У кінці минулого року відбулося засідання Пленуму Верховного Суду України, на якому, зокрема, було прийнято постанова № 15 "Про судову практику у справах про банкрутство". Автори цього досить великого документу зробили акцент практично на усіх важливих аспектах процедури банкрутства, а також надали судам нижчих інстанцій грунтовні роз'яснення, в першу чергу звернувши увагу на пріоритетні в правозастосуванні норми законодавства. Втім, родзинкою даної постанови можна назвати положення, покликані боротися із застосуванням схем недружніх поглинань, за допомогою яких ще нещодавно рейдерам вдавалося заволодівати підприємствами дуже витонченим способом.
Кілька років тому в суспільстві певний резонанс викликали ряд судових процесівспільним знаменником яких, по суті, стали нехитрі вимоги одного з учасників тяжб - визнати банкротом відсутнього боржника (до речі, досить велике столичне підприємство) у зв'язку з тим, що він не в змозі погасити борг 1200 гривен за надані послуги із заправки картріджів. І що примітно, ці, м'яко кажучи, не зовсім адекватні статусу (рівню) боржника вимоги в цілому складно було назвати незаконними, у тому числі у зв'язку з відсутністю однозначної і несуперечливої судової практики з цього питання.
У цій справі судом першої інстанції була застосована до боржника судова процедура ліквідації на основі ст. 52 Закони України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом" (далі - Закон)якою передбачені особливості банкрутства відсутнього боржника. В результаті боржник все ж був визнаний банкротом, з чим погодилися також суди апеляційної і касаційної інстанцій.
Дійсно, згідно ч. 1 ст. 52 Закони у разі, якщо підприємець-боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні по його місцезнаходженню, або у разі ненадання боржником протягом року в органи державної податкової служби податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника і терміну виконання зобов'язань.
Отже, при розгляді справи за правилами ст. 52 Закони предметом доведення є визначення місцезнаходження боржника - юридичної особи і факт відсутності керівних органів юридичної особи по його місцезнаходженню. Відмітимо, в ст. 93 ГК і в положеннях п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців" (далі - Закон про держреєстрацію) визначено, що місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які згідно із засновницькими документами юридичної особи або законом виступають від його імені.
Визнати банкротом відсутнього боржника можна і за гривню, головне - довести, що його немає |
При цьому "ахіллесовою п'ятою" процедури визнання банкротом відсутнього боржника є невизначеність вітчизняних судів відносно переліку документів, які можуть довести факт відсутності боржника. Досі цим пропуском зі змінним, але все таки успіхом і користувалися так звані "сірі" рейдери, надаючи суду всілякий спектр серйозних і не дуже документів: від довідок з Жеків до міліційних приписів. Частенько суди оцінювали належним чином такі докази, тим самим ставлячи хрест на майбутньому чергового українського підприємства.
На недавньому засіданні Пленуму Верховний Суд нарешті розставив усі точки над "і" в цьому питанні. Правда, в нашому випадку роз'яснення процедури банкрутства відсутнього боржника автоматично не спричинило трудності її проведення. Швидше за все, навпаки. По-перше, судді дійшли висновку про те, що заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника є основою для відкриття провадження у справі у разі наявності якого-небудь з підставпередбачених ч. 1 ст. 52 Закони, а не виключно за наявності усієї сукупності перерахованих в цій статті підстав. А, по-друге, тепер суди не стоятимуть перед вибором, які докази вважати допустимими при встановленні факту відсутності боржника. Втім, вирішення цієї проблеми завжди лежало на поверхні.
Річ у тому, що згідно ст. 17 Закону про держреєстрацію у Єдиному державному реєстрі містяться відомості про місцезнаходження юридичної особи, а також про відсутність юридичної особи по його місцезнаходженню, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу. Згідно ч. 1 ст. 18 вказаного Закону відомості, внесені в ЕГР, вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, поки в них не внесені відповідні зміни. А в ст. 20 Закону про держреєстрацію визначено, що відомості, що містяться в ЕГР, є відкритими і загальнодоступними, за винятком ідентифікаційних номерів фізичних осіб - платників податків; такі відомості надаються у вигляді виписки і довідки про наявність або відсутність в Єдиному державному реєстрі прошеної інформації. Тому відповідно до вимог ст. 34 ХПК допустимими доказамиякі можуть підтверджувати дані про відсутність керівних органів боржника - юридичної особи по його місцезнаходженню, являються вказані виписка або довідка.
