выгодоприобретатель) передає страховикові своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого. На підставі цього, а також взявши до уваги положення ст. 267 ГК, що передбачають, що витікання позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є основою для відмови в позові, ВХСУ зробив висновок про відміну рішень судів попередніх інстанцій і ухвалення нового рішення - про відмову в задоволенні позову страховика.

Такий висновок ВХСУ суперечив практиці, що раніше склалася, зокрема, рішенню ВХСУ від 08.11.2011 року № 5023/3978/11 у аналогічній справі про стягнення страхового відшкодування, виплаченого страховиком за договором КАСКО потерпілому, з лиця, винного ДТП. У цьому рішенні посилання заявника на закінчення терміну позовної давності були визнані безпредметними, оскільки згідно ч. 6 ст. 261 ГК по регресними зобов'язанням течія позовної давності починається з дня виконання основного зобов'язання.

Переглядаючи справу, ВСУ вирішив, що до страховика перейшли не права кредитора за зобов'язанням про відшкодування збитків, а право зворотної вимоги до особи, що заподіяла збитки. В якості обгрунтування такої позиції він послався на положення ч. 1 ст. 1191 ГК, згідно з якими особа, що відшкодувала шкоду, нанесену іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Також ВСУ послався на ст. 38 Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"що передбачає право страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов. Виходячи з цього, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин повинні застосовуватися положення ч. 6 ст. 261 ГК, позовній давності, що відлічує термін, з моменту виконання основного зобов'язання. В даному випадку - з моменту виконання зобов'язань за договором добровільного страхування.

Думка "Юрист & Закон":

Дозволимо собі все ж не погодитися з правовою позицією ВСУ. На наш погляд, ч. 1 ст. 1191 ГК встановлює загальні наслідки відшкодування одним обличчям шкоди, заподіяної іншою особою третій особі. Наслідок полягають в отриманні особою, що відшкодувала шкоду, права зворотної вимоги до особи, що завдала такої шкоди. Для випадків же відшкодування збитків (не усього розміру шкоди, а саме збитків, до складу яких не входить моральний збиток!) страховиком за договором майнового страхування, у тому числі транспортного засобу, повинні застосовуватися положення ст. 993 ГК і ст. 27 Закону "Про страхування". Вони являються спеціальними по відношенню до ч. 1 ст. 1191 ГК, оскільки передбачають наслідку виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування, а не наслідку відшкодування шкоди! Отже, у страховика, що виплатив страхове відшкодування, не повинне виникати право регресу. До нього повинно переходити право вимоги, яка страховик або інша особа, що отримала страхове відшкодування, мали до особи, відповідальної за збитки, як це і передбачає ст. 993 ГК.

Положення ст. 38 Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", на нашу думку, взагалі не застосовані до правовідносин, що виникли внаслідок страхової виплати за договором страхування майна. Норми цієї статті торкаються наслідків здійснення страхових виплат за договором страхування відповідальності! Тим більше, страховик, що здійснив виплати за договором страхування відповідальності, також отримує право регресу далеко не в усіх випадках, до яких ситуація з розглянутим випадком ДТП не відносилася.

Відповідно, ми вважаємо, що в даному випадку необхідно було виходити із загальних правил визначення моменту початку течії терміну позовної давності, певних ст. 261 ГК. Тобто починати відлік терміну давності з дня, коли особа дізналася або повинно було дізнатися про порушення свого права. Таким днем являється день нанесення збитків (день, коли стався страховий випадок), оскільки саме тоді у особи, що заподіяла збитки, перед потерпілим виникло зобов'язання по їх відшкодуванню. При цьому згідно ст. 262 ГК заміна сторони в зобов'язанні по відшкодуванню збитків не повинна переривати течію термінів позовної давності.

Хоча справедливості ради варто відмітити, що нинішня правова позиція ВСУ була сформована дещо раніше і підтримується у багатьох інших рішеннях ВХСУ. Уперше ВСУ сформулював правову позицію відносно початку течії терміну позовної давності для правовідносин, що виникають з виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування, з моменту виплати відшкодування як обов'язкову для застосування іншими судами в постанові від 27.03.2012 року № 3-20гс12. При цьому були використані ті ж аргументи, що і в розглянутому рішенні. Ще до цього рішення така позиція була озвучена в постановах ВХСУ від 23.08.2011 року № 5019/438/11 і від 18.03.2010 року № 23/84. Рішення ВХСУ, в яких зайнята інша позиція (наприклад, постанова від 08.11.2011 року № 58/168)були скасовані.

На абсурдність посилань на ст. 38 Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при рішенні справ за правилами ст. 993 ГК обернув увагу тільки ВССУ у своєму листі від 01.02.2012 року. Правда склалося враження, що в іншому він взагалі заплутався в питанні того, коли при виплаті страхового відшкодування повинне застосовуватися суброгування, а коли - регрес. Так, він вказав на необхідність застосування до правовідносин по стягненню з лиця, що не застрахувало свою відповідальність, страхового відшкодування, виплаченого МТСБУ потерпілому, норм ст. 993 ГК, хоча п. 38.2 Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" для цих випадків прямо передбачає право МТСБУ на регрес. Так само помилково, на нашу думку, ВССУ вказав і на те, що при суброгуванні течія терміну позовної давності починає свій відлік з того моменту, коли страховик виплатив страхове відшкодування, тобто зазнав збитків (виникає питання, а чим тоді відрізняються терміни давності по суброгуванню і регресу?). 

ВИСНОВОК:

ВСУ і у більшості випадків ВХСУ займають дуже сумнівну з точки зору законодавства правову позицію відносно правової природи правовідносин, що виникають в результаті виплати страховиком страхового відшкодування за договором майнового страхування. Вони вважають, що в результаті здійснення такої виплати у страховика виникає право регресу, хоча ст. 993 ГК для цих випадків прямо вказує на перехід до страховика права вимоги. ВССУ ж і зовсім слабо розбирається в питанні про тому, коли у страховика виникає право регресу, а коли до нього переходять права кредитора.

_______________________

"ЮРИСТ & ЗАКОН" - це електронне аналітичне видання, що входить в інформаційно-правові системи ЛІГА :ЗАКОН і створене спеціально для юристів і фахівців, що потребують якісної аналітичної інформації про зміни, що відбуваються в правовому полі України. З питань придбання "ЮРИСТ & ЗАКОН" звертайтеся до менеджерам ЛІГА :ЗАКОН чи до регіональним дилерам.