Левова частка суперечок в господарських справах своїм предметом визначають стягнення грошових коштів за порушення договірних зобов'язань. Практично усі господарські стосунки носять майновий характер, тому суб'єкти підприємницької діяльності досить часто стикаються з нелегкою процедурою стягнення грошових коштів. Особливу популярність останнім часом носять суперечки про стягнення боргу за кредитним договором, а також стягнення пені за порушення термінів розрахунку по такому кредиту. В основному таке стягнення здійснюється в судовому порядку, що також має свої складнощі унаслідок неоднозначності судових позицій.
Так, точкою спотикання в процесі стягнення кредитного боргу, штрафних санкцій за порушення термінів розрахунків і відсотків за користування кредитом є термін нарахування таких відсотків і санкцій. Розглянемо постанова ВХСУ "Про стягнення грошових коштів", предметом суперечки в якому якраз і є стягнення суми основного боргу, штрафних санкцій і відсотків за користування кредитом.
Банк звернувся до суду з позовом до фізособи-підприємця про стягнення заборгованості за договором кредитної лінії, відсотків за користування кредитом, пені за порушення термінів платежів по кредиту і пені за несвоєчасне повернення відсотків по кредиту. Суди першої і апеляційної інстанції вимоги банку задовольнили. Проте боржник, не погоджуючись з претензіями банку, звернувся до Вищого господарського суду із скаргою на рішення судів попередніх інстанцій з проханням відмовити банку в задоволенні позову в частині стягнення відсотків за користування кредитом і пені за порушення термінів платежів по відсотках. Свої вимоги боржник обгрунтовує тим, що нарахування санкцій по позову було здійснене з порушенням шестимісячного терміну, передбаченого ч. 6 статей 232 ХКі безпідставністю нарахування відсотків після закінчення терміну користування кредитом.
Дійсно, штрафні санкції за прострочення виконання зобов'язання нараховуються впродовж 6 місяців і підлягають стягненню впродовж одного роки після закінчення терміну їх нарахування, якщо інше не встановлене законом або договором. Відповідно, термін позовної давності, встановлений для стягнення пені, починає обчислюватися з моменту закінчення нарахування штрафних санкцій. У вказаній суперечці банком був пропущений термін позовної давності відносно стягнення штрафних санкцій, а отже, ВХСУ ухвалив відмовити банку у вимозі про стягнення пені за несвоєчасне повернення відсотків по кредиту.
Що стосується затвердження боржника про безпідставність нарахування відсотків за користування кредитом після закінчення терміну користування кредитом, то ВХСУ абсолютно не згоден з таким твердженням. Згідно з ув'язненим сторонами кредитному договору відсотки нараховуються щодня на фактичну суму і за весь час користування кредитом з першого дня видачі і до дня повернення. Крім того, згідно ч. 2 статті 625 ГК боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір і порядок виплати відсотків не встановлений договором. Таким чином, банк правомірно нарахував відсотки за увесь термін користування кредитом.
ВИСНОВОК:
Що ж до терміну нарахування відсотків за користування кредитними коштами, ВХСУ приходить до висновку, що термін нарахування відсотків встановлюється самим кредитним договором, наприклад, за весь час користування кредитом з першого дня видачі до дня повернення, а не тільки на термін, на який такий кредит видається.
