Останні десятиліття у всьому світі характеризуються інтенсивним розвитком медичного права. І це не дивно, адже підвищення уваги до прав людини в охороні здоров'я, поява нових біомедичних технологій, необхідність реформування системи охорони здоров'я з урахуванням нових демографічних, економічних і інших реалій не могли не знайти віддзеркалення в законодавстві і правозастосовній практиці. Які ж тренди існують в законодавчому регулюванні медичної діяльності в Україні? Як розвивається юридична практика в цій порівняно новій для вітчизняних юристів сфері?
Законодавче регулювання медичної діяльності в Україні: деякі тенденції
Як відомо, в Україні стартувала реформа охорони здоров'я. Певні спроби провести цю реформу здійснювалися впродовж багатьох років, але нарешті, здається, з'явилося стратегічне бачення реформи і очікуваних від неї результатів. З'явилися і законодавчі ініціативи, спрямовані на їх досягнення.
Серед цих ініціатив слід зазначити проект Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України відносно удосконалення законодавства з питань діяльності установ охорони здоров'я (реєстр. № 2309 а-д від 10.12.2015)відомий фахівцям як законопроект "про автономізацію". Він спрямований на надання установам охорони здоров'я більшої управлінської і фінансової автономії. Законопроектом передбачено, що державні і комунальні установи охорона здоров'я, створена і існуюча у формі бюджетних установ, може реорганізовуватися в казенні підприємства і комунальні некомерційні підприємства. Це відкриває перед ними кращі можливості раціонального використання ресурсів і підвищення ефективності своєї діяльності.
Слід звернути увагу і на проект Закону про організацію медичного обслуговування населення в Україні (реєстр. № 4456 від 15.04.2016). Як відзначається в пояснювальній записці до вказаного законопроекту, він розкриває можливості для впровадження многоисточникового фінансування медичного обслуговування, зокрема розширення поля добровільного медичного страхування, лікарняних кас і створює передумови для впровадження загальнообов'язкового державного медичного страхування. За допомогою законопроекту робиться спроба вирішити надскладне питання рівня державних гарантій у сфері охорони здоров'я, закладаються основи для формування єдиного медичного простору, впроваджується контрактна модель стосунків між замовником медичного обслуговування населення і автономними постачальниками медичних послуг і т. п.
Немало уваги приділяється і удосконаленню регуляторних процедур по здійсненню медичної діяльності. У виконання Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності", що набуло чинності 28 червня 2015 року, прийнята постанова Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 року № 285 "Про затвердження Ліцензійних умов здійснення господарської діяльності по медичній практиці" (набуло чинності 22 квітня 2016 року). Нові Ліцензійні умови усунули ряд регуляторних бар'єрів для заняття цією діяльністю (наприклад, виключили вимогу про те, що фізична особа - підприємець має право приймати на роботу лікарів (провізорів) тільки у цієї фізичної особи - підприємця вищої кваліфікаційної категорії по заявленій спеціальності; передбачили можливість надання певної меддопомоги за місцем проживання (перебування) пацієнта і т. п.).
Серед важливих тенденцій законотворчості і спроба законодавчого врегулювання (чи його удосконалення) певних видів меддопомоги. Так, в 2015 році подані основній і альтернативний законопроекти, якими передбачається внесення змін до деяких законодавчих актів України відносно трансплантації органів і інших анатомічних матеріалів людині.
Удосконалення правового регулювання здійснення медичної діяльності, у тому числі надання медичної допомоги із застосуванням певних технологій, здійснюється і шляхом прийняття необхідних підзаконних актів. Яскравим прикладом є наказ Мінохоронздоров'я України від 19 жовтня 2015 року № 681 "Про затвердження нормативних документів відносно застосування телемедицини у сфері охорони здоров'я".
Безперечно, тенденції розвитку законодавства чинитимуть вплив і на юридичну практику, про що піде мова далі.
Тенденції розвитку юридичної практики у сфері медичного права
Серед видів юридичної практики у сфері медичного права найбільш поширеним є правовий супровід діяльності установ охорони здоров'я, потребу в якому відчувають установи усіх форм власності. Медичні установи нерідко мають у своєму штаті юрисконсульта, а в структури великих установ (як правило, приватних) іноді входять цілі юридичні департаменти. При цьому такі установи час від часу звертаються до зовнішніх консультантів - юридичних фірм за юридичними послугами, що вимагають знань і досвіду в певних правових питаннях (наприклад, в питаннях податкового права). Іноді такі звернення торкаються і складних питань медичного права, що вимагають глибокого розуміння специфіки медичної діяльності, помноженого на широкий юридичний кругозір.
У зв'язку з реформуванням сфери охорони здоров'я, наприклад, з впроваджуваною "автономізацією" установ, росте потреба в юридичному консультуванні з питань господарського і фінансового права, підготовки проектів відповідних документів правового характеру.
Серед юридичних послуг, що мають великий "попит", слід зазначити юридичний аудит діяльності установ охорони здоров'я. Він може здійснюватися перед відчуженням корпоративних прав, перед проходженням установою акредитації і взагалі у випадках, коли власники і керівники установ охорони здоров'я бажають переконатися в тому, що при здійсненні установами своєї діяльності враховані вимоги законодавства і усунені наявні юридичні риски.
Немало правових питань виникає у зв'язку з появою нових медичних технологій, які беруть "на озброєння" установи охорони (наприклад, реанімаційні технології, допоміжні репродуктивні технології, клітинні технології і т. п.) здоров'я.
Для того, щоб запропонувати саме краще юридичне рішення поставлених клієнтом питань, юристові необхідно розуміти особливості технології і досконало знати законодавство, у тому числі регулююче застосування відповідних технологій, а також розбиратися у біоетичних проблемах, супроводжуючих впровадження нових технологій в цих сферах. Потреба в таких юридичних послугах є, і вона тільки ростиме.
Слід згадати і про правові послуги, що знаходяться "на стику" медицини і фармацевтики. До них, наприклад, відносяться послуги з розробки проектів договорів, необхідних для проведення клінічних досліджень лікарських засобів (договори між спонсором або контрактною дослідницькою організацією (КИО) і установою охорони здоров'я, на базі якої проводяться клінічні дослідження; договори між спонсором/КИО і відповідальним дослідником і т. п.).
Особливу увагу необхідно звернути на правову допомогу в так званих "медичних" справах - цивільних, карних, адміністративних. Якщо ще з десяток років назад такі справи були мало не одиничними, то зараз цивільні "медичні" справи (зокрема, справи про відшкодування шкоди, заподіяної наданням медичної допомоги / медичних послуг неналежної якості) вже далеко не рідкість.
Карний кодекс України містить цілий ряд статей, по яких може бути відкрите карне виробництво у зв'язку з наданням медичної допомоги або медичних послуг. Проте по більшості таких статей (навіть по статті 140 УК, що встановлює карну відповідальність за неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником) відкривається незначна кількість карних виробництв, небагато з яких закінчуються виголошенням звинувачувального вироку. Серед головних причин цього - відсутність у багатьох громадян звички звертатися в правоохоронні органи і суд з метою захисту своїх прав, недосконалість законодавства, іноді слабка доказова база і, нарешті, складність "медичних" справ.
В той же час, незважаючи на тільки що згадану недосконалість чинного законодавства, воно надає пацієнтам і іншим суб'єктам медичного права досить можливостей для ефективного захисту своїх прав. І особлива роль у виборі способів забезпечення і захисту прав і законних інтересів пацієнтів, установ охорони здоров'я і медичних працівників належить адвокатам. Тому не можна не відмітити необхідність глибокого знання адвокатом законодавства України, регулюючого відношення у сфері охорони здоров'я, ознайомлення з практикою його застосування, а також важливість володіння адвокатом методикою ведення "медичних" справ. Сьогодні професійне медико-правовое співтовариство робить багато зусиль, спрямованих на розвиток права і практики в цій області, але попереду ще багато роботи.
Радмила Гревцова,
адвокат, к.ю.н., доцент, директор учбово-наукового центру медичного права КНУ імені Тараса Шевченка, керівний партнер Консалтингової компанії "Юркрафт Медицина"
