Спортивним правом в Україні займаються лише небагато юридичних фірм, оскільки наша законодавча база до цього ще фактично не готова. Під словом "фактично" є зважаючи на практична відсутність законодавчої бази як такої.
У окрему практику спортивне право виділяють поки що небагато великих юридичних компаній. Серед них: ЕРА&Р, Astapov Lawyers, Arbitrade, SPECTOR'S LAW AGENCY, Міжнародна юридична служба.
Як правило, практика по спортивному праву зводиться до стандартного переліку послуг, які торкаються представницьких повноважень в різних федераціях, Міжнародному спортивному арбітражі, а також послуг з розробки контрактів. Проте в процесі аналізу ринку можна відшукати перші ознаки розвитку цієї практики в Україні.
Приміром, партнер ЕРА&Р Маркіян Ключковский раніше представляв інтереси українського баскетбольного клубу в судовому процесі із-за незаконного перекладу гравців в інший клуб; консультував французький футбольний клуб стосовно виконання рішень Міжнародного спортивного арбітражного суду на території України. Крім того, ЮФ Magisters (нині - ЕРА&Р) є офіційним представником УЕФА в Україні з питань проведення чемпіонату ЄВРО-2012.
Юристи з контори "Спектор" також мають "футбольний" досвід, оскільки представляли інтереси ПФК "Александрія". Про особливості цієї юридичної фірми в рамкам спортивного права можна судити за словами президента клубу Миколи Лавренко: "Проблема пошуку юристів для футбольного клубу "Александрія" полягала в тому, що ми не могли знайти універсальну фірму, ту, яка могла б супроводжувати нас не лише як суб'єкт спортивного права, але і як комерційну організацію. Крім того, ми хотіли працювати з юристами, які захищали б права наших гравців і співробітників як громадян, а також здійснювати допомогу в особливих сферах права".
Найбільші складнощі в українському спортивному законодавстві викликають питання статусу і, відповідно, оподаткування спортсменів і спортивних клубів. |
Фахівці з ARBITRADE займаються розробкою спонсорських і трансферних контрактів, а також трудових контрактів для спортсменів і тренерів в ігрових видах спорту; здійснюють юридичний супровід трансферної політики клубів. Окрім цього, вони консультують і захищають інтереси спортсменів, тренерів, арбітрів, працівників галузі спорту (лікарів, масажистів, агентів і інших) в трудових спорах, в спорах із спортивними організаціями стосовно порушення антидопінгових правил і проблем з допинг-контролем, допуску до змагань, виплати компенсацій, працевлаштування, страхових виплат.
Білі плями в теорії
Парадокс полягає в тому, що для роботи українських юристів у галузі спортивного права немає практично ніяких теоретичних підстав. Українська юридична наука спортивним правом, як можна здогадатися, не займається. Ось і думки самих юристів стосовно питання, що ж таке спортивне право і в якому воно стані, розходяться.
Приміром, по словах Ольги Спектор, директори Юридичної контори "Спектор" і Олександри Слатвицкой старшого юриста цієї компанії : "Спортивне право - це комплексна сфера права, яка є системою взаємозв'язаних норм, які приймаються, як на законодавчому рівні, так і на рівні суб'єктів саморегуляції у межах ієрархічної структури міжнародного спортивного руху. Ці норми зачіпають різні сегменти спортивної діяльності (змагання, трудовий, фінансовий, господарський, медичний) ".
Оскільки спортивне право в нашій країні ще слабо регулюється на рівні законодавства, юристам в цій галузі доводиться ставати першопроходцями. Андрій Шульга, радник і один з відповідальних за спортивний напрям в компанії ARBITRADEрозповідає про те, що нещодавно йому довелося розробляти договір між національною федерацією в певному виді спорту і юним спортсменом (16 років), визнаним на міжнародному рівні наймолодшим у своїй категорії. Договір про співпрацю включав такі пункти, як виступи спортсмена за національну збірну команду України, його спонсорська підтримка, організація тренерського процесу. Такий договір є унікальним для Українийого положення практично не розроблялися раніше. І тому при підготовці такого договору треба було враховувати його комплексний характер, а також те, що питання, які він покликаний регулювати, лежать в площині декількох галузей права. Таким чином, довелося знаходити компроміс між нормами таких галузей національного законодавства як трудове і цивільне, податкове і сімейне, а також нормами, регулюючими розпорядження державними коштами, і іншими.
Єдиним незалежним органом правосуддя у сфері спорту є Спортивний арбітражний суд в Лозанні (Швейцарія). Проте, процедура розгляду ним суперечок дорога для звичайних спортсменів, і не завжди прийнятна. |
Юристам, які обрали для себе "спортивну" спеціалізацію, вчиться доводитися хіба що на власних помилках. У питанні навчання Андрій Шульга також робить упор в основному на практику, оскільки у Україні на сьогодні немає жодного учбового закладу, який готував би фахівців саме з напряму "спортивне право". Більше того, говорить, пан Шульганемає навіть окремих дисциплін, пов'язаних з питаннями спортивного права. Як приклад в цьому питанні він наводить Російську Федерацію, де спортивне право вже активно вивчається в університетах, а також організовуються міжнародні конференції з питань спортивного права. Також, пан Шульга розповідає про Московську державну юридичну академію ім. О. Е. Кутафина, в якій не лише читаються окремі дисципліни по спортивному праву, але і завдяки сильному професорському складу вже успішно існує єдина в РФ і СНД кафедра спортивного права.
Практичні казуси
На думку В'ячеслава Лебедева (експерт-консультант) і Юрія Локтионова (юрист) з Міжнародної юридичної служби - найбільші складнощі в українському спортивному законодавстві викликають питання статусу і, відповідно, оподаткування спортсменів і спортивних клубів. Навіть у тих випадках, коли спортивну діяльність можна спробувати підвести під комерційне підприємство по виробництву спортивних результатів, з'ясовується, що матеріальний еквівалент навіть дуже високого спортивного результату не покриває матеріальних витрат на його досягнення.
Окрім цього, Ольга Спектор і Олександра Слатвицкая підкреслюють, що при здійсненні спортивної діяльності виникають наступні труднощі:
- некоректна практика застосування норм актів саморегуляції і загального законодавства
Акти спортивних організацій носять рекомендаційний характер, проте їх особливістю є те, що на практиці вимоги внутрішніх документів спортивних організацій є обов'язковими для її учасників. Приміром, Статут Федерації Футболу України зобов'язує усіх учасників звертатися за захистом і відновленням своїх порушених прав виключно в органи футбольного правосуддя. При порушенні цього положення суб'єкти футбольного права України втрачають можливість участі у футбольних змаганнях, при цьому не має значення предмет суперечки (цивільна, трудова, господарська або виключно адміністративна суперечка).
-відсутність уніфікованих норм спортивної діяльності міжнародного значення
Кожна міжнародна спортивна організація має власні правила проведення змагань, вимоги до дочірніх організацій, умови вирішення суперечок і так далі. Спортивні конфлікти можуть виникати не лише у рамках одного виду спорту, і не лише за участю суб'єктів спортивної діяльності. Таким чином, виникає велика кількість колізійних питань при визначенні застосовного права.
- залежність органів спортивного правосуддя і адміністративного апарату федерацій від держави
Згідно ЗУ "Про фізичну культуру і спорт" центральний орган виконавчої влади може сприяти діяльності спортивних організацій за рахунок засобів державного бюджету. При цьому в спортивних організаціях діє внутрішня система судових органів, що розглядає усі спори, що виникають у сфері спорту. Підконтрольність і фінансова залежність квазісудової системи органів правосуддя впливає на об'єктивність і справедливість їх рішень.
Єдиним незалежним органом правосуддя у сфері спорту є Спортивний арбітражний суд в ЛозанніШвейцарія (англ. Court of Arbitration for Sport, CAS). Проте, процедура розгляду ним суперечок дорога для звичайних спортсменів, і не завжди прийнятна. При цьому, у складі арбітрів САС немає жодного представника України, а в практиці розгляду суперечок у сфері спорту України, виключно спори між суб'єктами футболу, оскільки розвиток і фінансування національного спорту в інших видах блокується на державному рівні.
- відсутність спеціалізованої наукової літератури, що визначає теорію спортивного права
Більшість фахівців у сфері спортивного права засновують свої знання, а відповідно і публікації на підставі практики, у зв'язку з цим часто виникає проблематика визначення основних положень загальної теорії права у сфері спорту. Приміром, визначення провини при допінгових порушеннях, як складовій складу спортивного правопорушення.
Шляхи розвитку спортивного права в Україні
В'ячеслав Лебедев і Юрій Локтионов вважають, що тільки розвиток фізичної культури і спорту в Україні може дати поштовх до виникнення тих стосунків, для яких знадобиться спортивне право. Якщо розвивати, в сенсі фінансувати, фізичну культуру і спорт збирається українська держава, то для регулювання стосунків в цій області цілком достатньо буде спортивно-фізкультурного законодавства (законів, положень, інструкцій, інше). Коли ж фізична культура і спорт вимушені будуть розвиватися працями і стараннями подвижників і ентузіастів, можуть виявитися затребуваними такі норми і правила, для яких знадобиться відповідне місце серед галузей права. Якщо ж підійти до цього питання з широких теоретичних позицій, то не можна не помітити, що основні умови для виділення норм спортивного права в особливу галузь національного права України вже є.
"Держава піклується про розвиток фізичної культури і спорт" - така норма закріплена в ч. 4 ст. 49 Конституцій України. Залишається лише наповнити це декларативне положення конкретним змістом. |
Слід зазначити, що у області спортивного права існують такі правові санкції, яких немає ні в одній іншій галузі. Юрисдикційні органи, що розглядають спортивні спори, - це звичайно спеціальні арбітражі. Для завершення формування галузі спортивного права в Україні потрібні, зрозуміло, деякі юридичні механізми, без закріплення яких цей рух не матиме вирішального успіху. "Держава піклується про розвиток фізичної культури і спорт" - така норма закріплена в ч. 4 ст. 49 Конституцій України. Залишається лише наповнити це декларативне положення конкретним змістом.
Думками з приводу розвитку спортивного права в Україні поділилися також Ольга Спектор і Олександра Слатвицкая. А саме, на їх думку, для того, щоб спортивне право зайняло гідне місце серед інших галузей, потрібне наступне:
1. Створення спеціалізованої системи локальних спортивних арбітражівдіяльність яких регулюється окремими регламентами, і фінансується незалежними суб'єктами, приміром, внесками учасників розгляду, незалежними міжнародними організаціями.
2. Розробка і прийняття державами уніфікованих правил, регулюючих діяльність спортивних організаційа також порядок розгляду суперечок, як на державному, так і міжнародному рівні. Ратифікація цих положень Україною.
3. Розробка спеціалізованої літератури у сфері спортивного права, як науки, з прикладним додатком практичних казусів.
4. Розробка і впровадження системи захисту прав інтелектуальної власності на спортивні титулирозширити цю практику на території України, наприклад "Майстер Спорту", "Чемпіон України - 2008".
5. Збільшення кількість спеціалізованих конференційзустрічей, форумів фахівців у сфері права з юристами різних спеціальностей, у тому числі фахівців міжнародного права.
P.S.
Доля українських юристів, які "зазіхнули" на таку область як спортивне право, незавидна з ряду причин: відсутність власного Спортивного арбітражного суду, досить слабка законодавча база, відсутність освітньої бази. Отже в основному доводитися юристам орієнтуватися на умови контрактів спортсменів, певні локальні акти і регламенти, вчитися на власних же помилках, і при цьому - працювати максимально ефективно.
Наталія Шныржурналіст порталу "ЮРЛИГА"
