Проблема безпліддя актуальна не лише в Україні, але і у всьому світі. За статистикою, кожна п'ята пара не може зачати дитину традиційним шляхом. І у багатьох випадках саме сурогатне материнство є останнім шансом відчути радість бути батьками для подружніх пар, у яких немає власних дітей внаслідок проблем із здоров'ям.
Сурогатне материнство (прим.: допоміжна репродуктивна технологія, при застосуванні якої жінка добровільно виношує біологічно чужу дитину для подружньої пари) було і залишається одним із складних явищ як з точки зору закону, так і з точки зору моралі. Низка європейських країн пішла шляхом повної заборони використання сурогатного материнства, інші - дозволяють застосування виключно некомерційного сурогатного материнства. Україна ж відноситься до тих країн, в яких на законодавчому рівні дозволено сурогатне материнство, але на практиці поза законом залишається низка важливих запитань, що, у свою чергу, створює проблеми для усіх учасників програм сурогатного материнства.
Законодавство
Правове регулювання сурогатного материнства в Україні здійснюється положеннями ч. 2 ст. 123 Сімейні кодекси України, згідно якої у разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатої дружинами (чоловіком і жінкою) в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьками дитини є дружини; і Порядком застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні, затвердженим наказом Мінохоронздоров'я України № 787 від 09.09.2013 р. (далі - Порядок), що встановлює медичні показання до застосування методу сурогатного материнства і алгоритм лікування.
Процедура реєстрації новонароджених дітей в результаті застосування методу сурогатного материнства закріплена в Правилах державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Мінюсту України № 52/5 від 18.10.2000 р.
Так, сурогатне материнство можливо виключно за наявності медичних показань до його застосування (ні про які так звані соціальні свідчення або "хочу дитини, але виношувати не буду" мови бути не може). Участь в програмі може прийняти тільки подружня пара, що полягає на момент початку програми в офіційно зареєстрованому шлюбі.
Варто відмітити, що ч. 2 ст. 123 Сімейні кодекси України в 2011 році зазнала певні зміни, а саме: після слів "зачатого дружинами" була доповнена словами "чоловіком і жінкою". Такі зміни виключили участь в програмах сурогатного материнства іноземних громадян, що полягають в зареєстрованих одностатевих браках.
Сурогатною матір'ю може бути будь-яка повнолітня дієздатна жінка за умови, що у неї є власна здорова дитина і немає медичних протипоказань. Чинне законодавство не містить граничного віку жінки, бажаючої стати сурогатною матір'ю. Тому це може бути і 50-річна жінка, якщо стан її здоров'я і відсутність медичних протипоказань дозволяють виносити дитину. На практиці такі випадки мають місце, наприклад, коли в ролі сурогатної матері виступає рідна мати жінки, яка не може виносити дитину (отже, фактично вона виношує своїх онуків).
Після народження дитини сурогатною матір'ю для реєстрації новонародженого подружня пара подає в органи Загсу пакет документів, серед яких обов'язково має бути нотаріально завірена згода сурогатної матері на запис їх батьками дитини і довідка з репродуктивної клініки про проведення програми сурогатного материнства.
Поза законом
Отже, законодавець визначив походження дитини у разі застосування сурогатного материнства, ствердив перелік медичних показань до застосування цього методу як різновиди допоміжних репродуктивних технологій і порядок реєстрації таких дітей в органах реєстрації, але обійшов увагою немало важливих питань.
Так, залишається поза правовим регулюванням питання форми договору про виношування дитини сурогатною матір'ю і його істотних умов. Оскільки на сьогодні чинне законодавство не містить вимог обов'язкового нотаріального посвідчення таких договорів, то, на перший погляд, можна зробити висновок, що досить буде укласти такий договір в простій письмовій формі.
Проте згідно з Порядком серед документів, необхідних для здійснення сурогатного материнства, має бути нотаріально завірена копія письмового спільного договору між сурогатною матір'ю і дружинами, з чого виходить, що сам договір теж має бути нотаріально засвідчений.
У законодавстві немає вимог до істотних умов договорів про виношування дитини, а тому визначають такі умови у кожному окремому випадку сторони договору або юрист, який допомагає в складанні такого договору. На практиці ж така самостійність часто закінчується тим, що умови договору неналежно регламентують і захищають права і обов'язки сторін, що, у свою чергу, призводить до конфліктів і порушення прав як потенційних батьків, так і сурогатної матері.
Тому є крайня необхідність на законодавчому рівні передбачити істотні умови таких договорів, зокрема: обов'язок сурогатної матері виконувати усі приписи лікаря і надавати інформацію про стан свого здоров'я і здоров'я виношуваної нею дитини; визначення місця проживання сурогатної матері в період виношування дитини; термін, впродовж якого сурогатна мати повинна передати генетичним батькам дитини, що народилася, а батьки зобов'язані забрати дитину; розмір компенсації сурогатної матері за виношування і народження дитини; порядок відшкодування витрат на медичне обслуговування, живлення, проживання сурогатної матері в період виношування дитини, пологів і післяпологовий період і т. п.
Однією з найгостріших правових проблем сурогатного материнства є те, що залишаються незахищеними інтереси майбутніх дітей, зачатих в результаті застосування методу сурогатного материнства. Так, законодавством не передбачений порядок реєстрації такої дитини в органах Загсу у разі розлучення генетичних батьків, смерті генетичної матері або ж обох генетичних батьків до народження дитини сурогатною матір'ю, а отже і подальша доля цих дітей залишається невизначеною.
Актуальною проблемою на сьогодні залишається участь в програмі сурогатного материнства громадян тих іноземних держав, в яких забороняється застосування цього методу. Після проходження абсолютно законної процедури лікування методом сурогатного материнства на території України і реєстрації новонароджених дітей у таких батьків виникають проблеми з оформленням документів для вивезення дітей в країну їх постійного проживання, відповідно виникає великий ризик залишення таких дітей в Україні.
Законодавчі перспективи
Наш законодавець періодично намагається удосконалити законодавство, що регламентує застосування методу сурогатного материнства. Велика частина активності в цьому напрямі припала на 2011 рік.
У 2011 році у Верховній Раді України були зареєстровані два законопроекти, що стосуються правового регулювання методу сурогатного материнства.
Перший - проект Закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України відносно обмежень у використанні допоміжних репродуктивних технологій" № 8282 від 23.03.2011 р. В нім пропонувалося ввести заборону на застосування сурогатного материнства для громадян тих іноземних країн, де такий метод заборонений законом. Цей законопроект був досить суперечливим, зокрема через те, що залишалося незрозуміло, хто саме і яким чином повинен вести перелік таких іноземних держав і відповідати за його актуальність.
Другий - це проект Закону "Про допоміжне материнство" № 8703 від 17.06.2011 р., яким пропонувалося розширити коло осіб, які мають право скористатися послугами допоміжної (сурогатною) матері, доповнивши його парою, що не є дружинами; самотньою жінкою або самотнім чоловіком. Крім того, пропонувалося ввести так звані соціальні свідчення до сурогатного материнства: бажання жінки, що не полягає в шлюбі, стати матір'ю або бажання чоловіка, що не полягає в шлюбі, стати батьком. Також було запропоновано розділити допоміжне материнство на державне і приватне. Державне допоміжне материнство повинне було б фінансуватися за рахунок державного бюджету і скористатися їм могли для народження першої дитини жінки у віці від 17 до 40 років, які є громадянками України і за медичними показниками не можуть самостійно народити ребенк?.
Приватне допоміжне материнство фінансувалося б за власні засоби. Закріплювалося походження дитини, що народилася в результаті сурогатного материнства, у випадку якщо в програмі були використані донорські біологічні матеріали (яйцеклітини, сперма).
Цей законопроект був покликаний нормативно закріпити низку запитань сурогатного материнства, але при цьому в нім не було приділено належної уваги оформленню правовідносин учасників сурогатного материнства - як державного, так і частки, а також їх правовому захисту.
Помітимо, що обидва законопроекти так і не були ухвалені Верховною Радою України.
ВИСНОВОК:
Підводячи підсумки, можна сказати, що, поза сумнівом, сурогатне материнство - явище, що вимагає належної уваги, розвитку і правової основи. Але усі пропоновані на сьогодні законопроекти не вирішували більшості проблемних питань сфери застосування допоміжних репродуктивних технологій, у тому числі сурогатного материнства. Ця сфера медицини вимагає комплексного підходу при її правовому регулюванні шляхом ухвалення окремого закону.
Олена Бабич,
адвокат
