Прагнення держав контролювати офшорні компанії і їх реальних власників - широко поширене явище. Але у одних це виходить більш-менш успішно, а у інших - "незграбно" або не виходить зовсім. Упродовж усієї історії існування офшорів держави боролися з витоком туди капіталів, давили на тамтешню владу з вимогою надавати більше інформації про своїх клієнтів. Офшори, природно, секретничали, але поступово пристосовувалися до нових правил.
Благо, приводів для боротьби з творцями офшорних схем у світі накопичилося предостатньо. Звичайно, ключовий - це необхідність боротьби з відмиванням засобів, отриманих злочинним шляхом. Так, Групою розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF) ще 22 року назад були розроблені і надані на розгляд зацікавлених країн Сорок рекомендацій по боротьбі з відмиванням грошей, а потім і адаптації до них. На цю ж тему в 1998 році міжнародна міжурядова Організація економічного розвитку і співпраці опублікувала доповідь під назвою "Шкідлива податкова конкуренція: глобальна проблема", що народжується.
Поступово в ході взаємодії держав і офшорів були напрацьовані різні механізми контролю останніх, починаючи з ідентифікаційних процедур у банках, без яких неможливе повноцінне функціонування офшорних зон, і закінчуючи вимогами до посередників про розкриття інформації і відмовою від акцій на пред'явника в офшорних зонах.
З початком 2000-х на перший план вийшло нове завдання - пошук і оподаткування засобів фізичних і юридичних осіб, які повинні платити їх у своїй країні, але направляють їх в офшорні юрисдикції. Для України ця проблема стала особливо актуальна у світлі кризи 2008 - 2009 років, коли збираних податків на громадські потреби вже бракувало. Тому бажання контролювати тих, хто отримує вигоду, але себе не афішує, зросло багаторазово.
На даний момент законодавством багатьох країн передбачено включення у базу оподаткування прибутків резидентів, отриманих ними від володіння офшорними компаніями (прямо або опосередковано). Далі за усіх в цьому питанні просунулися Сполучені Штати, які успішно імплементували у своє законодавство і впровадили на практиці правила контролю над іноземними компаніями (Controlled Foreign Company (CFC) Rules). CFC регламентують стосунки між резидентами США і компаніями, створеними ними в офшорних зонах і територіях. Згідно CFC фізособи і юрособи - резиденти США зобов'язані звітувати і сплачувати американські податки з прибутків зарубіжних компаній, які ними контролюються. І хоча сам механізм є досить складним в плані адміністрування, його ефективність доведена на практиці.
Успішність застосування CFC безпосередньо залежить від можливості отримання інформації про власників бенефіціарів. У США є угоди про обмін податковою інформацією з основними офшорними зонами, у України - доки ні.
Крім того, в Україні в принципі відсутнє законодавство про контроль над іноземними компаніями (у Росії до його розробки тільки приступили). Тобто законодавства немає, а офшорні схеми є і усі вони досить добре відомі зацікавленим учасникам, включаючи податківців. Досить задати в Google ім'я будь-якого українського мільярдера і пошукова система тут же видасть список пов'язаних з ним офшорних компаній. За повідомленнями ЗМІ, 92,7 % акцій "Укртелекому" купила кіпрська офшорна компанія Epic Telecom Invest Ltd. Про масштаби застосування офшорних засобів говорять і цифри інвестицій в Україну з сонячного острова: в 2009-му - 911 млн. дол., в 2011-му - 2,731 млрд. дол.
У Україні найпоширенішими є три схеми податкового планування і виведення капіталу за рубіж з використанням офшорних зон і територій |
Як показує українська практика, найпоширенішими є три схеми податкового планування і виведення капіталу за рубіж з використанням офшорних зон і територій. Перша - це експорт товару за заниженою ціною, який купує офшорна компанія. Після чого вона продає товар вже за ринковою ціною, а прибуток, що не оподатковується, залишає собі.
Друга схема - це реєстрація офшорної компанії, в статутний капітал якої вносяться засоби засновником (українським бенефіціаром). Згодом ці засоби можуть видаватися в якості позики його ж українським "дочкам". Але в цілому переміщення капіталу відбувається на цілком законних підставах.
Нарешті третя схема: агент офшорної компанії може отримувати прибуток в Україні, яка оподатковується по пільговій ставці на прибуток (такий податок ще називають податком на репатріацію). Частенько це "своя" ж офшорна компанія, якою переводяться гроші за фіктивні послуги (аудиторські, консалтингові і т. п.) на рахунок за кордон, а на розмір витраченої суми зменшується податок на прибуток для українського підприємства. Якщо ж йдеться про кіпрську компанію, то вона податки в Україні не платить згідно з Радянським угоді з Кіпром 1982 року, яке надає право оподаткування прибутків в країні резидента. Чи платяться реально які-небудь податки з цих грошей на Кіпрі - питання риторичне.
Поки що гучна ініціатива віце-прем'єра Сергія Тігіпка оподатковувати операції з офшорними зонами по ставці 12 - 15 % існує у вигляді восьми слайдів на його сторінці в Facebook, де в дуже загальному вигляді, без деталей описуються об'єкт, суб'єкти оподаткування і очікуваний від реалізації ефект. Повного тексту законопроекту на сьогодні в парламенті немає.
Як випливає з інформації, викладеної на сторіночці віце-прем'єра, платниками цього податку виступають резиденти України (фізичні і юридичні особи), які здійснюючі операції на користь нерезидентів, зареєстрованих в офшорних зонах, як в грошовій формі, так і шляхом передачі майнових прав. Очікувана ставка податку - 12 %, ефект від реалізації - близько 3 млрд. грн. додаткових надходжень до Пенсійного фонду. При цьому до 33 існуючих офшорних зон додаються ще 35. Але оскільки Кіпру серед них немає, то українські володарі кіпрських офшорів не постраждають. Звідси і загальний скепсис серед експертів, що, мовляв, без вирішення "кіпрського питання" і денонсації угоди проблему з місця не зрушити. Проте це не зовсім так.
Ніщо не заважає, як вже відзначалося вище, ухвалити Закон про контрольовані іноземні компанії по аналогії з США. І ніякій денонсації угоди з Кіпром для цього не треба. Звичайно, можна піти ще далі і зобов'язати усі українські компанії розкривати інформацію про кінцевих утримувачів акцій, які ховаються за офшорними "ширмами", або зіставити прибутки і витрати можновладців. Але ця казка навряд чи стане бувальщиною.
Варто відмітити, що в законодавстві різних країн правила CFC істотно відрізняються. У Росії, приміром, пропонується розповсюдити дані правила тільки на юрособ, виключивши фізособи. У деяких країнах правила CFC не застосовуються по відношенню до активно працюючих офшорних компаній, які розподіляють дивіденди, або при реєстрації компаній у високоподаткових юрисдикціях. У будь-якому випадку потрібна публічна дискусія, чиє саме законодавство буде узято за основу для імплементації в Україні.
У США компанія вважається "контрольованою іноземною корпорацією", якщо більше 50 % голосуючих акцій належать американським акціонерам безперервно 30 днів або більше впродовж податкового року |
У США, наприклад, компанія вважається "контрольованою іноземною корпорацією", якщо більше 50 % голосуючих акцій належать американським акціонерам безперервно 30 днів або більше впродовж податкового року. При цьому до складу доходу оподаткування включаються не усі прибутки контрольованих іноземних компаній, а тільки деякі види (дивіденди, роялті). Такі акціонери зобов'язані звітувати і платити податки відносно цих прибутків згідно із законодавством США.
У Данії, приміром, дохід від опосередкованого володіння іноземною компанією підлягає оподаткуванню, якщо він складає більше 10 % загального річного доходу резидента-бенефіціара. При цьому до складу прибутку оподаткування включаються відсотки, дивіденди, роялті, прибутки від операцій фінансового лізингу.
Другий проблемний момент, пов'язаний з CFC, - ця відсутність спеціальних угод з офшорами про обмін податковою інформацією (Росія і Україна таких угод доки не мають, у США їх - 511). Тим більше що для знеособлення бенефіціара використовується, як правило, не один, а цілий ланцюжок офшорів.
Втім, навіть якщо ряд офшорів відкриє або вже відкрили свої реєстри, це ще не означає, що така інформація може бути використана в Україні правоохоронними або податковими органами. Очевидно, що потрібний новий порядок встановлення прямого або опосередкованого зв'язку українського резидента-бенефіціара з контрольованою іноземною компанією.
Розраховувати на легке отримання інформації, звичайно, не коштує, оскільки це б'є по основах офшорного бізнесу. Але з урахуванням нинішніх глобальних тенденцій Україна має усі шанси приєднатися до процесу укладення угод про обмін фінансовою інформацією з податковими органами найбільш популярних офшорів.
Останні гучні справи, до речі, не на користь "податкових гаваней". Згадаємо хоч би історію про передачу швейцарським банком UBS інформації про 4,5 тис. своїх клієнтів податковим службам США. Аналогічна ситуація сталася і з другим за величиною швейцарським банком Credit Suisse, який "здав" США інформацію імовірно про 130 своїх клієнтів.
У свою чергу, уряд Кіпру погодився прийняти від Росії кредит у розмірі 2,5 млрд. євро, які будуть спрямовані на рішення фінансових проблем острова. Натомість Росія має намір зажадати змін в угоду про уникнення подвійного оподаткування, що може істотно понизити інвестиційну привабливість Кіпру для російських компаній. Але є і зворотні приклади. Так, спроба ухвалити в Російській дума Закон про розкриття інформації номінальними утримувачами, якщо вони хочуть отримувати дивіденди, провалилася. На прохання глави "Газпрому" Олексія Миллера цю норму виключили, щоб не провокувати обвал акцій енергетичного гіганта (27 % акцій належать номінальним утримувачам). Хіба мало, які родичі високопоставлених осіб можуть виявитися кінцевими утримувачами.
|
Ганна Огренчук |
Безумовно, держави і далі давитимуть на офшори. І хоча останні навряд чи зникнуть, робота з ними значно ускладниться для тих, хто не бажає афішувати свою участь (зокрема, для корумпованих чиновників). Багато колись популярних схем роботи вже віджили своє. Про це говорить хоч би той факт, що ряд великих бізнесменів, щоб вивести свої капітали з-під удару в офшорах, реєструє свої холдинги в респектабельних країнах з гнучкішим оподаткуванням - Швейцарії, Ліхтенштейні, Люксембурзі. У Швейцарії, наприклад, досить щорічно платити велику суму, незалежно від прибутків. У Австрії і Голландії холдингові компанії не оподатковуються, завдяки чому до такого типу удалися "Метинвест" Рината Ахметова (у Голландії) і GroupDF Дмитра Фірташа (у Австрії). Ще одним ноу-хау став інститут номінальних утримувачів акцій в провідних банках світу, які не розкривають інформацію про того, хто є дійсним утримувачем акцій.
Судячи з коментарів українських офіційних осіб і статей в деяких ЗМІ, тиск на офшори пояснюється необхідністю залатати бюджетні "проломи" і виконати підвищені соціальні зобов'язання перед бюджетниками і пенсіонерами, особливо за півроку до виборів у Верховну Раду. Словом, йде боротьба за справедливість, в якій багаті поділяться з бідними.
Частково з цим можна погодитися, частково - ні. Друга сторона медалі полягає в тому, що, відводячи капітали в офшор, підприємства намагаються узабезпечити себе від намірів (рейдерського захоплення, поглинання) з боку конкурентів, що кримінальних "дивляться", а також відсутності захисту і гарантій від таких інцидентів усередині держави. Це все одно, що ховати "заначку" у себе удома: рідних людей краще не провокувати, а чужих - і поготів.
Хоча, як показує історичний досвід, якщо комусь дуже захочеться перерозподілити активи, то ніякі офшори не врятують. Згадаємо тільки російських олігархів - Березовського, Гусинского, Ходорковского, Батурину. Чи недавній український приклад - бізнесмени Яків Грибов і Анатолій Кипишвласники бренду Nemiroff, втратили контроль над заводом у Вінниці. Власником активів Nemiroff була холдингова офшорна компанія. Але незважаючи на усі риски безпеки, непередбачуваності оподаткування і можливих претензій третіх сторін до офшорної компанії, число звернень клієнтів до українських юристів з приводу реєстрації нових офшорів або перевірки існуючих росте.
ВИСНОВОК:
Якщо ми дійсно хочемо добитися успіхів у боротьбі з податковими "гаванями", то з подвоєною енергією влада повинна робити зусилля із поліпшення інвестиційного клімату. Коли ж працювати по-білому стане безпечне і прибутково, необхідність в "чорних" і "сірих" схемах відпаде. Якщо ж намагатися обкладати операції з офшорами, як в США, а порядок ведення бізнесу забезпечувати на рівні держав третього світу, то тіньові схеми житимуть вічно.
Ганна Огренчук, керівний партнер LCF Law Group
_______________________
"ЮРИСТ & ЗАКОН" - це електронне аналітичне видання, що входить в інформаційно-правові системи ЛІГА :ЗАКОН і створене спеціально для юристів і фахівців, що потребують якісної аналітичної інформації про зміни, що відбуваються в правовому полі України. З питань придбання "ЮРИСТ & ЗАКОН" звертайтеся до менеджерам ЛІГА :ЗАКОН чи до регіональним дилерам.
