У п'ятницю, 22 березня, відбувся XV форум з розвитку юридичних послуг Асоціації правників України. Поряд з традиційним форматом сесій учасники форуму за обідом мають нагоду поспілкуватися з публічними інтелектуалами. Цього року на "інтелектуальний обід" була запрошена Оксана Забужкописьменниця, поетеса, есеїстка, лауреатка Шевченківської премії 2019 року за книгу "І знов я влізаю в танк.".
Модерувала розмову про ексклюзивність України Лариса Денисенко письменниця і адвокат.
Як людина, яка отримала радянську освіту, я не знаю що таке право. Мі всі жили в неправові державі. |
Що призвело до суднового процесу над письменницею Сесіль Весьє у Франції
Як людина, яка отримала радянську освіту, я не знаю що таке право. Мі всі жили в неправовій державі. Та виявляється, що українське сіло ще в XIX столітті судилося за Литовським статутом. Але це дуже древня пам'ять, яка десь могла заціліти хіба осколками. І плюс радянська влада таким танком проїхалась по будь-яких рештках традиціоналізму, від Голодомору починаючи. Я думаю, воно могло заціліти хіба на рівні дуже каламутних рефлексій. Коротше кажучи, мені цікаво насправді зрозуміти чим живе юридична спільнота. Сьогодні ж в масштабах нашої цивілізації відбуваються винятково паскудні процеси, які вартують аналізу і рефлексій з різних точок зору, з різних ділянок, з різних поглядів, підходів. Наприклад, процес над Cесіль Весьє за важливу, етапну книгу "Мережі Кремля у Франції". Я б сказала, що це одна з перших книжок нового французького резистансу. До того Елен Блан написала про план Путіна, але це було в нульові роки, коли всіх тихий, хто, як ваша покірна слуга, вискакував і кричав, що в Росії агресивні плани і вона готується розв'язати нову світову війну, - маргіналізували, інформаційно нас всіх зробили фріками. Багато європейських інтелектуалів, які виступали в ролі Касандри на брамі і кричали як у Лесі Українки "Прокинься, Троє, смерть іде на тобі" булі не в мейнстрімі. Заразом, після пробудження, в Парижі досі стояти gilets jaunes, ці "Жовті жилети", які періодично, за тією самою гібридною технологією вискакують щось підпалити. У своєму есеї "З паризького щоденника" я порівнюю французький і український спадок резистансу. Там ідеться про резистанс і колаборацію, про мої "Польові дослідження з українського сексу" і про "Покірність" Мішеля Уельбека. І про роль письменників в межах національної літератури в умовах гібридної війни, суть котрої полягає в тому, щоб створити віртуальну реальність, а нинішні інформаційні технології цю можливість дають новим диктаторам ХХІ століття так, як ніколи досі. Я не втомлююсь повторювати, що у Сталіна не було телевізора, а у Гітлера не було Інтернету. [Нові диктатори] можуть забахати абсолютний віртуал, як досі це було можливо тільки в Північній Кореї, де цілковито заізолювали країну інформаційно від решти світу і де три покоління людей переконані, що смороду джерело процвітання, живучі в тотально закапсульованій інформаційній бочці. Технічно ніби такої можливості немає, і мі всі булі страшенно раді, коли [Френсіс] Фукуяма нам сказавши: "Рібята, всьо кльово - кінець історії". Нам всім втрачало dress for success і ніби інших проблеми не було: make money, взагалі увесь дивний - кінець історії - і більше нічого не відбувається. Тоталітаризми зіпхані в минуле: нацизм, комунізм булі давно і неправда, а ті, що до нашого народження не має до нас ніякого стосунку. А воно обійшло через ріг будинку і сказало: "привіт я не твоє минуле, я твоє майбутнє".
Ми булі першими на фронті глобального світового експерименту зі створення ідеально маніпульованого суспільства. |
Вивалило чоботом двері, із зовсім іншого крила зайшовши. Йому вдалося великі маси людей, цілі країни ніби на голку віртуальної реальності посадити на телевізор, переконати цілі регіони. Ми булі першими на фронті глобального світового експерименту зі створення ідеально маніпульованого суспільства. У тому нещасливому Донбасі люди дійсно вірили, що "правий сєктор ідьот їх убівать і бог його знає, що там відбувається, але "Путін, врятуй". І спробуйте цих людей винуватити, коли в них немає доступу до жодних інших джерел інформації, адже це усе готувалося не один рік і не одне десятиліття.
Роль письменника в інформаційній війні
Чому я, в юридичній термінології висловлюючись, почуваю собі "правноповноважною" (за мовою старого українського права) про усе це говорити? Тому що парадоксальним чином вісь ця війна - за мізки. Я на кожній зустрічі говорю, що війни ХХІ століття не потребують, як-то нас постійно лякають, повноформатного вторгнення, бомб, літаків і т.д. Вже не треба бомбити міста, в ХХІ столітті досить розбомбити мізки, і населення атакованого міста само винесе ключі завойовнику на оксамитовій подушечці, і само заплатити за ту мотузку, на якій його повісять. Можливо, в останню хвилину до людей дійде, що до трагічного фіналу їх привела неадекватна картина світу, що їх просто обдурили. А може й не дійде. Для цього все-таки треба мати не просто достатньо інформації. Порівняно з ХХ століттям інформації заразом на індивіда припадає значно більше, ніж людська психіка в стані переробити в інтересах власного виживання : відповідно інформацію мі фільтруємо, екрануємо, мі від неї захищаємось.
Вже не треба бомбити міста, в ХХІ столітті досить розбомбити мізки, і населення атакованого міста само винесе ключі завойовнику на оксамитовій подушечці, і само заплатити за ту мотузку, на якій його повісять. |
Ми схильні мінімізувати, і це природно, зусилля по аналізу й оцінці інформації. Відповідно, коли вам говорять: розбирайтеся самі - в цьому є елемент лицемірства. Не може пересічна людина, зайнята працями свого житейського попеченія, сьогодні розібратися сама з усім тим об' ємом інформації й новин: в неї для того немає фізичного, біологічного годині. Колі йдеться про певну конкуренцію смислів, про певне становлення, як письменник я можу тільки поділитися досвідом власного виживання, точніше, досвідом збереження здорового глузду в умовах інформаційної війни, яка почалася не з 2013 року, а тривала принаймні з 90-х років. Я бачила розгортання цієї війни за смисли, яка гостритися на терені мови. І коли мені брешуть я, як передставник професії, відчуваю як мені брешуть. Моя професія - слухати не тільки що люди говорять, а й як сморід говорять. Персонажність мовлення письменник бачить професійно, сприймаючи життя і події текстами - story. Життя часом виставляє певні історії, але їх усе одно треба побачити. Мікеланджело говорив, що створити скульптуру - це просто відрізати усе зайве. Але ж перед тим він мав побачити Давида чи іншу проективну статую. Письменники бачать життя історіями, сюжетами, як воно ліпиться. І це бачення історіями - потенційними текстами - дуже допомагає відрізняти сюжети самочинні від кимось інсценізованих. Відрізняти ті, що відбувається само собою, від постановочного: майдан, який збирається сам, від того, яким його запланували, умовно кажучи. У зіграних сюжетах ти, яко професіонал, бачиш чужу руку - в якому штабі це хтось вигадавши, як та бабця казала. І в цих умовах письменник стає парадоксальним чином запотребованим як солдатів інформаційної війни : ти розумієш, що ти це бачиш, і ти мусиш щось із цим робити. І тоді ти починаєш виступати, умовно кажучи, за свою країну і писати пояснювальні статті до західних видань, робити багато такого, чого б ти в принципі робити не хотів (замість писати черговий роман). Але ж який смисл у написанні романів, коли твою країну хочуть завалити і розібрати на шмати. У умовах загрози ти volens nolens відстежуєш процес.
Адвокати як пропагандисти. Міждержавна корупція
Корупція не з повітря береться і в нас німа можливості розмежувати корупцію зовнішню і внутрішню. |
Це, так би мовити, був довгий вступ та пояснення, чому для міні процес над Cесіль Весьє є предметом не просто професійної зацікавленості. Я слухаю, що і як говорять адвокати на цьому процесі і мені усе ясно, далі нецікаво. Я бачу, як адвокат працює елементарним пропагандистом. Франція дуже інфільтрована російськими спецслужбами ще від 20-х років. Та й до 20-х років цілувались смороду "в дьосна" - тамтешні імператори з російськими, в тому числі і в дуже некрасивих ситуаціях. І ніхто інший як Леся Українка після одного такого прийняття, даного Миколі ІІ у Версалі, писала у французьку пресу "Голос однієї російської ув'язненої", звертаючись до французьких еліт і кажучи : як вам не соромітний. [Бачимо] певну традицію комунікації українських письменниць із західними французькими елітами з намаганням пояснити, що сморід роблять щось не ті. Називається: мі ж вас попереджали ще 100 років тому, від сьогодні і вигрібайте. Сесіль Весьє якраз належить до тихий, хто прокинувся після 2014 року, котрі включилися і зрозуміли рівень проникнення, рівень російських маніпуляцій і до якої міри російські гроші, які сприймались як економічно вигідна співпраця, насправді булі російською корупцією. Між рядків кажучи, коли я починаю говорити про корупцію в Україні мені теж тут звучить фальшива нота, бо починати треба з того, що корупція не з повітря береться і в нас німа можливості розмежувати корупцію зовнішню і внутрішню, перетяти ці самі поживні канатики, які тягнуться від Кремля до всіх сфер українського життя. Про це взагалі не говоритися, так, ніби Україна це острів і всі наші проблеми є внутрішніми, наче мі така собі Північна Корея, яка ні з чим не зв'язана. Тільки коли пересохнути канали постачання з Росії, мі зможемо сказати, котра корупція наша, а яка привнесена, над темою якої у Франції і працювала Сесіль Весьє.
Демократія вразлива через свої сильні сторони
...мі з ХХ століття пам' ятаємо, що саме це - тоталітаризм: державний контроль над медіа. |
У "Мережі Кремля у Франції" Сесіль Весьє пройшлася по всіх середовищах, описавши російський спрут у Франції. Це деручи системна праця, де називаються імена, інституції, аналізується атака російської корупції, вливання російських грошів у французькі інституції. У нас про це говорять хіба що на рівні соцмереж, але системної студії немає. Редактор Die Zeit сказавши, що "Путін проти нас веде війну, а мі проти нього - ні". Росія використовує (принцип дзюдо - використати силу супротивника) сильні сторони, позитиви демократії, щоб обернути їх у точки вразливості супротивника і використати у своїх інтересах. Першою завалилася свобода слова. За підкупом політиків і бізнесменів пішов підкуп журналістики. Я зсередини бачила, як думання європейського обивателя готують до розколу України. Було кілька кампаній такої інформаційної підготовки. Спершу відбувається купівля медій, проникнення в ЗМІ, замовні сюжети. Як, наприклад, страшний фільм ВПС "Стадіони ненависті" перед Євро - 2012, в якому Україна показана фашистською і ксенофобською, і такий самий замовний сюжет в Німеччині. Спочатку впавши політикум, потім - журналістика. І разом демократична система паралізована. Як ви діятиме : ви що, встановите цензуру, державний контроль над медіа? Зразу ж вчиниться лемент, бо мі з ХХ століття пам' ятаємо, що саме це - тоталітаризм: державний контроль над медіа. Елементарно не вироблені механізми захисту. Відповідно грейдер пре, поки його пре по цій зеленій травичці, якові європейська демократія любовно вирощувала століттями. Оцей грейдер пре з тролячим реготом і, в принципі, ніби розумні люди тільки перезираються.
Інтелектуальний спротив за європейські цінності: адвокати відповідальні за право
Необхідний інтелектуальний фронт спротиву. Тут треба думати над тим, як можна залатати знайдені пробої в самій системі демократії, зберігши цінності і фундаменти європейської цивілізації, а саме сморід виявляються загроженими. Відбувається маніпуляція (зловживання) свободою слова і цей термін вже в ходу у європейському дискурсі. Вже пішли судові процеси за зловживання свободою слова. Вже прийняті перші закони супроти тролінгу, супроти інтернет - тролінгу. Ніби ввімкнулись механізми, але матриця каже - б' єм по праву, в саму серцевину. Бо Європа, європейські цінності - це Рим (верховенство права, рівність всіх перед законом), Париж (Декларація прав людини і громадянина 1789 року), Каносса (хронологічно посередині між цими двома, - коли Генріх IV після відлучення від церкві три дні стояв перед Папою, чекаючи прощення). Останнє є маркантною подією у європейській історії, яка відділяє захід від сходу: розмежування духовної і світської влади. Це означає: ніколи ніяка церква, ніякий інтелектуал, моральний авторитет і так далі не зможе бути служкою державного департаменту. Як є в Росії РПЦ, яка заступила на місце колишньої комуністичної партії і "Виполняєт указанія правітєльства" : хрестики, ракети, сатана і ніхто не сміється. Влада світська і влада церковна в Росії одне: імператор він же папа, кажучи по- європейському. Колі ж у пап одна влада, а в королів - інша, це означає, що "беспрєдєла" і самодержавства коли, "як хочу так і поверну", бо я сам собі Бог, - не буває: королі слухняні, королі слухаються - над ними є Бог і смороду ходять до сповіді, бо в них є духовні авторитети.
... юристи мають обороняти всім писань закон, який суспільство виробляє внаслідок консенсусу ... |
Юристи ж мають стояти на сторожі найдревнішої основи - права, яку прийшло з Риму: обороняти всім писань закон, який суспільство виробляє внаслідок консенсусу, коли великі групи людей доростають у своєму цивілізаційному розвитку до того, щоб виписати правила, за якими сморід живуть разом. Правила пишуться, щоби всім було добрі, та визначають, хто чим поступається, хто чим жертвує і хто з кого має які зиски. Розставляються всі ці маркери, про які вчили на філософії права. І вісь удар по самій цій системі тепер. Вісь у чому для міні смисл процесу над Сесіль Весьє : вона пише книжку зі звинуваченням, аналізом і викриттям, а на неї подають 6 позовів у суд, і її затягають цими позовами, що їй світ милим не буде. [Як зазначила Лариса Денисенко, 31 травня відбудеться післядебатне кінцеве засідання]. Прокурор запропонував вважати її безневинною, але входити адвокат і "Грає Зеленського", кажучи: ви тут пишете про Росію, а в Україні - Тягнибок-нацист, чи ви з ним знайомі, ви бачили його фото, додаю до справи 900 сторінок, там є фото Тягнибока у нацистській формі. Як там у Жванецького: "Про що можна говорити з людиною, у якої немає прописки.". Формально судді сиділи, радились і відмовились розглядати ці 900 сторінок під приводом пізнього подання матеріалів. Але ж при чому тут взагалі Тягнибок і його фото? Це ж чисто пропагандистський хід - вкинути інший маячок. Це ті, чому вчили в СРСР на військових кафедрах. Я прекрасно пам'ятаю факультет "общественних" професій, де нас учили контрпропаганди: як вкинути маячок, що відволікає увагу, як димову шашку - і всі побігли в ту сторону, і всі вже забули, з якого приводу мі всі тут зібралися. Наскільки це сором і як може зреагувати правова спільнота Франції на такі концертні номери : чи сморід вирішать, що їх колега дуже крутий і як він гарно всіх розвів?
Глобалізаця означає, що мі всі в одному човні, який до біса загрожений
Або мі всі, громадяни планети Земля, справді відстоюємо певні цінності, принципи, засади, задля яких варто зватися людиною, або мі граємо у "хто кого спритніше обдурити і нагребе собі більше ресурсу". |
Вісь тут для міні проходити лінія фронту гібридної війни. Або мі всі, громадяни планети Земля, справді відстоюємо певні цінності, принципи, засади, задля яких варто зватися людиною, або мі граємо у "хто кого спритніше обдурити і нагребе собі більше ресурсу". Але якщо мі в це граємо, тоді мі повинні бути свідомі того, якові Землю мі залишаємо своїм дітям і онукам, тому що вісь це саме впадання в етику первісної орди, з якої людству треба було тисячі років вигрібатися, поки мі тут зібралися і сіли, хто ловкіше видурить в іншого більше ресурсів, призведе до того, що наші онуки будуть вести війни за прісну воду. Ми це бачимо в хорорах і це мені не подобається : ті, що подумано, з'явилось у чиїйсь голові, має дуже серйозні шанси з'явитись і в реальності, бути опредметчиним по впливі кількох десятиліть. Або мі мислимо глобально - і в цьому смисл глобалізації - зрозуміти, що мі всі в одному човні і цей човен до біса загрожений. Відповідно повинні вибудовуватись альтернативні лінії солідарності на противагу вісь тому попередньому розслабону, в якому перебувала цивілізація золотого мільярда і куди мі хотіли вписатися, а виявилось, що нам треба розвернутись в інший бік. Україна ж була усю історію фронтиром перед степом: як говорив Сергій Кримський "єдина цивілізація, яка витримала натиск степу".
Ми великою мірою жертви інформаційної війни... І в ці неооруелівські часи нам треба робити правову державу. |
Насправді мі теж великою мірою жертви інформаційної війни. Ми звикли бачити собі гіршими, слабшими, кволішими, немічнішими, ніж мі є насправді. А якраз деморалізація уймає найбільше сили: що індивідам, що окремим групам, що народам. І письменники приходять з намаганням щось сказати своїми книжками, але виявляють, що в ХХІ столітті вже треба боротись за саме читання, бо люди дедалі менше читають, що теж можна вважати складовою гібридної війни і того самого наступу на мізки. Вже з'явилось поняття функціональної безграмотності. І в ці неооруелівські часи нам треба робити правову державу.
Записала і підготувала Марина Ясинськаголовний редактор ЮРЛІГИ
