Наявність полісу обов'язкового страхування не звільняє винуватця ДТП від зобов'язань по відшкодуванню заподіяного ним збитку в повному об'ємі. Така правова позиція, яку нещодавно висловив Верховний Суд України, може кардинально змінити звичне уявлення про використання договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів (ОСАГО).
У постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15 найвищий судовий орган в системі судів загальної юрисдикції відмітив, що "право збитку, що потерпів на відшкодування, за рахунок особи, яка завдала збитку, є абсолютним і не може бути припинене або обмежене договором". Це, на думку Верховного Суду (далі - ВСУ), пов'язано з тим, що внаслідок ДТП виникає два види зобов'язань, які "не виключають один одного" :
1) деліктне (зобов'язання із спричинення шкоди) - між винуватцем і потерпілим і
2) договірне - між потерпілим і страховою компанією, що застрахувала відповідальність винуватця.
Помітимо, що ідея про відшкодування збитку безпосередньо винуватцем, незважаючи на наявність договору ОСАГО, не є новою. Подібну позицію ВСУ висловлював ще в 2011 році, узагальнюючи судову практику розгляду цивільних справ, які виникають з договорів страхування. Проте широкого застосування позиція тоді не отримала, оскільки суди у більшості випадків відносилися до неї скептично, наприклад, вказуючи, що вона "суперечить меті здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів - захисту майнових інтересів страхувальника" (постанова ВХСУ від 06.08.2013 № 5011-50/18752-2012).
Пленум Вищого спеціалізованого суду України по розгляду цивільних і карних справ у своїй постанові від 01.03.2013 № 4 також прямо вказав, що "не пред'явлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення заподіяного збитку саме із страховика є основою для відмови в позові до причинителю збитку у відповідному розмірі".
Навіть сам Верховний Суд в недавньому рішенні, від 02.12. 2015 у справі № 6-691цс15, серед іншого, вказав, що відшкодування збитку винуватцем ДТП "можливе за умови, якщо у страховика не виникло зобов'язання по відшкодуванню збитку, або розмір збитку перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність". З цього рішення повинно було б витікати, що право збитку, що потерпів на відшкодування, не таке вже абсолютне і обмежено вищезгаданими умовами.
Так або інакше, але остання правова позиція Верховного Суду про "абсолютне право" цілком можна назвати нормативно обгрунтованою, яка служить захистом майнових інтересів потерпілих, дозволяючи їм повною мірою реалізувати своє право на відшкодування збитку.
Що стосується інтересів страхувальника за договором ОСАГО, слід зазначити, що ВСУ не залишив без уваги і це питання. Так, ВСУ вказав, що причинитель збитку, після відшкодування шкоди, може пред'явити майнові вимоги до страхової компанії, з якою він уклав договір ОСАГО.
Наявність у страхувальника такого права ВСУ убачає виходячи з положень частини 4 статті 636 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, сторона, що уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися передбаченим договором правом, якщо третя особа від цього права відмовилася і якщо інше не виходить з суті договору.
В той же час, отримання страхувальником виплати за договором ОСАГО на підставі згаданої норми можливо лише за умови відмови потерпілого від своїх прав. Не виключено, що наявність такої умови може ускладнити реалізацію страхувальником свого права отримати страхове відшкодування від страхової компанії.
Адже у більшості випадків, потерпілий спочатку звертається за виплатою до страховика. Проте, не отримавши відповіді на своє звернення або ж отримавши відмову у виплаті, вимушений звертатися безпосередньо до причинителю збитку. Таким чином, звернення потерпілого в страхову компанію свідчитиме про те, що останній від своїх прав не відмовлявся, а навпаки - намагався їх реалізувати. Отже, страхувальник, відшкодувавши тому, що потерпіло збиток, фактично буде позбавлений можливості отримати відшкодування своїх збитків на підставі цього положення закону.
Необхідно відмітити, що обгрунтовувавши право страхувальника на отримання страхового відшкодування, ВСУ залишив без уваги норму Закону про ОСАГО, яка також допускає можливість виплати страхового відшкодування на користь страхувальника.
Відповідно до другого абзацу пункту 36.4 статей 36 Закону про ОСАГО страховик компенсує витрати страхувальника, за умови, що такі витрати здійснюються за згодою страховика.
Тобто фактично, страхувальникові для отримання відшкодування за договором ОСАГО необхідно погоджувати із страховиком суму збитку, яку він зобов'язаний відшкодувати у рамках деліктних правовідносин.
Таким чином, страхувальник по ОСАГО опиняється в досить несприятливій ситуації - з одного боку, він зобов'язаний самостійно відшкодувати збиток, а з іншої - він зобов'язаний погоджувати цю суму збитку з третьою особою (страховиком), адже інакше він сам не зможе отримати відшкодування, оскільки відшкодування без згоди страховика є основою для відмови в компенсації за договором ОСАГО.
Крім того, для отримання відшкодування страхувальникові, у будь-якому випадку, необхідно звернутися в страхову компанію із заявою на виплату в порядку, передбаченому статтею 35 Закону про ОСАГО.
В той же час, відповідно до пункту 37.1.4 Закону про ОСАГО, основою для відмови у виплаті являється неподання згаданої заяви протягом року, якщо шкода причинна майну потерпілого, і трьох років, якщо збиток причинний здоров'ю або життю потерпілого, з моменту здійснення ДТП.
Страхувальник, з різних причин, не залежним від нього (наприклад, тривалий судовий процес з потерпілим), може не встигнути відшкодувати збиток в зазначені терміни, внаслідок чого, йому може бути відмовлено у виплаті.
|
Станіслав Карпов |
З вищевикладеного виходить, що законодавство не надає страхувальникові по ОСАГО надійного способу захисту свого майнового інтересу, оскільки, у будь-якому випадку, його право залежить від волевиявлення третіх осіб :
- відмови потерпілого від свого права за договором ОСАГО
- узгодження страховиком суми збитку, яка підлягає відшкодуванню
При цьому термін звернення за виплатою до страховика обмежений.
Про відсутність в законодавстві однозначного способу захисту страхувальником свого майнового інтересу найяскравіше свідчать різноманітність судової практики і правових обгрунтувань позовних вимог, які страхувальники використовують для захисту своїх прав (в порядку регресу, стягнення збитків, в порядку Закону про ОСАГО).
У більшості випадків, суди відмовляють в задоволенні позовних вимог винуватця до страхової компанії, посилаючись на те, що :
- Законом про ОСАГО "не передбачено право страхувальника після виплати їм страхового відшкодування поводитися з регресним позовом до страховика" (визначення ВССУ № 6-42501св11 від 04.07.2012)
- відповідно до Закону про ОСАГО "страховик здійснює компенсацію витрат страхувальника", в той же час страхувальник "звернувся до позивача з позовом про відшкодування заподіяного порушенням зобов'язання збитку", проте позивачем "не спростований факт відсутності причинно-наслідкового зв'язку між неналежним виконанням відповідачем зобов'язань і спричиненням збитку позивачеві" (постанова ВХСУ № 27/379 від 20.08.2012)
- всупереч вимогам Закону про ОСАГО страхувальником не погоджено із страховиком відшкодування збитку (визначення ВССУ № 6-9607св14 від 10.12.2014; постанова ВХСУ № 33/573/10/371-09 від 05.10.2010).
Проте є і протилежна практика, заснована на вищезгаданій нормі Закону про ОСАГО, коли суди стягали суму компенсації на користь страхувальника не дивлячись на те, що згоди на відшкодування збитку від страховика він не отримував. Але такі рішення швидше є виключеннями з правил (постанова ВХСУ № 910/8800/14 від 24.12.2014; рішення Апеляційного суду міста Києва № 22-ц/796/2488/2014 від 11.02.2014; визначення Апеляційного суду Черкаської області № 2-307/2012 від 23.01.2013 (у відкритті касаційного виробництва відмовлено)).
Підсумовуючи вищевикладене треба виходити з того, що мета ОСАГО з одного боку полягає в забезпеченні права збитку, що потерпів на відшкодування, а з іншої - в захисті майнових прав страхувальника.
Своїм рішенням ВСУ, по суті, просто підтвердив законність відповідних прав цих двох суб'єктів :
- право збитку, що потерпів на повне відшкодування, як за рахунок причинителя, що застрахувало свою відповідальність, так і за рахунок страховика
- право страхувальника за договором ОСАГО на захист своїх майнових інтересів.
Але в той же час, це рішення ВСУ оголило проблему, що полягає у відсутності реальних дієвих механізмів, що дозволяють страхувальникові захистити свій майновий інтерес.
Таким чином, рівновага майнових інтересів потерпілого і причинителя збитку, закладене в ідею ОСАГО, не можна вважати досягнутим.
Станіслав Карпов, юрист Адвокатського об'єднання "Спенсер і Кауфманн"
