Стабільність цивільних стосунків безпосередньо залежить від належного правового регулювання порядку створення і діяльності учасників майнового обороту. Проте важливою є і наявність адекватного механізму їх припинення. Це справедливо як для юридичних осіб, так і для їх відособлених підрозділів.
При цьому для останніх актуальність цього питання ще більше зростає у зв'язку з тим, що на сьогодні порядок припинення ними діяльності законодавством практично не врегульований. Віднесення цього процесу до сфери свободи підприємництва, враховуючи вплив закриття відособленого підрозділу не лише на само юридичне обличчя, але і на його контрагентів і працівників, а також причетність до цього процесу державних органів, не є правильним.
Особливо гостро проблеми, пов'язані з припиненням діяльності, стоять для відособлених підрозділів іноземних компаній.
Через відсутність правил по проведенню їх закриття (за винятком норми про відміну реєстраційного запису і вилучення реєстраційного свідоцтва представництва у разі припинення його діяльності), склалися значні проблеми як на теоретичному (багато в чому унаслідок застосування аналогічно до процесу закриття іноземних представництв понять законодавства про ліквідацію юридичних осіб), так і практичному (широке використання підходів, що сформувалися на практиці, до проходження того або іншого етапу закриття, що нехтують захищеними законом інтересами інвестора) рівнях.
Так, наприклад, представник іноземної компанії, уповноважений здійснювати дії із закриття представництва, з точки зору українського законодавства повинен вважатися його керівником, хоча по факту таким не є. Не розраховано на звільнення працівників іноземних представництв при їх закритті і українське трудове законодавство : оскільки в даному випадку не відбувається ліквідації юридичної особи, для звільнення працівників не унаслідок ліквідації, а у зв'язку із скороченням чисельності або штату, треба або довести, що не можна перекласти працівника на іншу роботу, або домовлятися з кожним про умови звільнення по інших підставах.
Слід згадати і про складнощі фінансового характеру, обумовлені, наприклад, існуючими практичними перешкодами по поверненню ввезеного/придбаного майна, перерахуванню залишку засобів з українського на іноземний банківський рахунок, необхідністю в інтересах часу визнати і сплатити нараховані (дуже часто необгрунтовано) санкції і ін.
За нашим переконанням, підтвердженим практичним досвідом, цю проблематику слід усувати виключно законодавчим шляхом: по-перше, доповнити ГК нормами, що чітко закріплюють процедуру закриття відособлених підрозділів в цілому, і, по-друге, окремо уточнити цю процедуру для відособлених підрозділів іноземних компаній з урахуванням їх специфіки.
Зокрема, необхідно передбачити, що особа, що прийняла рішення про закриття відособленого підрозділу, повідомляє реєстраційний орган про таке закриття з внесенням відповідного запису в ЕГР. Для проведення дій із закриття відособленого підрозділу призначається окрема особа, до якої переходять повноваження його керівника. Після того, як будуть здійснені усі заходи по закриттю відособленого підрозділу, в ЕГР вноситься запис про це.
Відособлені підрозділи іноземних компаній додатково здійснюють заходи по стягненню дебіторської і погашенню кредиторської заборгованості, що виникла в результаті їх діяльності в Україні (цей процес важливий також і для захисту інтересів їх українських контрагентів). Після завершення таких заходів складається перелік майна, повернення якого, якщо воно супроводжується перетином митного кордону, повинно звільнятися від сплати мита.
Також слід регламентувати процедуру призначення і проведення податкової перевірки, з усуненням на законодавчому рівні способів відкладання дати її початку.
Вважаємо, що запропоновані зміни дозволять вирішити існуючі проблеми в правозастосовній практиці і позитивно вплинуть на інвестиційну привабливість України для іноземних компаній.
Костянтин Карчевский
Міжнародна організація розвитку права (IDLO), радник з правових питань, к.ю.н., доцент
Ірина Бакина
Sayenko Kharenko, старший юрист, магістр права
