Юридична періодика має ряд особливостей, властивих лише їй. Це своя власна культура, особливий світ, деталі якого навряд чи будуть цікаві рядовому читачеві. Проте юрист, який любить і живе звіюй професією, з таким трепетом перечитуватиме монотонні тексти судових рішень, немов перед ним знаходиться класичний детективний роман.
Втім, в роботі вітчизняної юридичної преси існує ряд істотних недоліків, які обумовлені різними фінансовими і соціальними причинами. Дійсно, друковані юридичні ЗМІ існують в Україні досить багато років, проте за усі ці роки практично усі вони так і не набрали вагомого авторитету для юридичного співтовариства країни - їх реальний наклад коливається від 300 до 3000 передплатників. Давайте разом проаналізуємо слабкі сторони української юридичної періодики, причини цих недоліків, а також можливі шляхи їх усунення.
Отже, правових видань в нашій країні досить мало, а щоб злічити якісні ЗМІ для юристів пальців однієї руки буде навіть забагато. Проте, говорити про елементарну співпрацю і взаємодопомогу між нечисленними представниками цієї професії не доводиться. Мало того, ЗМІ часто ставлять один одному палиці в колеса, погоджуючись освітлювати певний захід лише за умови відсутності на нім своїх головних конкурентів. Усе це пов'язано з жорсткою конкуренцією видань за передплатників і рекламодавців. Так вже склалося, що в сьогодення навіть великі юрфірми вимушені економити, переглядаючи з року в рік свої витрати на періодику. У цих цілях багато хто відмовляється від підписки на окремі видання, віддаючи перевагу лише одной-двум газетам. У віддалених регіонах країни ситуація з підпискою зовсім плачевна - якщо місцевий юрист і вирішує виписати правову газету, то віддає перевагу не якісному виданню, а газеті з найменшою вартістю річної підписки.
"У юридичної преси обов'язково має бути своя особа, а точніше - своя правова позиція. Цю позицію повинні шанувати, до неї повинні прислухатися" |
Втім, передплатники - давно не головна мета усіх сучасних журналів і газет. І юридична преса тут не виключення. Основне джерело прибутків для будь-якого сучасного ЗМІ - реклама, а у випадку з юридичною періодикою - це рекламні пакети + дотації великих юридичних компаній, які дозволяють газеті триматися на плаву. Сувора реальність така, що зараз українська юридична періодика - це швидше соціальний, і вже ніяк не комерційний проект. І якщо хто-небудь запевнятиме вас в зворотному - не вірте, це лише пускання пилу в очі…
Запитаєте - чому юридична преса не може бути прибутковим проектом в країні, де двоє абітурієнтів з трьох мріють стати юристами? Причин тому декілька, а головна з них - байдужість юридичного співтовариства, небажання більшості адвокатів брати участь в громадській правовій діяльності в цілях розвитку своєї професії і захисту її прав в Україні. Кількість суспільно активних юристів, що пишуть, в нашій країні настільки мало, що перегортаючи юридичну періодику кожного тижня ви можете спостерігати одних і тих же осіб.
Крім того, сучасні умови роботи на ринку юридичних послуг такі, що свіжі і глибокі знання своєї справи, як це не прикро, - далеко не головний чинник успіху юриста. Для "вирішення питань" останньому швидше знадобляться зв'язки, які юридична періодика навряд чи надасть. Також можна констатувати, що українські юристи, як і усе наше суспільство, стали менше читати через зайнятість і прискорений життєвий режим. А газети, прислані в офіс, в основному лише перегораються, складуючись на столі партнера.
Одно з найнеприємніших явищ в стосунках юридичної преси з громадськістю може проявлятися в шантажі, коли газета загрожує ігнорувати юридичну компанію (не друкувати її новини, матеріали і коментарі юристів), яка не хоче надавати їй фінансової підтримки, а саме - платити за рекламні матеріали. Втім, тут працівників правового пера можна частково зрозуміти - щоб зберегти видання, вони лише борються з байдужістю юридичного співтовариства, грають на його слабких сторонах і потребах. Адже рано чи пізно клієнт прийдет до них самостійно - на ринку всього пару профільних юридичних видань, що стоять. В даному випадку варто лише сподіватися, що в майбутньому, з ростом суспільно активних представників юридичної професії і збільшенням числа професійних правових ЗМІ цей інструмент шантажу зійде нанівець.
|
Сергій Саченко |
Окремі правові видання грішать настирним піаром юристів на своїх сторінках, а також зайвою имиджевостью. Безспорно: імідж і репутація юриста, бренд юридичної компанії - це те, на чому будується сучасний юридичний бізнес. До того ж юристи, які раніше соромилися давати рекламу з етичних міркувань, сьогодні все частіше вкладають гроші в розкручування свого імені. Але! У усьому має бути своя розумна межа, адже брехня завжди вийде назовні! Приміром, забавно було читати за часів фінансової кризи інтерв'ю партнерів про відсутність в компанії скорочених юристів, в той час, коли їх офіси ставали напівпорожніми. Через ці причини, те, що часто написане в юридичній періодиці вустами солідного юриста - насправді може виявитися лише пустим звуком.
У нашій країні часто люблять говорити про свободу преси і її утиск. Як це не дивно звучить, але свобода юридичної преси - досить складне явище. З багатьох причин. Зокрема, практично усі представники юридичної періодики знаходяться сьогодні у власності одного або декількох учасників юридичного ринку України. Тримаючись на плаву за рахунок дотацій акціонера, газета у будь-якому випадку вимушена приділяти власникові особливу увагу на своїх смугах, що досить сильно дратує колег по ринку. Навряд чи кому-небудь приємно виписувати корпоративний бюлетень конкурента…
Питання про ступінь свободи і рамки викладу фактів в юридичній пресі ще педантичніше. Тому ви навряд чи зустрінете сьогодні в ній елементи критики, адже грати з репутацією юридичної компанії - все одно, що грати в кішки мишки з левом. Але незважаючи на це, у юридичної преси обов'язково має бути своя особа, а точніше - своя правова позиція. Цю позицію повинні шанувати, до неї повинні прислухатися.
Коли це станеться - прогнозувати досить складно. Нинішній рівень багатьох профільних газет настільки низький, що до думки одних ніхто не прислухається, а у інших своєї думки і зовсім немає. Внаслідок цього правова преса часто лише виступає в ролі підніжки для інших юристів, які або бажають поділитися своїм досвідом з колегами, або просто попіаритися. А газети, на жаль, ним часто в цьому підіграють.
Сергій Саченкоголовний редактор ЮРЛИГИ
