Під час відомих подій у Криму та на сході України в законодавстві з'явився новий правовий статус особи - внутрішньо переміщені особи. Потреба в цій новелі зумовлена необхідністю врегулювати складні правовідносини держави із особами, доля яких пов'язана із територіями, де розгортається збройний конфлікт. Ці стосується передусім соціальних виплат від держави.
Уряд України не маючи змоги контролювати ситуацію на окремих територіях Донецької та Луганської областей встановила зв'язок між здійсненням соціальних виплат та становищем внутрішньо переміщеними особами. З цією метою Верховною Радою України 20.10.2014 був ухвалений закон України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб. На його виконання Урядом України прийнято кілька важливих підзаконних нормативних актів. Це Постанова Кабінету Міністрів України № 637 від 5 листопада 2014 р. «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», Постанова Кабінету Міністрів України № 509 від 1 жовтня 2014 р. «Про реєстрацію внутрішньо переміщених осіб», Постанова Кабінету Міністрів України № 365 від 8 червня 2016 р. «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».
Між тим, положення, що містяться у вищенаведених нормативно-правових актах, на думку багатьох національних та міжнародних організацій, суттєво звужують права громадян України. Так, у доповіді Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини щодо ситуації з правами людини в Україні 16 травня - 15 серпня 2016 р. наголошується, зокрема, що «зміни до Постанови № 637, що стосуються соціальних виплат для переселенців, можуть створювати надмірні перешкоди в доступі до таких виплат через місце походження цих осіб, а також обмежувати їх свободу пересування та вільний вибір місця проживання та піддавати їх надокучливим перевіркам».
З огляду на це частішають випадки звернення до національних судів України із позовами про оскарження рішень про припинення виплат пенсій внутрішньо переміщеним особам. Проблема полягає у тому, що після отримання т.з. довідки переселенця (яка є безстроковою), вона може бути скасована через підстави, визначені статтею 12 закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» і пенсійні виплати, відповідно, припиняються. Такі виплати, відповідно до п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, можуть бути припиненні також у разі:
1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати;
2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї;
3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат;
4) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Позивачі, які звертаються до суду із захистом, посилаються на практику національних судів та Європейського суду з прав людини.
Так, зокрема, ще 6 жовтня 2015 року Верховний суд України ухвалив постанову по справі № 608/1189/14-а, де зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право (право на отримання пенсії - авт.) незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія. Тут слід зазначити, що таке рішення суд ухвалив у справі за переглядом судових рішень стосовно спору про припинення виплат особі, яка постійно проживає за кордоном. Між тим, важливим залишається загальний принцип, висвітлений в цьому рішенні, який пов'язаний із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та проголошує непохитність права людини щодо володіння своєю власністю. Цей принцип безпосередньо висвітлений у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, де поважний суд встановив порушення Конвенції у разі залежності на отримання пенсії від місця проживання особи.
Розвиваючи цю думку національні суди з 2015 року сформували досить позитивну практику з означеного питання. Так, Вищий адміністративний суд України в своєму рішенні від 06 жовтня 2015 року по справі К/800/34673/15 дійшов висновку, що за правовою позицією Європейського Суду з прав людини, право на соціальні виплати є майновим правом, передбаченим статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (рішення у справі «Хонякіна проти Грузії» (Khoniakina v. Georgia), № 17767/08, пункт 72, від 19 червня 2012 року). Таким чином, зауважує Вищий адміністративний суд в своєму рішенні, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що право позивачів на отримання пенсії за віком є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.
Стосовно конкретних судових справ щодо оскарження рішень про припинення виплати пенсійних виплат внутрішньо переміщеним особам слід звернути увагу на те, що суди в цілому задовольняють позовні вимоги заявників. При цьому суди посилаються на положення статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», де викладено підстави для припинення пенсійних виплат. Це можуть бути наступні підстави:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
{Положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009}
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Суди зауважують, що цей перелік є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках передбачених законом.
З приводу припинення виплат через підстави, визначенні у підзаконних нормативних актах (зокрема через припинення дії довідки внутрішньо переміщених осіб), суди зазначають, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних. З огляду на викладене, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
В якості джерела міжнародного права національні суди України посилаються на рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», де поважний суд встановив обов'язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території (в даному випадку - Придністров'я - авт.), вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Отже, головне, на що звертають увагу національні суди, Україна забезпечує право людини на отримання пенсії через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб. В той же час, суди визнають як порушення права на отримання пенсійних виплат (проголошеного національним законодавством та міжнародним), встановлений підзаконними нормативно-правовими актами зв'язок між здійсненням соціальних виплат та статусом внутрішньо переміщеної особи.
Таке протиріччя повинно бути усунуто, щоб уникнути в майбутньому зростання кількості звернень до суду за захистом в результаті припинення пенсійних виплат.
До цього, зокрема, закликала Парламентська асамблея Ради Європи в своїй резолюції від 12 жовтня 2016 року по Україні, а саме спростити адміністративні процедури щодо доступу до виплати пенсій.
Більше того, за заявою Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Валерії Лутковської, факти припинення виплат пенсій переселенцям без додержання норм пенсійного законодавства України є дискримінацією переселенців. З цього приводу пані Лутковська заявила, що звернулася із відповідним позовом до суду. Позитивний результат розгляду цього позову може стати в майбутньому в нагоді тим пенсіонерам, які приймуть рішення оскаржити дії щодо припинення пенсійних виплат.
На теперішній час маємо практику місцевих та апеляційних судів, які в цілому стверджують порушення прав людини в разі припинення пенсійних виплат через підстави, які передбачені підзаконними нормативними актами. Майбутній розвиток правового поля з цього питання, безперечно, повинен відбуватися в чіткій відповідності із загальними принципами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. А судова практика має зайвий раз звернути увагу влади на недосконалість чинного законодавства у відношенні до громадян, які опинилися в скрутному становищі.
В якості рекомендації слід зазначити, що ті внутрішньо переміщенні особи, по яких є випадки припинення пенсійних виплат мають повне право оскаржити таке рішення до суду. Як свідчить стала судова практика, суди здебільшого задовольняють такі позови.
Між тим залишається відкритим питання подальшого виконання таких рішень, оскільки більшість заявників не мають ані фізичної, ані фінансової можливості виїхати на територію України для оформлення виплат за судовим рішенням, яке набрало законної сили. Додатково слід звернути увагу, що великим обтяженням для пенсіонерів стане також сплата збільшеного судового збору, оскільки у проекті закону України про бюджет на 2017 рік передбачено значне зростання мінімальної заробітної плати, з якої наразі вираховується ставка судового збору.
Олег Щербак, старший юрист Юридичної компанії «Правозахист Україна»
