Мы даем ЗНАНИЯ для принятия решений, УВЕРЕННОСТЬ в их правильности и ВДОХНОВЛЯЕМ на развитие честного бизнеса, как основного двигателя развития Украины
КРУПНОМУ БИЗНЕСУ
СРЕДНЕМУ и МЕЛКОМУ БИЗНЕСУ
ЮРИДИЧЕСКИМ КОМПАНИЯМ
ГОСУДАРСТВЕННОМУ СЕКТОРУ
РУКОВОДИТЕЛЯМ
ЮРИСТАМ
БУХГАЛТЕРАМ
Для ФЛП
ПЛАТФОРМА
Единое информационно-коммуникационное пространство для бизнеса, государства и социума, а также для профессиональных сообществ
НОВОСТИ
и КОММУНИКАЦИИ
правовые, профессиональные и бизнес-медиа о правилах игры
ПРОДУКТЫ
и РЕШЕНИЯ
синергия собственных и партнерских продуктов
БИЗНЕС
с ЛІГА:ЗАКОН
мощный канал продаж и поддержки новых продуктов

Действительно ли закон не позволяет вкладчику привлечь банк к ответственности: на чьей стороне Большая Палата

Обеспечение единства судебной практики - одна из целей судебной реформы. Именно проблемам формирования постоянной позиции в спорах с банками посвящена статья
29.05.2019, 14:59
1181
1

Материал публикуется на языке оригинала

https://jurliga.ligazakon.net/ua/news/186204_bank-shcho-vchasno-ne-povernuv-depozit-povinen-viplatiti-3-nu-penyu-ale-v-grivn---velika-palata

Велика Палата Верховного Суду, розглянувши справу № 761/26293/16-ц (касаційне провадження № 14-64цс19) за позовом вкладниці до «Промінвестбанку», сформувала низку правових позицій щодо правил повернення коштів за договором валютного строкового банківського вкладу.

Нагадаємо, що позиції вищих судових інстанцій (колись такою був Верховний Суд України) з цього питання неодноразово змінювались, і досі не сформовано єдиних правил, яких мав би дотримуватись банк, і, посилаючись на порушення яких, захистити свої майнові інтереси в суді могли б вкладники.

Зазначимо, що ВП підтримала дещо спірну правову позицію Верховного Суду України щодо заниженої процентної ставки, яка виплачується банком при поверненні депозиту після закінчення строку, на який його було укладено: якщо договір не визначає процентну ставку за депозитом після закінчення строку його дії, проценти виплачуються як за вкладом на вимогу.

Разом з тим, звертають на себе увагу наступні висновки, викладені у постанові Великої Палати в згаданій справі: 1) банк зобов'язаний сплатити 3%-ну пеню (за Законом "Про захист прав споживачів") від суми утримуваних коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою до дня фактичної видачі (разом з тим, суд може зменшити її розмір, якщо він значно перевищує суму збитків); 2) навіть якщо вклад валютний, пеня, через її штрафний характер стягується у гривні (хоча ВП й не відступила від висновку у справі № 373/2054/16-ц щодо можливості стягнення грошової суми за договірними зобов'язаннями в іноземній валюті).

Саме тому ми пропонуємо читачам ознайомитись з правовою позицією вкладника та самостійно вирішити, чи достатньо обґрунтованими є висновки Великої Палати.

1. Щодо стягнення відсотків за користування вкладом за ставкою договору вкладу

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, передавши справу на розгляд Великої Палати, пропонувала відступити від висновків Верховного Суду України щодо припинення зобов'язання банку зі сплати відсотків за укладеним договором після перерахування вкладу на поточний рахунок, для якого застосовується ставка на вимогу (викладені у справах № 6-36цс15, № 6-2861цс15, № 6-302цс16).

Щодо питання розміру ставки нарахування процентів на вклад

1.1. Правовий висновок про застосування ст.ст. 1058, 1061, 1070 ЦК України в контексті визначення процентної ставки, за якою банк має сплачувати вкладникові процент за користування вкладом після спливу строку договору, Верховний Суд України вперше виклав в постанові від 29 травня 2013 року у справі № 6-39цс13 (ЄДРСР № 31701326).

Проценти за користування коштами вкладу сплачуються за ставкою договору і після спливу договору вкладу, до дня фактичного повернення коштів, оскільки сплив строку договору не припиняє зобов'язань за цим договором, в тому числі й договірне зобов'язання зі сплати процентів за користування коштами вкладу, а всі зобов'язання за договором вкладу припиняються належним їх виконанням (ст. 599 ЦК України), або з інших визначених законом або договором підстав, до переліку яких сплив строку договору не входить.

Верховний Суд України викладав цей висновок і в інших постановах: від 25 грудня 2013 року № 6-140цс13 (ЄДРСР № 36475623); від 28 січня 2015 року № 6-247цс14 (ЄДРСР № 42576434).

Разом з тим, в постанові від 25 грудня 2013 року у справі № 6-140цс13 (ЄДРСР № 36475623) Верховний Суд України виклав додатковий правовий висновок, а саме: зобов'язання банку з повернення вкладу вважається виконаним лише з моменту, коли вкладнику буде надана реальна можливість отримати вклад і розпорядитися ним на свій розсуд, а перерахування банком коштів з депозитного (вкладного) рахунку на поточний рахунок в тому самому банку не є належним виконанням зобов'язання з повернення вкладу, а відтак договірних зобов'язань не припиняє.

Однак згодом, в період з 10 червня 2015 року до 29 червня 2016 року Верховний Суд України тимчасово дотримувався іншої правової позиції, хронологічно вперше викладеної в постанові від 10 червня 2015 року у справі № 6-36цс15 (ЄДРСР № 45910643). Згідно з цією позицією, оскільки "закінчення строку дії договору і невиконання зобов'язань за цим договором не припиняє зобов'язальні правовідносини, а трансформує їх в охоронні", то боржник в такому зобов'язанні (банк за договором вкладу) після закінчення строку договору звільняється від сплати процентів за користування вкладом за договірною ставкою, а сплачує проценти лише за ставкою, яка зазвичай застосовується для вкладів "на вимогу" в такому банку.

Такий самий правовий висновок міститься і в інших постановах Верховного Суду України: від 11 листопада 2015 року № 6-1891цс15 (ЄДРСР № 53498273); від 11 травня 2016 року у справі № 6-338цс16 (ЄДРСР № 57832422); від 29 червня 2016 року у справі № 6-956цс16 (ЄДРСР № 58736555), які ухвалено в той самий період часу.

Проте в подальшому Верховний Суд України знову відступив від своєї правової позиції.

Так, в постанові Верховного Суду України від 21 вересня 2016 року у справі № 6-544цс16 (ЄДРСР № 61817254) вже міститься протилежний правовий висновок про те, що проценти на вклад нараховуються за умовами договору до дня фактичного його повернення вкладникові.

Такий самий правовий висновок міститься також і в наступній за часом постанові Верховного Суду України від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1297цс17 (ЄДРСР № 69649884).

Відтак, з ухваленням постанови у справі № 6-544цс16 від 21 вересня 2016 року, та в подальшому постанови у справі № 6-1297цс17 від 11 жовтня 2017 року - Верховний Суд України повернувся до попередньої правової позиції з цього питання, викладеній в постановах від 29 травня 2013 року у справі № 6-39цс13 (ЄДРСР № 31701326), від 25 грудня 2013 року № 6-140цс13 (ЄДРСР № 36475623); від 28 січня 2015 року № 6-247цс14 (ЄДРСР № 42576434).

Отже, з 29 травня 2013 року до 10 червня 2015 року (більше двох років) Верховний Суд України дотримувався правової позиції, згідно з якою проценти за користування вкладом у разі неповернення вкладу після спливу строку договору сплачуються за ставкою договору вкладу, при цьому "повернення вкладу шляхом перерахування на поточний рахунок" в тому самому банку не є належним виконанням зобов'язання з повернення вкладу, а відтак не припиняє зобов'язання зі сплати процентів за користування вкладом за ставкою договору.

Згодом, в період часу з 10 червня 2015 року до 29 червня 2016 року (один рік) Верховний Суд України тимчасово дотримувався протилежної правової позиції, згідно з якою проценти за користування вкладом у разі неповернення вкладу після спливу строку договору сплачуються за ставкою, яка застосовується до вкладів "на вимогу" або до поточних рахунків в цьому банку, оскільки "закінчення строку дії договору і невиконання зобов'язань за цим договором не припиняє зобов'язальні правовідносини, а трансформує їх в охоронні", whatever that means.

В подальшому, в період часу з 21 вересня 2016 року і до припинення здійснення правосуддя Верховним Судом України 15 грудня 2017 року знову вважалася правильною та обов'язковою для інших судів України попередня правова позиція про застосування договірної процентної ставки до нарахування та сплати процентів за користування коштами вкладу у разі неналежного виконання банком зобов'язання з повернення коштів вкладникові, при цьому належним виконанням є надання вкладникові реальної можливості користуватися та розпоряджатися коштами вкладу, а не просто перерахування коштів на поточний рахунок в тому самому банку.Таким чином, відступлення від правових висновків Верховного Суду України: від 10 червня 2015 року № 6-36цс15 (ЄДРСР № 45910643); від 11 листопада 2015 року № 6-1891цс15 (ЄДРСР № 53498273); від 2 березня 2016 року № 6-2861цс15 (ЄДРСР № 56309772); від 27 квітня 2016 року № 6-302цс16 (ЄДРСР № 57515134); від 11 травня 2016 року № 6-338цс16 (ЄДРСР № 57832422); від 29 червня 2016 року № 6-956цс16 (ЄДРСР № 58736555), - одночасно є підтвердженням протилежних висновків Верховного Суду України: від 29 травня 2013 року № 6-39цс13 (ЄДРСР № 31701326); від 25 грудня 2013 року № 6-140цс13 (ЄДРСР № 36475623); від 28 січня 2015 року № 6-247цс14 (ЄДРСР № 42576434); та пізніше ухвалених від 21 вересня 2016 року № 6-544цс16 (ЄДРСР № 61817254); від 11 жовтня 2017 року № 6-1297цс17 (ЄДРСР № 69649884). Е vice versa - відступлення від других підтверджує перші.

1.2. В контексті аналізу правових позицій Верховного Суду України слід звернути увагу і на постанови: від 22 жовтня 2014 року у справі № 6-153цс14 (ЄДРСР № 41242793); від 24 червня 2015 року у справі № 3-192гс15 (ЄДРСР № 46301614); від 21 грудня 2016 року у справі № 3-123гс14 (ЄДРСР № 63939964). За змістом викладених в цих постановах правових висновків, за відсутності інших визначених законом або договором підстав припинення, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором, і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання. Зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (ст. 598 ЦК України). Ці підстави вичерпно наведено у ст.ст. 599-601, 604-609 ЦК України. Закон не передбачає такої підстави для припинення договірного зобов'язання, як закінчення строку дії договору. Отже, саме по собі закінчення строку дії двостороннього правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею своїх обов'язків.

Аналогічний правовий висновок міститься також в пунктах 6.1 - 6.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року 910/9072/17 (№ 12-125гс18) (ЄДРСР № 75265948).

Отже, саме по собі закінчення строку дії договору банківського вкладу не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін цього договору, і зокрема не припиняє договірного зобов'язання банку зі сплати процентів за користування вкладом, у разі якщо вкладник позбавлений реальної можливости користуватись та розпоряджатись коштами вкладу.

1.3. Разом з тим, в Постанові від 11 травня 2016 року у справі № 6-338цс16 Верховний Суд України відступив від правової позиції щодо застосування положень статей 1058, 1061 ЦК України, викладеної Верховним Судом України у постанові від 29 травня 2013 року у справі № 6-39цс13. Мотивами такого відступлення Верховний Суд України зазначив особливості укладеного між сторонами договору вкладу та недоведеність позивачем факту недоступності коштів протягом періоду прострочення зобов'язання з повернення вкладу.

Застереження суду щодо відступлення від правової позиції Верховного Суду України прямо зазначено в мотивувальній частині цієї постанови від 11 травня 2016 року № 6-338цс16.

Таким чином, у разі встановлення судом факту недоступності коштів вкладу до дня його фактичного повернення ця позиція не може застосовуватись.

1.4. Додатково до застосованих судами норм ст.ст. 526, 530, 536, 598, 599, 1058, 1061, 1070 ЦК України, слід звернути увагу також і на статтю 1073 цього Кодексу, а саме: у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

1.5. Правова позиція про нарахування процентів на вклад після його фактичного неповернення за ставкою "на вимогу", - не відповідає вимогам пункту 6 частини першої статті 3 та частини третьої статті 509 ЦК України щодо принципів добросовісності, розумності та справедливості в зобов'язанні.

Не можна вважати добросовісною, розумною та справедливою правову поведінку банку, якщо він, утримуючи кошти вкладу проти волі вкладника, до того ще й не нараховує на них проценти за ставкою, визначеною договором вкладу, а сплачує лише мізерний процент "на вимогу".

Такі висновки Верховного Суду України дозволяють банкам як завгодно довго не повертати вклад, користуючись ним майже безоплатно, - що сприяє безкарності та повторним правопорушенням.

2. Щодо стягнення неустойки та майнової відповідальності в іноземній валюті

2.1. Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважала за необхідне відступити від правових висновків Верховного Суду України, викладених в постановах від 22 березня 2017 року у справі № 6-2829цс16 (ЄДРСР № 65860716), від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1286цс16 (ЄДРСР № 62948845) про те, що три проценти річних як майнова відповідальність за прострочення грошового зобов'язання, визначеного в іноземній валюті, нараховується та стягується виключно у гривні.

Разом з тим, постанова Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі № 6-2829цс16 (ЄДРСР № 65860716), на яку посилається колегія суддів, ? не містить правового висновку про стягнення неустойки виключно в гривні. Ця постанова, так само як і аналогічна їй постанова від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1286цс16 (ЄДРСР № 62948845), - містить висновок про стягнення виключно в гривні не неустойки (пені, штрафу), а відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України. Відповідальність не можна ототожнювати з неустойкою, бо вона має принципово іншу правову природу. А саме, згідно з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним в постановах: вiд 21 грудня 2016 року № 6-1003цс16 (ЄДРСР № 63427693); вiд 16 листопада 2016 року № 6-1286цс16 (ЄДРСР № 62948845); вiд 06 квітня 2016 року № 6-352цс16 (ЄДРСР № 57035431); вiд 30 березня 2016 року № 6-2168цс15 (ЄДРСР № 57102496); вiд 16 грудня 2015 року № 6-2023цс15 (ЄДРСР № 54438211); вiд 01 жовтня 2014 року № 6-113цс14 (ЄДРСР № 40821961), передбачені статтею 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних - входять до складу грошового зобов'язання.

Такий самий правовий висновок міститься і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (№ 14-16цс18) (ЄДРСР № 74838873).

Отже, оскільки сума майнової відповідальності, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, входить до складу грошового зобов'язання (є його частиною), - вона має обчислюватись саме у валюті зобов'язання. Якщо валютою зобов'язання є іноземна валюта, то і ця майнова відповідальність має відповідно обчислюватись та стягуватись в іноземній валюті. Разом з тим, оскільки інфляційні індекси за своєю правовою та економічною природою розраховуються виключно для гривні, - то такі індекси до іноземних валют застосовуватись не можуть. У разі валютного зобов'язання майнова відповідальність за його прострочення, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, становить лише три відсотки річних - у валюті зобов'язання, проте без інфляційної складової.

2.2. Разом з тим, практика Верховного Суду України не містить правових висновків про те, що неустойка (пеня, штраф) підлягають стягненню виключно в національній валюті (гривні).

Більше того, відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-211цс17 (ЄДРСР № 66691943) - міститься протилежний правовий висновок, про можливість стягнення неустойки в іноземній валюті.

Оскільки виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить законодавству, то у разі якщо основний борг виражений в іноземній валюті, суд може стягнути й пеню в іноземній валюті.

Аналогічні правові висновки щодо можливості стягнення в іноземній валюті всіх видів заборгованості за кредитним договором (в тому числі й пені), - міститься також і в раніше ухвалених постановах Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року у справі № 6-145цс14 (ЄДРСР № 40821987), від 10 лютого 2016 року у справі № 6-1680цс15 (ЄДРСР № 56160791).

Аналогічний правовий висновок міститься також в пункті 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року № 757/6367/13-ц (№ 14-422цс18) (ЄДРСР № 79958173) та Верховного Суду України від 15 травня 2017 року № 6-211цс17 (ЄДРСР № 66691943): у разі визначення основного боргу в іноземній валюті, так само в іноземній валюті має стягуватись і відповідна неустойка, якщо інше не визначено договором.

2.3. Такої самої правової позиції неухильно дотримується і Верховний Суд в своїй практиці.

В своїх постановах: від 14 листопада 2018 року у справі № 199/13926/13-ц провадження № 61-20904св18 (ЄДРСР № 78297366), від 14 листопада 2018 року у справі № 199/9484/16-ц провадження № 61-32722св18 (ЄДРСР № 78267809), від 14 листопада 2018 року у справі № 317/1628/15-ц провадження № 61-5318св18 (ЄДРСР № 78110753), від 10 жовтня 2018 року у справі № 278/2615/15-ц провадження № 61-23901св18 (ЄДРСР № 77136360), від 26 вересня 2018 року у справі № 161/4156/15-ц провадження № 61-8778св18 (ЄДРСР № 77248988), від 11 липня 2018 року у справі № 753/7883/15 провадження № 61-12395св18 (ЄДРСР № 75498350), від 27 червня 2018 року у справі № 457/225/13 провадження № 61-22995св18 (ЄДРСР № 75099533), від 23 травня 2018 року у справі № 753/15454/15-ц провадження № 61-11326св18 (ЄДРСР № 74550390), від 23 травня 2018 року у справі № 2-4957/11 провадження № 61-6928св18 (ЄДРСР № 74409213), від 16 травня 2018 року у справі № 548/264/15-ц провадження № 61-15660св18 (ЄДРСР № 74188286), від 26 квітня 2018 року у справі № 592/3710/16-ц провадження № 61-4783св18 (ЄДРСР № 73660829), від 21 березня 2018 року у справі № 754/7187/15-ц провадження № 61-2632св18 (ЄДРСР № 73089266), від 14 березня 2018 року у справі № 473/1274/16-ц провадження № 61-9211св18 (ЄДРСР № 72793487), від 14 березня 2018 року у справі № 357/13224/15-ц провадження № 61-5011св18 (ЄДРСР № 72909146), від 14 лютого 2018 року у справі № 495/5517/15-ц провадження № 61-5829св18 (ЄДРСР № 72243774), - різні колегії суддів обох судових палат Касаційного цивільного суду також дійшли такого самого висновку, а саме: оскільки виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, то разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й пеню в іноземній валюті, що узгоджується з вимогами частини другої статті 192, частини третьої статті 533 ЦК України, статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

2.4. Законодавство також не містить норм про стягнення неустойки виключно в гривні. Отже рішення про стягнення пені виключно в гривні є цілком свавільним (волюнтарним), незаконним та необґрунтованим. Окрім того, якщо в апеляційній скарзі відповідач не просить конвертувати стягнення пені з іноземної валюти в гривню, то суд, змінюючи рішення в цій частині, порушує принцип диспозитивності та виходить за межі своїх повноважень.

Таке рішення має бути скасовано не тільки з мотивів неправильного застосування норм матеріального права, а й з мотивів порушення норм процесуального права.

3. Щодо застосування до спірних відносин «валютообмежуючих» постанов Національного банку України

3.1. У постановах Верховного Суду України: від 11 травня 2016 року № 6-37цс16 (ЄДРСР № 57678639); від 01 червня 2016 року № 6-2558цс15 (ЄДРСР № 58332539); від 28 вересня 2016 року № 6-1699цс16 (ЄДРСР № 61784699); від 13 березня 2017 року № 6-2128цс16 (ЄДРСР № 65492535); від 13 вересня 2017 року № 6-1881цс16 (ЄДРСР № 69073699) викладено правовий висновок про те, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення. До моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію, а з моменту порушення є мірою відповідальності за порушення зобов'язання.

Водночас, в постановах Верховного Суду України: від 11 травня 2016 року № 6-37цс16 (ЄДРСР № 57678639); від 07 грудня 2016 року № 6-362цс16 (ЄДРСР № 63749523); від 13 вересня 2017 року № 6-1881цс16 (ЄДРСР № 69073699) поряд з висновком про застосування до банків відповідальності у вигляді сплати пені, передбаченої частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», - міститься також висновок про те, що на час дії постанов Правління Національного банку України «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» та їм подібних (так звані "валютообмежуючі постанови НБУ") не підлягає нарахуванню пеня в розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення, передбачена частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у зв'язку з установленням обмеження видачі банками коштів.

Разом з тим, в постановах Верховного Суду України: від 01 червня 2016 року № 6-2558цс15 (ЄДРСР № 58332539); від 28 вересня 2016 року № 6-1699цс16 (ЄДРСР № 61784699); від 13 березня 2017 року № 6-2128цс16 (ЄДРСР № 65492535) поряд з висновком про застосування до банків відповідальності у вигляді сплати пені, передбаченої частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», - не міститься висновку про те, що ця пеня не підлягає нарахуванню на час дії "валютообмежуючих постанов НБУ".

Через неузгодженість правових позицій колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду просила відступити від правового висновку, викладеного в постановах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року № 6-37цс16 (ЄДРСР № 57678639); від 07 грудня 2016 року № 6-362цс16 (ЄДРСР № 63749523); від 13 вересня 2017 року № 6-1881цс16 (ЄДРСР № 69073699), - про те, що на час дії "валютообмежуючих постанов НБУ" не підлягає застосуванню пеня у розмірі 3% вартості послуги за кожний день прострочення, передбачена частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Колегія вважає, що обмеження, встановлені так званими «валютообмежуючими постановами НБУ», жодним чином не перешкоджають банку виконати грошове зобов'язання з повернення коштів вкладу.

3.2. «Валютообмежуюча» постанова Правління Національного банку України від 07.06.2016 № 342 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України», яка діяла з 09.06.2016 до 14.09.2016 не перешкоджала банку виконати грошове зобов'язання з повернення коштів вкладу, оскільки вкладниця завідомо погодилася з обмеженнями, встановленими на видачу (отримання) готівкової валюти у сумі не більше 100 000 грн. на добу на одного клієнта, не заперечувала проти повернення вкладу частинами з урахуванням цих обмежень. Вкладник, який не наполягає на виплаті усієї суми вкладу готівкою одноразовою операцією, - не вимагає діяти в обхід обмежень, встановлених "валютообмежуючою постановою".

За таких обставин, відсутні підстави для звільнення банка від цивільно-правової відповідальності у вигляді сплати неустойки за порушення зобов'язання з повернення вкладу.

3.3. Згідно з частиною четвертою статті 56 Закону України «Про Національний банк України», - нормативно-правові акти НБУ, у тому числі постанови Правління, не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України.

За змістом частини другої статті 37 Закону України «Про Національний банк України», - Національний банк України не може обмежувати права суб'єктів валютного ринку на здійснення операцій з іноземною валютою, гарантовані їм законом.

Згідно з роз'ясненням, викладеним в пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Отже, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, оцінка таких постанов НБУ на їх відповідність Конституції і іншим законам України знаходиться в межах компетенції суду загальної юрисдикції, а в разі встановлення судом їх невідповідності закону, - імперативним обов'язком суду є застосування закону, який регулює спірні правовідносини.

У відповідності до частини третьої статті 117 Конституції України (норма прямої дії) нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади - підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом.

Відтак, законодавцем встановлено вичерпний перелік видів актів цивільного законодавства, які можуть застосовуватись судами цивільної юрисдикції при розгляді цивільних справ, а також встановлена ієрархічність цих актів цивільного законодавства відповідно до їх юридичної сили.

Разом з тим, нормативно-правові та розпорядчі акти Національного банку України не є актами цивільного законодавства України у розумінні статті 4 Цивільного кодексу України.

Отже, відмова банку у своєчасному поверненні вкладу згідно з умовами укладеного договору суперечить чинному цивільному законодавству, зокрема статті 41 Конституції України, статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 319, 321, 1068, 1074 Цивільного кодексу, а також умовам самого договору, який є обов'язковим для виконання сторонами в силу ст.ст. 526, 629 Цивільного кодексу.

Водночас, посилання банків та їх представників на постанови Правління НБУ про обмеження банками видачи готівкових коштів в іноземній валюті з рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах певного гривневого еквівалента на добу на одного клієнта - є безпідставним, оскільки ці постанови є розпорядчими актами, які адресовані обмеженій кількості осіб (банків), і таке регулювання здійснюється в межах адміністративно-правових відносин Національного банку України з банками, які охоплюються його наглядовою діяльністю. Ці постанови не встановлюють прав чи обов'язків для громадян, і не можуть зачіпати їхні права, свободи та інтереси.

Відтак, оскільки "валютообмежуючі постанови НБУ" не є актами цивільного законодавства, не регулюють цивільні правовідносини, не встановлюють нових прав чи обов'язків для громадян (клієнтів банків), не зачіпають їхні права, свободи та інтереси, не можуть суперечити правовим актам вищої юридичної сили, і так само не можуть обмежувати або скасовувати положення договорів, укладених відповідно до вимог чинного законодавства, - вони не можуть бути застосовані судами як підстави для звільнення банків від цивільно-правової відповідальності за порушення зобов'язань.

Така правова позиція відповідає усталеній практиці судів касаційної інстанції, і збігається з висновками, викладеними, зокрема, в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ: від 01.03.2017 № 366/528/15-ц, від 15.06.2016 № 376/738/15-ц, від 24.02.2016 № 6-30500ск15, від 17.02.2016 № 6-31398ск15, від 16.09.2015 № 6-15031св15, від 11.11.2015 № 6-27892св15, від 11.11.2015 № 6-22070св15, від 08.07.2015 № 6-11993св15, а також в рішеннях ВССУ: від 21.10.2015 № 6-20242св15, від 21.10.2015 № 6-17453св15, від 08.07.2015 № 6-13342св15, від 01.07.2015 № 6-12286св15, від 03.06.2015 № 6-10936св15, вiд 08.04.2015 № 6-4324св15, та в багатьох інших подібних судових рішеннях.

В цьому зв'язку варто також зазначити, що хронологічно вперше правова позиція про те, що постанови Національного банку України не є актами цивільного законодавства, а відтак не можуть бути застосовані до приватноправових (цивільних) відносин, зокрема між банками та їх клієнтами, з'явилась в рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вiд 08 квітня 2015 року у справі № 6-4324св15 (ЄДРСР № 43578456), і вся подальша практика судів з зазначеного питання ґрунтується на висновку, викладеному в цьому рішенні.

Отже, наявні підстави для відступлення від правового висновку, викладеного в постановах Верховного Суду України: від 11 травня 2016 року № 6-37цс16 (ЄДРСР № 57678639); від 07 грудня 2016 року № 6-362цс16 (ЄДРСР № 63749523); від 13 вересня 2017 року № 6-1881цс16 (ЄДРСР № 69073699) про те, що на час дії "валютообмежуючих постанов НБУ" пеня у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення, передбачена частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» - не підлягає застосуванню.

4. Щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди

Право вкладника на відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за договором банківського вкладу обґрунтовується наступним.

4.1. За змістом статті 611 ЦК України одним з правових наслідків порушення зобов'язання є відшкодування моральної шкоди. В статті 23 ЦК України також зазначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням прав власності - передбачено також частиною третьою статті 386 ЦК України (в тому числі прав на інші права, зокрема права вимоги до банку про повернення вкладу).

Як випливає з абзацу другого пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» - моральна шкода може полягати, серед іншого, у порушенні права власності, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав.

Окрім того, у спорах про захист прав споживачів відшкодування моральної шкоди прямо встановлено спеціальним законом, який регулює відносини у сфері захисту прав споживачів.

Так зокрема, за змістом пункту 5 частини першої статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої їм внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.

Згідно зі статтею 11, цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

За змістом статті 1 цього Закону, терміни в ньому вживаються в такому значенні:

3) виконавець - суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги;

13) належна якість товару, роботи або послуги - властивість продукції, яка відповідає вимогам, встановленим для цієї категорії продукції у нормативно-правових актах і нормативних документах, та умовам договору із споживачем;

15) недолік - будь-яка невідповідність продукції вимогам нормативно-правових актів і нормативних документів, умовам договорів або вимогам, що пред'являються до неї, а також інформації про продукцію, наданій виробником (виконавцем, продавцем);

17) послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб;

19) продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб;

20) реалізація - діяльність суб'єктів господарювання з продажу товарів (робіт, послуг);

22) споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Відповідно до правового висновку, викладеному в постановах Верховного Суду України: від 11.05.2016 № 6-37цс16, від 01.06.2016 № 6-2558цс15, від 28.09.2016 № 6-1699цс16, від 13.03.2017 № 6-2128цс16 - вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем і несе відповідальність за неналежне надання цих послуг.

За змістом частини другої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Виходячи з аналізу наведених правових норм можна дійти висновку, що порушення банком зобов'язання з повернення вкладу, всупереч умовам укладеного договору та вимогам Цивільного кодексу, законів України та інших нормативно-правових актів - є недоліком продукції (фінансової послуги) в розумінні законодавства про захист прав споживачів, і відповідно до ст.ст. 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» - має наслідком відшкодування моральної шкоди, завданої вкладникові таким недоліком продукції (послуги).

Закон не містить застережень про те, що моральна шкода споживачу відшкодовується лише у разі завдання шкоди його життю чи здоров'ю.

4.2. В контексті вирішення питання про відшкодування моральної шкоди в договірних правовідносинах, які виникають у зв'язку з порушенням прав споживачів, варто звернути увагу на правовий висновок, викладений в постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 490/8831/15-ц, провадження № 61-4309св18 (ЄДРСР № 76859575). Верховний Суд задовольнив вимогу позивача (споживача послуг пасажирського перевезення) саме на підставі ст.ст. 23, 611 ЦК України та ст.ст. 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», і стягнув на його користь 1500 грн на відшкодування моральної шкоди.

5. Щодо питання співмірності затребуваного розміру пені

5.1. Щодо тлумачення норми пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», викладеного в Рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 у справі № 1-12/2013, слід зазначити наступне.

За змістом пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.

Висновки Конституційного Суду в наведеному Рішенні стосуються виключно кредитних правовідносин за договором споживчого кредиту та захисту прав позичальників в таких правовідносинах, і спрямовані на захист прав споживачів шляхом зменшення (пом'якшення) розміру пені, встановленої в кредитних договорах таких позичальників з банками. Так, в абзаці третьому підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини цього Рішення Конституційний Суд України зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкішої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту.

В абзаці восьмому підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини цього Рішення Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.

В абзаці п'ятому підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини цього Рішення Конституційний Суд України послався також на своє інше рішення: від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі № 1-26/2011 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг). За змістом абзацу четвертого підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини цього рішення, держава, виконуючи покладений на неї частиною четвертою статті 42 Конституції України обов'язок із захисту прав споживачів, забезпечує особливий захист слабкішого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах.

Разом з тим, якщо правовідносини сторін виникли не з кредитного договору, а навпаки, з договору банківського вкладу, комерційний банк є не споживачем банківських послуг, а навпаки, їх виконавцем. Саме вкладник за договором банківського вкладу є споживачем банківських послуг, - а відтак є завідомо слабкішою стороною споживчих правовідносин, яка підлягає особливому правовому захисту на підставі положень законодавства про захист прав споживачів, та в тлумаченні рішень Конституційного Суду.

Окрім того, висновки Конституційного Суду України стосуються розміру пені, встановленого саме договором; стосуються визнання умов договору такими, що не відповідають вимогам справедливості, добросовісності, розумності, а також стосуються меж дії принципу свободи договору при укладенні таких договорів. Разом з тим, розмір пені, яка є предметом даного спору - встановлено не договором, а законом, спрямованим на захист прав споживачів шляхом особливого правового захисту та шляхом забезпечення фактичної, а не формальної рівності сторін у цивільно-правових відносинах.

Таким чином, розмір пені за невиконання банком фінансової послуги з повернення вкладу, визначений частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» як 3% від простроченої суми за кожний день прострочення повернення вкладу, - ґрунтується на виконанні державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів, забезпечує їх особливий правовий захист як слабкішого суб'єкта цивільних відносин, забезпечує фактичну, а не формальну рівність сторін у таких цивільних відносинах, - отже і повністю відповідає вимогам справедливості, добросовісності, розумності в зобов'язанні, встановленим пунктом 6 частини першої статті 3, частиною третьою статті 509 ЦК України.

5.2. Касаційний цивільний суд в подібних спорах щодо нарахування пені за несвоєчасне повернення вкладу, передбачену частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», виходить з того, що базою нарахування цієї пені є саме сума неповернутих коштів вкладу, а не будь-яка інша сума.

Саме з такого визначення розміру пені виходить (погоджується з судами попередніх інстанцій) Верховний Суд в постановах: від 05 грудня 2018 року 369/8423/16-ц (№ 61-693св17) (ЄДРСР № 78589449), від 01 жовтня 2018 року № 761/42169/16-ц (№ 61-33064св18) (ЄДРСР № 77088991), від 26 вересня 2018 року № 752/15421/17 (№ 61-14823св18) (ЄДРСР № 76885733), від 19 вересня 2018 року № 761/46145/16-ц (№ 61-20558св18) (ЄДРСР № 76746305), від 08 травня 2018 року № 607/10080/16-ц (№ 61-11818св18) (ЄДРСР № 73902508), від 04 квітня 2018 року № 367/7401/14-ц ( 61-11183св18) (ЄДРСР № 73408591), від 28 березня 2018 року № 754/931/15-ц ( 61-5415св18) (ЄДРСР № 73124688), від 14 лютого 2018 року № 761/24140/15-ц ( 61-205св18) (ЄДРСР № 72378054), та інших.

5.3. Суд може застосувати частину третю статті 551 ЦК Україні, зменшивши (пом'якшивши) розмір стягуваної пені (як, наприклад, постановою Верховного Суду від 01 жовтня 2018 року № 761/42169/16-ц (№ 61-33064св18) (ЄДРСР № 77088991), лише за умови надання належних та допустимих доказів. Наявність "валютообмежуючої" постанови Правління НБУ № 342 від 07.06.2016, не свідчить про добросовісність правової поведінки відповідача і не може бути визнана істотною обставиною, яка б перешкоджала виконанню банком його зобов'язань.

Крім того, клопотання банку про пом'якшення пені, вже вирішене судом апеляційної інстанції, не може бути задоволено судом в порядку касаційного перегляду, оскільки суд касаційної інстанції, як "суд права, а не суд факту", позбавлений можливості встановлювати обставини справи та переоцінювати докази, і лише перевіряє в межах касаційних скарг правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права.

Самостійно перевірити, чи спростовано аргументи сторони у справі та позиції КЦС ВС щодо необхідності відступлення від попередніх висновків, можна, ознайомившись з постановою Великої Палати.

Дан Бялік,

Марина Ясинська

Подготовлено специально для Платформы ЛІГА:ЗАКОН
Связаться с редактором

Войдите, чтобы оставить комментарий
Рассылка новостей
Подписаться