У травні 2016 року набули чинності зміни до Господарського процесуального кодексу України (надалі також - «ГПК»), відповідно до яких у господарському судочинстві передбачається можливість пред'явлення позову до посадової особи господарського товариства про відшкодування збитків, завданих такою посадовою особою товариству її діями (бездіяльністю).
Представником товариства у таких спорах також може бути учасник (акціонер) цього товариства, якому сукупно належить 10 і більше відсотків статутного капіталу (простих акцій) товариства.
Слід зазначити, що відповідальність посадової особи за завдані нею юридичній особі збитки була закріплена і раніше у частині четвертій статті 92 Цивільного кодексу України, відповідно до якої члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.
Проте, притягнення до вказаної відповідальності фактично унеможливлювалося відсутністю законодавчого врегулювання на рівні процесуального законодавства.
Так, дані правовідносини за своєю суттю є корпоративними та пов'язані з діяльності суб'єкта господарювання, проте позови до фізичної особи про стягнення збитків були віднесені до компетенції цивільного судочинства, а норми ГПК не передбачали виключень щодо даної категорії спорів.
Наразі, такі спори є непоширеними та навіть одиничними, проте з огляду на все частіші випадки рейдерських захоплень підприємств шляхом вчинення «поставленими» керівниками дій всупереч інтересам товариства та його власників, з метою забезпечення належного функціонування сфери здійснення підприємницької діяльності введення дієвого механізму притягнення до такого виду відповідальності є напрочуд актуальним та своєчасним, що звісно також матиме наслідком захист прав іноземних інвесторів та покращення інвестиційного клімату в Україні.
Крім того, вказане нововведення носить превентивний характер і, з одного боку, дозволяє зменшити кількість корисливих зловживань своїми повноваженнями керівниками підприємств, з іншого боку - стимулює особисту зацікавленість керівників товариств у необхідності постійного підвищення своєї кваліфікації з метою запобігання прийняттю помилкових рішень у процесі здійснення управління підприємством.
Більше того, такі зміни сприяють стабільності господарської діяльності підприємств і бізнесу загалом, адже дієвий механізм притягнення до відповідальності керівників запобігає вчиненню ними дій і прийняттю рішень, спрямованих на настання негативних наслідків для товариства в цілому.
Отже, частина перша статті 12 ГПК доповнена пунктом 41 та тепер господарським судам підвідомчі справи у спорах між господарським товариством та його посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, завданих такою посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю).
Однак, лише чіткого визначення підвідомчості даного спору не достатньо для забезпечення дієвого механізму реалізації права товариства на відшкодування завданих посадовою особою збитків.
Зокрема, не останню роль для реалізації вказаного права відіграє своєчасність та адекватність вжиття заходів до забезпечення позову.
Так, згідно зі статтями 66, 67 ГПК з метою запобігання утрудненню чи неможливості виконання рішення суду господарським судом на будь-якій стадії провадження у справі може бути вжито заходів до забезпечення позову шляхом: накладання арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; заборони відповідачеві вчиняти певні дії; заборони іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмету спору; зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
При цьому, в господарському судочинстві позови майнового характеру як правило забезпечуються шляхом накладення арешту на кошти, що обліковуються на рахунках у банківських або інших кредитно-фінансових установах. Обрання саме такого заходу до забезпечення позову обумовлене тим, що накладаючи арешт на кошти, які обліковуються на рахунку(ах) відповідача у банку(ах), суд обмежений сумою позовних вимог та можливих судових витрат, а тому вжиття даного заходу не спричиняє неможливість продовження підприємством своєї господарської діяльності. Тобто, даний захід у порівнянні із іншими видами заходів є найменш несприятливим втручанням в діяльність господарського товариства.
Однак, зважаючи на введення нового відповідача у господарському процесі - фізичної особи, постає цілком слушне запитання: якщо посадові особи будуть нести матеріальну відповідальність за збитки, завдані товариству (які в багатьох випадках є досить значними), то яким чином забезпечити позов про відшкодування збитків, пред'явлений такій особі?
Дане питання обумовлене в тому числі специфікою господарських правовідносин, в яких рух коштів підприємств досягає значних розмірів. Натомість на особистих рахунках посадової особи як правило містяться суми в межах заробітної плати, а тому цілком імовірна ситуація, коли відповідач взагалі не матиме на своїх рахунках коштів, або сума грошових коштів, на які судом буде накладено арешт може в сотні або навіть тисячі разів перевищувати розмір заробітної плати відповідача та наявних у нього коштів в цілому. Відтак адекватність та співрозмірність вжиття такого виду заходу до забезпечення позову як арешт коштів у даній категорії спорів є досить сумнівними.
В той же час, у цивільному процесі майнові позови до фізичних осіб найчастіше забезпечуються шляхом накладення арешту на нерухоме майно та транспортні засоби.
Обрання вказаного заходу обумовлене, зокрема, тим, що наявність у фізичних осіб грошових коштів у достатньому розмірі для виконання грошового зобов'язання є досить непоширеним явищем, а також, відсутністю законодавчо встановленого обов'язку фізичної особи звітувати перед органами державної влади (зокрема, фіскальними) щодо наявності у неї відкритих рахунків у банківських установах, а тому виконання судового рішення як правило відбувається за рахунок майна особи в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».
На нашу думку, запровадивши можливість стягнення завданих товариству збитків з фізичної особи за рішенням господарського суду, необхідно забезпечити його виконання, а тому доцільно йти шляхом напрацьованої практики у цивільному судочинстві щодо забезпечення позовів, пред'явлених до фізичних осіб у цивільному судочинстві, де найдієвішим заходом забезпечення позову є накладення арешту на майно фізичної особи-відповідача.
Підсумовуючи викладене, зауважимо, що для досягнення мети запроваджених змін до господарського процесу в частині можливості пред'явлення позову до фізичної особи, - запобігання вчинення посадовою особою дій на шкоду товариству, присікання рейдерських захоплень суб'єктів підприємницької діяльності, покращення інвестиційного клімату в нашій державі, забезпечення судового позову в господарському процесі є не менш важливим ніж задоволення такого позову, а тому найдоцільнішим буде обрання такого способу забезпечення позову як накладення господарським судом арешту на майно посадової особи, до якої пред'явлено позовну вимогу про відшкодування збитків.
Олексій Случ, радник ЮФ «Василь Кісіль і Партнери»
