Порядок здійснення зовнішньоекономічної діяльності традиційно викликає немало питань у суб'єктів господарювання. В умовах кризи, коли нестримно міняються норми законодавства (згадаємо хоч би історію трансформації "правила 180 днів" в "правило 90" і знову в 180), і не менш нестримно міняються погляди фіскального органу відносно стягування податків при здійсненні операцій за участю іноземного елементу, проблем у суб'єктів господарювання виникає ще більше. Внести ясність в питання укладення договорів, оподаткування ВЭД і діяльності нерезидентів в Україні був покликаний проведений днями ЛІГА :ЗАКОН семінар.
Вимогам до форми і змісту зовнішньоекономічних договорів, застосування міжнародних конвенцій до окремих видів договорів, а також правилам позовної давності в міжнародному праві приділив увагу один з доповідачів семінару, партнер ЮФ "Орлів, Михайличенко і партнери" Ярослав Свердличенко.
Ще раз про Инкотермс
На сьогодні до зовнішньоекономічних договорів є цілий ряд вимог. Одно з них, закріплене в Господарському кодексі України- викладати умови договорів постачання відповідно до вимог Міжнародних правил тлумачення термінів "ИНКОТЕРМС". До речі, воно згідно ХК актуально як для зовнішньоекономічних договорів постачання, так і для внутрішніх договорів. Обов'язок використовувати Инкотермс при укладенні суб'єктами господарювання України усіх форм власності договорів постачання товарів, у тому числі зовнішньоекономічних, міститься також в діючому досі Указі Президента "Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів" від 04.10.1994 № 567/94.
Зважаючи на наявність вказаних норм виникає питання: чи приведе ігнорування Инкотермс при складанні контракту до його недійсності? За словами Ярослава Свердличенко, судова практика схиляється до того, що посилання на Инкотермс регулюється волею сторін і не є обов'язковою умовою договори. Якщо сторони прописали в договорі усі умови, які вони вважають істотними, то правила Инкотермс не обов'язкові (лист ВХСУ "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного і Господарського кодексів України" від 07.04.2008 № 01-8/211).
Сила Конвенции
Багато хто чув, але не усі застосовують на практиці такий документ, як Конвенція Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародного купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 року". Доповідач радить не забувати про її існування при складанні зовнішньоекономічних контрактів. Якщо сторони спеціально не обумовили іншого в тексті договору купівлі-продажу товарів, то правовідносини, що виникають між ними, регулюватимуться правилами цієї Конвенції автоматично.
Якщо сторони обійшли мовчанням застосування Конвенції ООН 1980 року, то вона застосовується автоматично |
Як випливає з пункту 1 статті 1 Конвенціївона поширюється на договори купівлі-продажу товарів між сторонами, комерційні підприємства яких знаходяться в різних державах, коли ці держави є договірними державами, або коли згідно з нормами міжнародної частки права застосовується право договірної держави. Ніяких обмовок про те, що ця Конвенція застосовується тільки за погодженням сторін, немає. Відповідно, якщо нічого іншого в договорі не записано, то апріорі вона застосовується. Ця обставина може принести сюрпризи: сторона, що розраховувала на одно регулювання, може отримати у результаті абсолютно інше. Щоб виключити такий варіант розвитку подій, Ярослав Свердличенко радить звернути увагу ст. 6 Конвенційщо дозволяє сторонам виключити її застосування, і зробити в договорі відповідну обмовку.
Форма контракту
З 2001 року форма зовнішньоекономічного договору (контракту) регулюється Положенням про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)затвердженим наказом Міністерства економіки і з питань європейської інтеграції України № 201, де передбачено, що в обов'язковому порядку повинне вказуватися в зовнішньоекономічному договорі (контракті). Відповідно до Положення це:
- назва і номер договору, дата і місце його укладення;
- преамбула, де відзначається повне найменування сторін - учасників зовнішньоекономічної операції і найменування документів, якими керуються контрагенти;
- предмет договору, в якому визначається товар (роботи, послуги) з вказівкою точного його найменування, марки, сорту або кінцевого результату роботи, яка виконується;
- кількість і якість товару (об'єми виконання робіт, надання послуг);
- базисні умови постачання товарів (згідно Инкотермс);
- ціна і загальна вартість договору (контракту);
- умови платежу;
- умови приймання-передачі товару (робіт, послуг), зокрема, терміни, місце фактичної передачі, товаросопровождающие документи;
- упаковка і маркіровка товару;
- форс-мажорні обставини;
- санкції і рекламації, де встановлюється порядок застосування штрафних санкцій, відшкодування збитків і пред'явлення рекламацій;
- врегулювання суперечок в судовому порядку, де визначається найменування суду або чіткі критерії визначення суду однієї із сторін залежно від предмета і характеру суперечки, а також погоджений сторонами вибір матеріального і процесуального права, яке застосовуватиметься цим судом, і правил процедури судового врегулювання;
- місцезнаходження, поштові і платіжні реквізити сторін.
Застосування Положення про форму контракту ВЭД № 201 можна обійти, якщо прямо записати це в договорі |
Важливо, проте, пам'ятати, що перераховані умови отримують віддзеркалення в зовнішньоекономічному договорі (контракті) тільки у тому разі, якщо сторони контракту не прийшли до угоди про інше (п. 1 Положення). Таким чином, якщо сторонам необхідно уникнути опису якихось з приведених умов в контракті, то їм необхідно прописати це в договорі прямим текстом.
Ярослав Свердличенко рекомендує дотримувати усі вимоги положення, якщо йдеться про договір купівлі-продажу. Якщо полягають інші договори (комісійні, договори купівлі-продажу послуг і т. д.), то все-таки бажано доповнювати договір фразою: до контракту не застосовуються правила Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженого наказом Міністерства економіки і з питань європейської інтеграції України № 201.
Мова друг або ворог?
Згідно Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" зовнішньоекономічні договори повинні полягати на двох мовах. На практиці дуже часто роблять висновок не англо-українські, українсько-німецькі і т. д. договори, а англо-російські і російсько-німецькі і т. д. А російсько-українські договори взагалі майже не зустрічаються (зазвичай російська і українська сторони при складанні договору обмежується однією російською мовою). Виникає питання: чи може це вплинути не дійсність укладеного контракту?
У судовій практиці, стверджує доповідач, тексти договорів російською мовою признаються. Не вимагають їх перекладу і банки. Згідно п. 1.11 Інструкцій про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями", затвердженою постановою НБУ від 24.03.1999 №136 не перекладаються українською мовою документи, складені російською мовою, а також ті, текст яких викладений на іноземній мові з одночасним його викладом українською мовою (росіянинові).
Випадки, коли держоргани намагалися визнати договори, ув'язнені російською мовою, недійсними, були, але вони не увінчалися успіхом.
Дещо нове про термін давності
Ще один цікавий нормативний акт, на який звернув увагу доповідач, - це Конвенція про позовну давність в міжнародному купівлі-продажі товарів 1974 року. Багато суб'єктів господарювання навіть не здогадуються про її існування. В той же час вона має важливе значення. Річ у тому, що вказаний міжнародний документ встановлює незвичний для нас термін позовної давності - чотири роки і застосовується в усіх випадках, коли сторони договору купівлі-продажу в ясній формі не виключили її застосування. Цей момент важливий з точки зору оподаткування, оскільки питання віднесення до валових прибутків і витрат пов'язані з терміном позовної давності.
