Тисячолітня історія бізнесу підтверджує те, що чим він більший, тим серйозніше має бути організована його безпека. Причому йдеться не лише про фізичну безпеку, але і про масу ризиків, які у кращому разі можуть понизити економічні показники, а в гіршому - зруйнувати або відібрати дітище підприємця. Погрози можуть виникати не лише в сферах володіння бізнесом і активами (приміром, рейдерство), технологічного процесу (наприклад, шпигунство) і прогресу (що за прилад кульман, зараз знають вже далеко не усе, адже він ще відносно нещодавно масово застосовувався). Небезпека може нести і саме джерело доходу - контрагент або клієнт.
"Менше знаєш - краще спиш" тут не працює
У українських актуальних умовах таких "партнерських" погроз може бути немало. Так, незнання свого контрагента може рано чи пізно привести до співпраці з особами, які підтримують тероризм і сепаратизм. І хоч довести фінансування тероризму за допомогою господарської угоди не так-то просто (склад злочину передбачає прямий намір на підтримку терористів), зайві претензії з боку правоохоронців не потрібні нікому. Крім того, можна "нарватися" на проблемного контрагента, за яким шлейф боргових судових суперечок і виразні перспективи банкрутства, - а стати конкурсним кредитором мало кому цікаво. До того ж чи знаєте ви, що податківці можуть прийти з позаплановою перевіркою до вас через фіскальні проблеми навіть не у вас, а у вашого контрагента?
Список таких гіпотетичних погроз можна продовжувати довго, але уся їх суть зводиться до необхідності знання свого бізнес-партнера в межах, які відповідають виду і масштабу співпраці. Іншими словами, людина, що купила в роздрібному магазині товар, що отримав здачу і касовий чек, навряд чи може створювати яку-небудь істотну загрозу бізнесу продавця. Але якщо йдеться про великі постачання товарів або послуг і предмет, умови договору є специфічними, то достатнє знання контрагента - ця вимога не лише безпеки, але і порою законодавства.
А як дізнатися про бізнес-партнера максимум можливого і не переступити грань законності?
Це дуже правильне питання, адже промислове шпигунство - справа не лише, м'яко кажучи, неетичне у бізнес-середовищі, але і протиправне. Тому, ніж більше українських підприємців про нього замислюватимуться, тим, напевно, цивілізовано буде бізнес в нашій країні. На щастя, законодавство України у сфері інформації містить необхідний мінімум приписів і норм, що дозволяють користуватися інформацією з вільних джерел, найбільш надійними і точними з яких являються державні реєстри. Про них і поговоримо.
Так, Закон України "Про доступ до публічної інформації" визначає публічну інформацію як інформацію, відбиту і задокументовану будь-якими засобами і на будь-яких носіях, яка була отримана або створена в процесі виконання суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством. Також публічною є інформація, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень і інших розпорядників публічної інформації, визначених в цьому Законі.
У свою чергу, ч. 2 ст. 20 Закону України "Про інформацію" містить правило про те, що будь-яка інформація є відкритою, окрім тих відомостей, які віднесені до інформації з обмеженим доступом. Відкриті дані держреєстрів не є комерційною таємницею (інакше, вони просто не були б загальнодоступними) і вже тим більше не знаходяться під яким-небудь грифом секретності. В зв'язку з цим згадати варто і про постанові Кабміну "Про перелік відомостей, що не представляють комерційну таємницю" від 09.08.93 № 611. Звичайно, цьому документу вже скоро чверть століття, та і прийнятий він на базі вже давно недіючого Закону "Про підприємства в Україні"але, проте, цей список видів інформації - хороша підмога. Адже він, будучи діючим правовим джерелом, обкреслює широкий круг відомостей, багато хто з яких міститься і у відкритих держреєстрах. У тому числі - дані статутних і дозвільних документів, державна звітність, відомості про платоспроможність і ін.
Більше того, згідно ст. 10-1 Закону "Про доступ до публічної інформації" будь-яка особа може вільно копіювати, публікувати, поширювати, використовувати, у тому числі в комерційних цілях, у поєднанні з іншою інформацією або шляхом включення до складу власного продукту, публічну інформацію у формі відкритих даних. При цьому обов'язкова вказівка джерела такій інформації. Процитована стаття Закону - не мертва норма, оскільки інформація з держреєстрів дійсно доступна не лише безпосередньо з реєстрів. Так, урядова постанова від 08.09.2016 № 593 передбачає можливість платного отримання господарюючими суб'єктами відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, ФОП і громадських формувань, для їх подальшого сприйняття автоматизованими і інформаційними системами. До речі, у рамках такої форми співпраці з державою працюють інформаційні сервіси, що аналізують дані відкритих держреєстрів, такі як CONTR AGENT, VERDICTUM, SMS- Маяк і ін.
Звичайно, держреєстри можуть дати не усю інформацію, яку хотілося б знати про бізнес-партнера або навіть конкурента. Загалом, ніхто і не говорить, що цими джерелами треба обмежуватися, адже не даремно ж проводяться, приміром, маркетингові дослідження ринку. Проте за бажання дізнатися більше про конкурентів або клієнтів як мінімум варто нагадати собі, що таке инсайдерская інформація, той самий промислове шпигунство, а також поцікавитися, які санкції можуть послідувати за їх застосуванням. Але повернемося до держреєстрів.
|
Василь Нечипоренко |
Скажи мені, хто твій контрагент, і я скажу тобі, до чого готуватися
Адже держреєстри можуть дати не так-то мало інформації як для доступних, відкритих джерел. Комплексна аналітична обробка відомостей звідти дозволить не лише створити для себе "картину" конкретного господарюючого суб'єкта, але і навіть передбачати з високою долею вірогідність його перспективи або ризикову конкретної угоди з ним.
Хочете приклади з практики - будь ласка. Відомий недавній випадок, коли один з бутиків налагодив співпрацю з постачальником іноземного брендового одягу. На перших порах усе було добре: постачання і їх оплата здійснювалися згідно з угодою, власників магазину усе влаштовувало. Проте в один звичайний робочий день у бутик нагрянула позапланова податкова перевірка. І як з'ясувалося надалі, причиною тому була співпраця з тим самим постачальником одягу.
Звернення тільки до державних реєстрів за інформацією про цього бізнес-партнера відразу дало результати, які прояснили дуже багато що про того, ким він є. Ось приклади відомостей, на які не можна не звернути увагу : місцезнаходження за адресою масової реєстрації платників податків, ряд судових суперечок про стягнення передоплат по позовах до постачальника, директор одночасно управляв ще десятком фірм. Були виявлені і інші чинники, які побічно підтверджують, що суб'єкт не настільки безпечний в плані бізнесу, як показалося на перших порах співпраці.
На щастя, для бутику в описаній історії усе обмежилося лише перевіркою і незначними донарахуваннями (ну як же податківцям без них-то, вірно?). Проте в загальному заліку, окрім вказаного, "в мінус" бутику також увійшли витрати на адвоката, який супроводжував перевірку, на пошук нового, тепер уже грунтовно перевіреного, постачальника, і пляму на фіскальній репутації.
Ще приклад поширеної ситуації - оголошення про банкрутство і визначення місячного терміну на пред'явлення кредиторських вимог. Іноді такі оголошення залишаються непоміченими не лише тому, що про них далеко не завжди говорять в новинах, але і тому, що сам боржник часто не особливо афішує цей важливий момент. Періодичний інтерес до того, як йдуть справи у партнера (не на словах, а по документах), дозволить не настати на ті самі нещадні "граблі" - пропуск терміну для подачі кредиторської заяви. І для цього не обов'язково відстежувати офіційну пресу, досить регулярно звертатися до профільного державного реєстру не відходячи від комп'ютера.
Замість виводів
Всупереч усьому тому, що часто відбувається у бізнес-середовищі, відкрите, чесне підприємництво - це норма. Проте, як видно, далеко не усі хочуть або можуть наслідувати цю норму, що іноді зустрічається серед контрагентів і клієнтів. У зв'язку з цим безпека бізнесу - турбота його власників і управлінців, а сподіватися в цьому питанні їм можна тільки на себе. Надати упевненості можуть випробувані часом засоби - Due Diligence, титульне страхування, аудит, різні види експертиз і ін. Який би спосіб забезпечення безпеки виробництва або бізнесу в цілому не був вибраний, усі вони базуються на отриманні інформації, джерело якої має бути не лише надійним, але і законним.
Василь Нечипоренко,
к. ю. н., провідний юрист-аналітик ЛИГА:ЗАКОН
