"Страчувати не можна помилувати" - цей крилатий вираз, що якнайкраще відбиває важливість філологічної точності при написанні юридичних документів, відомий не лише юристам. Але, на жаль, добитися такої точності виходить не завжди. Навіть у Верховній Раді, де за письменністю написання законів повинне відповідати відразу декілька професіоналів, періодично трапляються казуси, що істотно ускладнюють реалізацію ухвалюваних законів.
Гірким прикладом цьому може служити що нещодавно набув чинності Закон від 26.11.2015 № 838 - VIII "Про внесення зміни до Карного кодексу України відносно удосконалення порядку зарахування судом терміну попереднього ув'язнення в строк покарання"відоміший як "закон Савченко" (по імені героя України, нардепа Надії Савченко, вказаною в якості співавтора відповідного законопроекту № 3413).
Через що сир-бор?
Вказаний Закон передбачає зарахування судом відбутого засудженим терміну попереднього ув'язнення в строк відбуття покарання з розрахунку один день попереднього укладення за два дні позбавлення волі.
Тобто, один день в СІЗО дорівнює двом дням у в'язниці. Раніше, нагадаємо, термін попереднього ув'язнення зараховувався судом в строк покарання при засудженні до позбавлення волі виходячи з розрахунку один день попереднього укладення за один день позбавлення волі.
При цьому в строк попереднього укладення включається термін:
- затримання особи без визначення слідчого судді або суду;
- затримання особи на підставі постанови слідчого судді, судна про дозвіл на затримання;
- утримання особи під вартою в якості запобіжного заходу, обраного суддею, судом на стадії досудового розслідування або в ході судового розгляду карного виробництва;
- перебування обвинуваченого у відповідній стаціонарній медичній установі при проведенні судово-медичної або судово-психіатричної експертизи;
- знаходження особи, що відбуває покарання в установах попереднього укладення для проведення слідчих дій або участі в судовому розгляді карного виробництва.
Крім того, у разі призначення судом іншого покарання, ніж позбавлення волі, термін попереднього ув'язнення має бути спочатку переведений в строк поневіряння свободи виходячи з вищезгаданого співвідношення 1:2, а потім визначений таким чином термін позбавлення волі переводиться в інший вид покарання виходячи із співвідношення 1:2. Отже, фактично день попереднього укладення тепер можна зарахувати як 4 дні відбуття іншого покарання, окрім позбавлення волі. Приміром, один місяць перебування в СІЗО, дорівнюватиме 4 місяцям обмеження свободи.
Але головне положення "закону Савченко" полягає в тому, що він має зворотну силу. Тобто, може бути застосований до усіх засуджених, відносно яких за станом на 24.12.2015 року (дата набуття чинності закону) набув чинності звинувачувальний вирок, покарання по якому повністю не відбуто.
Враховуючи ці положення Закону, а також велику кількість засуджених, що мають "за плечима" тривалі терміни перебування в СІЗО, недивно, що він викликав великий резонанс. За даними Єдиного державного реєстру судових рішень тільки за три робітників дня дії закону (28-30 грудня 2015 року) судами була розглянуто майже сотня клопотаньзаснованих на положеннях "закону Савченко". Більше того, деякі з таких клопотань були подані ще до набуття чинності закону.
А судді хто?
Але, на жаль, застосування "закону Савченко" на практиці виявилося під загрозою через граматичну помилку, що допущеної в п. 3 Закони, визначає умови його застосування. Опублікована редакція цієї норми свідчить: "Цей Закон застосовується за клопотанням засудженої особини, членів її сім'ї або захисника, суду, що виніс зазначений обвинувальний вирокпротягом двох тижнів з дня отримання відповідного клопотання судом або за власною ініціативою суду".
Буквальне тлумачення цієї норми вказує на те, що Закон № 838 - VIII може бути застосований, у тому числі, по клопотанню суду, який ухвалив вказаний звинувачувальний вирок, що само по собі абсурдне. Але це ще півбіди. Гірше те, що при буквальному тлумаченні цієї норми і усього закону в цілому, виходить, що в них не визначено, який саме суд повинен розглядати клопотання про застосування "закону Савченко".
Через це деякі суди відмовляються розглядати клопотання засуджених, членів їх сімей або захисників, посилаючись на те, що розгляд таких питань не віднесений до їх компетенції.
Вищезгадане буквальне тлумачення було застосоване, приміром, суддею Зарічного районного суду р. Суми при винесенні ним визначення від 29.12.2015 р. Дійшовши висновку, що вказаний закон не визначає, який саме суд повинен розглядати клопотання засудженого, він вирішив, що необхідно керуватися загальними принципами карного виробництва.
Виходячи з них, суддя зробив висновок, що при виконанні вироку питання застосування Закону № 838 - VIII, повинен вирішуватися відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 539 КПК місцевим судом, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок. Саме цей суд, на його думку, може повно, об'єктивно і без зайвої тяганини розглянути клопотання про зарахування терміну попереднього укладення, без етапування засудженого в іншу місцевість.
Причому свою думку суддя підкріпив тим, що згідно п. 3 Закони № 838 - VIII він може бути застосований, у тому числі, по клопотанню суду, який ухвалив звинувачувальний вирок. Отже, суд, що ухвалив вирок (саме таким виступав його суд), може виступати тільки в ролі ініціатора зарахування терміну попереднього ув'язнення в строк покарання, а безпосереднє вирішення цього питання відноситься до компетенції суду, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок.
І така думка, на жаль, не одинична. Схожим чином поступали з подібними клопотаннями і інші суди, що ухвалили звинувачувальні вироки відносно засудженого, такого, що заявило клопотання про застосування "закону Савченко" (визначення Шевченківського райсуду р. Киеваот 29.12.2015), Московського райсуду м. Харкова від 30.12.2015, Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 30.12.2015 та ін.).
При цьому звернення до суду за місцем відбування покарання також відгукнеться відмовою. Посилаючись на усе ті ж ч. 2 ст. 539 КПК і п. 3 Закони № 838 - VIII суди за місцем відбування покарання повертають клопотання засуджених і радять їм звертатися до судів, що ухвалили відповідні вироки (див. визначення Пятихатского райсуду м. Дніпропетровська від 28.12.2015, Артемівського горрайоного суду Донецької області від 29.12.2015, Сосновского райсуду м. Львова від 28.12.2015 та ін.).
Хто винен?
Примітно, що вищезгадана помилка в тексті Закону № 838 - VIII проявилася лише після того, як він був опублікований. У тексті проекту № 3413, спочатку внесеного його авторами в Раду, п. 3 Завершальних положень звучав таким чином: "Застосування цього Закону здійснюється за клопотанням засудженої особини, членів її сім'ї або захисника, судами, які виносили зазначені обвинувальні вирокипротягом двох тижнів з моменту отримання відповідного клопотання судом, або за власною ініціативою суду".
Таке формулювання однозначно означало, що застосування "закону Савченко" до засуджених повинне здійснюватися тими судами, якими були ухвалені відповідні звинувачувальні вироки.
При цьому наскільки можна судити з даних офіційного сайту Верховної Ради, ніяких правок до законопроекту № 3413 не вносилося: 26.11.2015 р. він був прийнятий відразу в цілому.
Але, мабуть, хтось або в одному з комітетів, де цей проект обговорювався, або при фінальному редагуванні вирішив відкоригувати текст поданого або вже прийнятого законопроекту і, у результаті, істотно ускладнив його реалізацію. Було це випадковість, чиєюсь безглуздою помилкою або ж умисними діями, спрямованими на зрив реалізації "закону Савченко" (відношення до нього, приміром, у Головного науково-експертного управління було негативним), - сказати складно. Та і навряд чи так вже необхідно. Набагато важливіше - що з цим робити тепер.
Що робити?
Звичайно, найправильнішим варіантом було б внесення змін до Закону № 838 - VIII, спрямованих на усунення вищезгаданих недоліків його формулювань. Але найближчим часом це навряд чи станеться.
Тому засудженим, членам їх сім'ї і їх захисникам припаде з того, що є. Благо, не усе так сумно, як могло б бути.
По-перше, повністю заблокувати реалізацію Закону № 838 - VIII вказана друкарська "помилка" не змогла. Ряд судів першої інстанції вже зараз розглядає і, головне, задовольняють клопотання про застосування Закон № 838 - VIIIне звертаючи уваги на допущені в нім помилки. Прикладами таких рішень є: визначення Святошинского районного суду м. Києва від 25.12.2015, визначення Оболонського районного суду м. Києва від 30.12.2015, визначення Дрогобицкого райсуду Львівської області від 29.12.2015, визначення Октябрського районного суду м. Маріуполя від 25.12.2015.
По-друге, враховуючи відсутністю в Законі № 838 - VIII вказівки на те, до якого саме суду треба подавати клопотання про його застосування, і неоднозначну судову практику із цього приводу, можна подавати відповідне клопотання відразу до два суди: до суду, що ухвалив вирок, і до суду за місцем відбування покарання. Можливо, хоч якийсь з них візьме клопотання до розгляду.
По-третє, повернення клопотання не перешкоджає його подачі знову. Враховуючи це, а також те, що у різних суддів навіть одне і те ж судна може бути різна думка на рахунок застосування Закону № 838 - VIII, слідує робити не одну, а декілька спроб.
По-четверте, у разі безплідності декількох спроб отримати позитивне визначення суду першої інстанції, слід спробувати оскаржити визначення про повернення клопотання в апеляційному порядку. На жаль, Законом № 838 - VIII прямо не передбачена можливість такого оскарження (що також можна віднести до його технічних недоліків). Але основою для цього можуть служити положення ч. 5 ст. 539 КПК, що передбачають можливість апеляційного оскарження визначення, постановленого судом за результатами розгляду клопотань за рішенням питань, пов'язаних з виконанням вироку. Правда, яка-небудь судова практика апеляційної інстанції із цього приводу доки відсутня.
При цьому, на нашу думку, правильнішим є звернення саме до того суду, який ухвалив звинувачувальний вирок. На це вказує і приведений вище ретроспективний спосіб тлумачення "закону Савченко" (саме так хотіли його автори), і те, що згідно ч. 2 ст. 539 КПК вирішення інших питань, окрім тих, що перераховані в ст. 537 КПК, віднесено саме до компетенції суду, що ухвалив звинувачувальний вирок.
У уникнення ж складнощів, пов'язаних з етапуванням засудженого до суду, що розглядає відповідне клопотання, і пов'язаних з цим затримок у разі, якщо суд визнає обов'язковою участь засудженого, можна використовувати передбачені КПК можливості проведення судового засідання в режимі відеоконференції. Для цього досить вказати відповідне прохання про застосування режиму відеоконференції в клопотанні про застосування Закону № 838 - VIII.
ВИСНОВОК:
Можна по-різному відноситися до Закону № 838 - VIII (ті, хто не був в СІЗО, навряд чи зрозуміють тих, хто там був). Але у будь-якому випадку граматичні помилки в законах, тим більше допущені при негласному коригуванні авторського тексту законопроекту, недопустимі. У тих же випадках, коли такі помилки все ж трапляються і є очевидними, судді, на нашу думку, не повинні обмежуватися буквальним (граматичним) тлумаченням норми, а застосовувати і інші способи тлумачення (ретроспективний, телеологічний, логічний і інші), що дозволяють утямити дійсну волю законодавця.
Микола Хахула
адвокат, старший партнер АТ "Letrado"
