"Точно визначайте значення слів, і ви позбавите світ від половини непорозумінь"
Рене Декарт
На сьогодні за кількістю основними категоріями спорів імпортерів з митницями є оскарження рішень про коригування митної вартості; зміну коду товару; повернення надмірно сплачених митних платежів. У тієї ж година, існують митні спори, які пов' язанні із відшкодуванням витрат за зберіганням товарів на складі митниці. Враховуючи, що таких справ майже одиниці по всій Україні, беручи до уваги неоднозначність чинного законодавства, актуальною є тема розкриття деяких аспектів цієї категорії митних спорів та аналіз наявної судової практики.
Правовідносини у сфері зберігання товарів на складах митниць врегульовано нормами глави 37 Митного кодексу України. Так, під складами митниць законодавець визначає складські приміщення, резервуари, криті та відкриті майданчики, холодильні чи морозильні камери, які належать органам доходів і зборів або використовуються ними і спеціально обладнані для зберігання товарів, транспортних засобів комерційного призначення (ст. 239 цього Кодексу).
МК України визначає два порядки передачі товарів на склад митниць: обов'язковий (ч. 1 ст. 328) та необов'язковий (ч. 5 ст. 238).
Оскільки у переважній більшості випадків митниці не мають власних складських приміщень, поміщення товарів на їх склади, зазвичай, відбувається таким чином: спочатку митниця оплатний орендує склад; потім приймає рішення про створення зони митного контролю у межах території цього складу; і врешті- решт розміщує товар на своєму складі на підставі договору зберігання, який укладається з власниками тихий товарів, які підлягають передачі митниці для зберігання відповідно до ст. 238 МК України.
У результаті всього цього, існують ситуації, коли митниця в одного й того ж імпортера орендує склад і приймає від нього на зберігання його ж товар. При цьому, встановлена адміністративна відповідальність за порушення зони митного контролю та/або перешкоджання посадовій особини митниці у доступі до товарів на такому складі (ст.ст. 468, 474 МК України), а митниця неце відповідальність за втрату або пошкодження товарів, що зберігаються нею (ч. 5 ст. 239 цього ж Кодексу).
Найцікавіше виникає тоді, коли імпортер виявляє бажання забрати свій товар зі складу митниці, а йому у відповідь виставляють рахунок. Оскільки згідно МК України, зберігання товарів на складі митниці є по суті платною послугою (ч. 6 ст. 239). До слова, інколи видається чудовою практика імпортерів, які бажають добровільно розмістити товар на склад митниці. Адже в такому разі їм нічого не забороняє розміщувати товар на складі тимчасового зберігання, який є безкоштовним (ст.ст. 201, 437 МК України).
Таким чином, у сторін виникає спір :
- на думання імпортера (особливо коли його ж товар зберігався фактично у його складі) - він нічого не вінен митниці, оскільки закон передбачає відшкодування са?ме витрат за зберігання товарів; тривалу не видачу товарів імпортер розцінює як завдання собі збитків;
- у тієї ж година, на думання митниць, у силу вимог ст. 242 МК України - товари, що зберігаються на їх складах під митним контролем, можуть бути видані лише після відшкодування витрат митниці на їх зберігання.
У першому випадку імпортери звертаюся до суду з позовами про визнання вимоги митниці незаконною та зобов'язання вчинити певні дії та/або відшкодування збитків. У іншому випадку звертаюся вже митниці - з позовами про стягнення коштів.
Перше, на що потрібно звертати увагу у таких спорах, це ті, у якому митному режимі товар поміщувався товар на складі митниці. Це водночас і дуже просте, і складень питання. Тому що, як свідчить особистий досвід автора, подеколи чи суддя, чи передставник позивача плутається у термінології митного законодавства.
Так, згідно ст. 70 МК України, визначено 14 митних режимів. При цьому, виходячи зі змісту норм п. 25 ч. 1 ст. 4, глави 20 "Митний склад", ст. 239 "Склади органів доходів і зборів" та глави 61 "Відкриття та експлуатація митного складу" цього Кодексу, законодавець окремо розрізняє поняття:
- "митного складу" як митного режиму, тобто комплекс взаємопов 'язаних правових норм, що відповідно до заявленої мети переміщення товарів через митний кордон України визначають митну процедуру щодо цих товарів, їх правовий статус, умови оподаткування і обумовлюють їх використання після митного оформлення;
- митного складу як території чи споруди, тобто відповідним чином облаштовані складське приміщення, резервуар, холодильна чи морозильна камера, критий чи відкритий майданчик, призначені для зберігання товарів під митним контролем (переважно, тихий, які перебувають у митному режимі митний склад);
- складу митниці як території чи споруди, тобто складські приміщення, резервуари, криті та відкриті майданчики, холодильні чи морозильні камери, які належать митницям або використовуються ними і спеціально обладнані для зберігання товарів, транспортних засобів комерційного призначення.
Тобто, склад митниці як територія чи споруди не є митним режимом. І не обов'язково поміщення товару на склад митниці тягне за собою автоматичне набуття цим товаром митного режиму митного складу.
По-другу, варто звернути увагу на ті, що законодавець у ст. 239 МК України використовує таке поняття як "витрати за зберігання товарів на складах" митниць. Однак на думання автора, по своїй юридичній природі, ці "витрати" не є витратами у буквальному розумінні цього слова. Наприклад, статтею 238 МК України визначено випадки, коли товари повинні або можуть передаватися для зберігання на склад митниці. Аналіз норм цієї статті свідчить, що посадові особини митниць не мають права власноруч переміщувати товари на склад митниці (тобто відсутні витрати на транспортування), не уповноважені доглядати за цими товарами (тобто відсутні звичайні витрати щодо підтримання належного стану товару). По суті, митниці лише приймають такі товари на склад, ведуть їх облік, видають зі складу та несуть передбачену законом відповідальність за втрату або пошкодження товарів, що зберігаються ними (ч. 5 ст. 239 МК України).
Згідно із загальними положеннями про зберігання, встановленими главою 66 ЦК Україниза зберігання розмов встановлюється плата. По суті заме такою "платою" за зберігання товарів на складі митниці є "витрати за зберігання товарів на складах" митницьоскільки по своєму правовому змісту й ознакам - це тотожні поняття, просто по- різному (неточно - прим. авт.) сформульовані законодавцем.
Підтвердженням цьому слугує законодавчий процес останніх років (пов'язаний із набуттям Україною членства у Світовій організації торгівлі) щодо встановлення та розвитку у митному законодавстві інституту плати за зберігання товарів на складі митниці:
- постанова Кабінету Міністрів України від 11.06.2008 № 533 "Про запровадження плати за зберігання товарів і транспортних засобів на складах митних органів" (нині втратила чинність);
- наказ Державної митної служби України від 29.07.2008 № 821 "Про затвердження Порядку справляння плати за зберігання товарів і транспортних засобів на складах митних органів…" (нині втратив чинність);
- Митний кодекс України від 13.03.2012 № 4495 (нині чинний);
- наказ Міністерства фінансів України від 15.06.2012 № 731 "Про затвердження Порядку відшкодування витрат за зберігання товарів та транспортних засобів на складах митних органів…" (нині чинний).
Разом з цим, виходячи зі змісту п. 4.10 розділу 4 Загального додатку до Конвенції про спрощення і гармонізацію митних процедур від 18.05.1973 (набрала чинності для України 15.09.2011 року), відповідно до національного законодавства митниці можуть вживати правових заходів для стягнення мит та податків, не сплачених у встановлений термін.
Таким чином, системний аналіз наведених положень свідчить, що митне законодавство потребує змін, а саме введення терміну "плата" замість нинішнього "витрати". До моменту таких змін, застосування закону відповідного до його букви [відмова у задоволенні позовів митниць про стягнення витрат, посилаючись на відсутність "витрат" на зберігання товару - прим. авт.] по великому рахунку призводить до порушення легітимних цілей закону, оскільки не відповідає тенденціям розвитку законодавства у цій сфері.
Зрозуміло, що вище викладений підхід до тлумачення закону більше схилений на сторону митниць. Для збалансування цієї статті, доцільно також звернути увагу на тлумачення, що відповідатиме інтересам імпортерів.
Так, на думання автора, стягнення витрат за зберігання товарів на складі митниці, у випадку реальної їх відсутності, є позбавленням права власності та порушенням т. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - ЄКПЛ).
Натомість перефразовуючи усталену позицію ЄСПЛформулювання "на умовах, передбачених законом" вимагає не лише, щоб відшкодування витрат за зберігання товарів на складі митниці мало підгрунтя у національному законодавстві; воно також стосується якості такого закону. Закон має бути доступним для зацікавлених осіб [імпортерів, митниць - прим. авт.] та сформульованим з достатньою точністю для того, щоб надати їм можливість передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може спричинити відповідна дія (див., наприклад, рішення у справі "Веніамін Тимошенко та інші проти України", остаточне від 02.01.2015, п. 80).
Наведених вище міркувань щодо понятійної неузгодженості митного законодавства саме щодо "витрат" за зберігання товарів на складі митниці достатньою, аби дійти висновку, що втручання у права імпортерів за ст. 1 Першого Протоколу ЄКПЛ не будуть грунтуватися на достатньо точних і передбачуваних законодавчих актах.
Щодо судової практики, то її аналіз свідчить про неоднозначність підходів судів щодо розуміння поняття "витрат" митниць.
Так, Івано - Франківський окружний адміністративний суд у своєму рішення, залишеним в силі судом апеляційної інстанції, зазначає: "на думання суду … всі витрати, які понесе митниця на навантаження-розвантаження та доставку товарів на склад митного органу, забезпечення належних умів зберігання товарів, тобто на організацію такого зберігання товарів, підлягатимуть відшкодуванню власником даних товарів … При цьому жодних витрат на зберігання вказаного вантажу митний орган не поніс… у тій година, як благодійний фонд поніс витрати на утримання адміністративно- побутового будинку, в підвальному приміщенні якого зберігався вантаж гуманітарної допомоги" (справа № 809/3293/13-а).
Також на сторону імпортера у подібних правовідносинах ставши Сумський окружний адміністративний суд, рішення якого апеляція інстанція залишила в силі (справа № 818/1800/14).
У свою чергу, Кіровоградський окружний адміністративний суд визнав позов митниці підставним, ухваливши рішення про стягнення з імпортера торбу витрат за зберігання товарів на складі митниці та зазначив, зокрема, таке: "відповідачем не сплачено відшкодування витрат на зберігання зазначеного товару. Видача ж відповідачу товару зі складу митного органу можлива лише після відшкодування витрат за зберігання товарів на складах митних органів" (справа № П/811/4069/14, торба - 500 тис. грн.).
Натомість суд апеляційної інстанції по цій справі зробив деякі корективи у частині зменшення суми, яка підлягає стягненню до бюджету. Підставою для цього стало інше визначення рядок, за який слід розраховувати таке відшкодування. Характерним є ті, що суди у цій справи одностайно прийняли позицію митниці щодо під ставності вимог про стягнення з імпортера "відшкодування витрат за зберігання товарів на складі" останньої.
Наостанок варто додати, що на сьогодні у провадженні Кіровоградського окружного адміністративного суду перебуває аналогічна справа, але вже на більшу торбу - 720 тис.грн.
Роблячи підсумок, зазначу, що МК України має виконувати важливу функцію забезпечення верховенства права в Україні, тому між двома різними підходами до тлумачення його норм щодо "витрат за зберігання товарів на складі митниці" повинний бути знайдений відповідний баланс. Норми цього Кодексу і практика його застосування свідчать про ті, що такого балансу досі не знайдено. У тієї ж година, до вирішення законодавцем наведених проблем видається правильним буквальний підхід судів, які в основу свого рішення кладуть фактичну наявність або відсутність витрат митниці, понесених у зв'язку із зберіганням товару на складі; та відмовляють у задоволенні покличу, якщо такі витрати відсутні.
Садовий Ростислав,
помічник судді
м Червоноград, Львівська область
(до серпня цього року - інспектор юридичного підрозділу Кіровоградської митниці ДФС)
