Менше місяця залишилося до закінчення терміну, відведеного Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України відносно особливостей уточнення податкових зобов'язань по податку на прибуток підприємств і податку на додану вартість у разі застосування податкового компромісу" від 25 грудня 2014 роки № 63, - VIII (далі - "Закон про компроміс") для подачі платниками податків що уточнює розрахунків або заяв у рамках процедури податкового компромісу.
Але ні в експертному середовищі, ні у представників бізнесу поки що так і не склалося єдиної думки відносно цієї процедури. У засобах масової інформації можна знайти кардинально протилежні думки: починаючи від численних застережень проти користування компромісом, який таїть в собі надто багато ризиків і закінчуючи його осудом як законної лазівки, за допомогою якої олігархи, що ніколи не платили податки, можуть відкупитися від держави за 5%. А офіційні особи держави, тим часом, вихваляють процедури і агітують активно нею користуватися.
Однозначні висновки можна буде зробити лише після того, як з'явиться стійка практика. Але заковика в тому, що коли вона з'явиться, буде вже пізно для ухвалення рішень - 17 квітня не за горами. Тому кожен, хто скористається процедурою (чи навпроти, утримається від цього), якоюсь мірою зіграє в "російську рулетку".
І все-таки давайте спробуємо підвести невеликі підсумки двох місяців дії Закону про компроміс і обкреслити деякі тенденції, які на сьогодні вже є видимими.
Процес йде
Перше в нашій практиці судове засідання, на якому мало бути затверджене примирення сторін у зв'язку з досягненням податкового компромісу, відбулося в Київському апеляційному адміністративному суді 12 лютого. Тоді склалося враження, що навіть колегія суддів ще не має уявлення про те, як реалізувати цю процедуру, і чекає появи першої практики.
Засідання було відкладене на 19 лютого, але і до цієї дати, заходячи в Єдиний реєстр судових рішень, ми не могли знайти жодного прецеденту - лише десятки визначень судів про призупинення виробництва на якийсь час, необхідне для примирення сторін (ч. 2 ст. 113 Кодексу адміністративного судочинства України).
На сьогодні ситуація вже дещо змінилася.
Так, якщо звернутися до системи аналізу судових рішень VERDICTUMто за станом на 17 березня можна з легкістю виявити не менше п'ятдесяти визначень адміністративних судів першою і апеляційною інстанцій, що посилаються на Закон про компроміс. Двома десятками з них були задоволені клопотання (заяви) сторін про примирення у зв'язку з досягненням податкового компромісу і закриті виробництва у цих справах.
Якщо ж говорити про процедуру податкового компромісу в цілому (включаючи і позасудові його різновиди), то про масштаби процесу можна судити з даних, опублікованих Державною фіскальною службою України, - за станом на 2 березня намір скористатися процедурою підтвердили 1067 платників податків, які збільшили собі податкові зобов'язання на 3,75 млрд. грн., внаслідок чого 186,4 млн. грн. підлягає сплаті до бюджету, з них 95,6 млн. вже було сплачено.
Отже в принципі можна вже говорити про появу сталої практики і відмітити певні тенденції.
Самі з повинною не приходять
Передусім, необхідно помітити, що з двох різновидів податкового компромісу (самостійна подача уточнюючого розрахунку за неперевірений період або подача заяви про компроміс по вже винесеним податковим повідомленням-рішенням) популярністю серед платників податків користується саме друга. І це недивно.
Адже в першому випадку платник податків зіткнувся б з можливістю проведення додаткової перевірки, процедура якої криє в собі великий ризик. Податкова інспекція під час перевірки мала б можливість виявити додаткові порушення, не заявлені платником податків (до таких порушень могли б бути приписані усі скільки-небудь сумнівні епізоди) і багаторазово "підвищити ставки". А платник опинився б в пастці - або платити 5% від необ'єктивно завищеної суми, або починати процедуру оскарження, втрачаючи тим самим право на компроміс взагалі. Але як оскаржити те, в чому сам вже признався?
Друга процедура більше передбачувана - платник податків може виходити з суми, вже прописаної в податковому повідомленні-рішенні і формально не залежить від фіскалів.
Тому саме платники, що тільки що пройшли перевірку і оскарження НУР, що знаходяться в процедурі, найчастіше вирішують піти на компроміс, щоб уникнути ризиків і витрат, пов'язаних з цим оскарженням. Охочих "явитися з повинною" за неперевірений період - значно менше.
Податкова тільки "за"
Варто відмітити, що побоювання багатьох юристів відносно того, що податкові органи "ставитимуть палиці в колеса" платникам податків, що побажали скористатися компромісом, не виправдалися.
На даний момент стало очевидно, що керівництво ДФС України всіляко заохочує цю процедуру. Аж до того, що фіскальні органи розсилають багатьом платникам запрошення на зустріч з метою обговорення можливості компромісу.
З п'яти процедур податкового компромісу, які на сьогодні знаходяться в нашій практиці, по чотирьох фіскальні органи з першої спроби прийняли рішення про узгодження компромісу. Лише у одному випадку одна з регіональних податкових інспекцій, що знаходиться в дуже натягнутих стосунках з платником, почала вишукувати в поданій заяві неправильно розставлені коми.
Більше того, під час податкових перевірок, які зараз відбуваються, ще до формування укладень акту, фіскали часто самі починають вести мову про компроміс ("давайте ми ще тут трохи припишемо, а вам усього 5% потрібно буде заплатити"). Правда ось, як можна укласти з оповідань деяких клієнтів, з деяких натяків перевіряючих виходить припущення, що компроміс в їх баченні розділяється на дві частини - з державою і безпосередньо з перевіряючими.
Так або інакше, можна зробити висновок, що в цілому податківці, в усякому разі, не перешкоджають ініціативам платників піти на податковий компроміс.
Примирення - заняття для двох
І це радує, оскільки без їх участі, як показує практика, компроміс був би неможливий. Хоча закон говорить про інше. У тих випадках, коли платник вже має НУР, що знаходиться в процесі оскарження, днем узгодження їх для цілей компромісу вважається день подачі платником заяви, а вдень досягненням компромісу - день сплати 5% від нарахованого податку.
Проте ці норми закону не знайшли адекватного сприйняття у судів. Оскільки в КАСУ поняття "компроміс" законодавець ототожнив з поняттям "примирення", суди і чути не хочуть про закриття виробництва без обопільних клопотань (заяв) сторін, не дивлячись на те, що позивач пред'являє суду доказу подачі заяви до податкової інспекції і сплат передбаченої законом суми.
Таким чином, якщо платник стикається з дуже поширеною для вітчизняних фіскалів тактикою ігнорування судового процесу, то йому буде досить складно переконати суд в тому, що компроміс - цей особливий різновид примирення, який не вимагає обов'язкової згоди відповідача. Поки що жодного такого прецеденту не було, хоча спроби були.
Особливості в апеляції
Вже склалася практика і відносно процесуальних нюансів затвердження примирення сторін у зв'язку з досягненням податкового компромісу на стадії апеляційного виробництва. Правда, єдність в цьому питанні суди поки що, м'яко кажучи, не демонструють.
У більшості випадків суди апеляційної інстанції, клопотання сторін, що задовольнили, про примирення в порядку компромісу визнають постанови суду першої інстанції недійсними ("нечинним") згідно п. 5 ч. 1 ст. 198 і ч. 2 ст. 203 КАСУ.
Приклади такого підходу - поділа № 810/6833/14, № 820/15522/14, № 826/12331/14, № 876/10759/13він домінує в Київському, Харківському і Львівському апеляційних адміністративних судах.
А якщо звернутися, наприклад, до практики Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, то разом з такою ж практикою (справа № 804/9347/13-а) можна зустріти випадки, коли постанову суду першої інстанції відміняють (приклад - справа № 808/4374/14) або ж не визначають його долю в резолютивній частині рішення (приклад - справа № 804/742/14). Подібний підхід практикується часом і у Вінницькому апеляційному адміністративному суді (справа № 822/4227/14).
У практиці Одеського апеляційного адміністративного суду можна знайти ще один варіант - апелянт подав заяву про відгук апеляційної скарги у зв'язку з досягненням компромісу, і апеляційне виробництво було закрите на підставі ст. 193 КАСУ (справа № 815/6490/14).
В цілому не можна не констатувати появи деякого хаосу в цьому питанні. Звичайно, для самого платника податків, достигнувшего компромісу, ці процесуальні нюанси не такі важливі. Але, з іншого боку, не виключені випадки зміни або відміни винесених апеляційними судами визначень, якщо одна із сторін з якоїсь причини стане оскаржити їх до Вищого адміністративного суду України.
|
Володимир Забудский |
Можна і частина
Судова практика продемонструвала також і можливість "часткового" компромісу по НУР, відносно якої були деякі сумніви унаслідок відсутності прямої згадки про нього в Законі про компроміс.
Адже в деяких випадках можливий лише частковий компроміс - коли під одним НУР або під декількома НУР, обжалуемыми у рамках однієї адміністративної справи, криються порушення, що підпадають під компроміс (наприклад, завищення витрат) і не підпадають (наприклад, заниження прибутків).
Вже є перші прецеденти "часткового" компромісу, наприклад справа № 826/16246/14. У таких випадках інша частина позовних вимог розглядається судом по суті. В результаті судом виносяться два процесуальні документи - визначення з питання компромісу і постанова або визначення позовних вимог, що по суті залишилися.
Карні виробництва закриваються
Немало говорилося про риски, пов'язані з карними виробництвами.
Перша практика демонструє, що слідчі і прокурори, будучи повідомленими про факт досягнення компромісу, за наявності рішення про узгодження компромісу податковою інспекцією, як правило, досить швидко закривають карні виробництва без передачі до суду на спеціальній основі, передбаченій п. 9 ч. 1 ст. 284 Карні процесуальні кодекси України.
Така форма припинення карного виробництва по своїй юридичній природі являється для посадовців платників податків навіть прийнятнішою, ніж "традиційний" механізм звільнення від карної відповідальності по ч. 4 ст. 212 Карного кодексу України (коли платник податків сплачує податок в повному об'ємі і відшкодовує шкоду, заподіяну державі). Адже в останньому випадку особа придбаває статус підозрюваного і з'являється перед судом, який у своєму визначенні фіксує факт скоєння злочину (умисного ухилення від сплати податків), хоча при цьому і звільняє особу від відповідальності.
Відносно можливій перекваліфікації карних виробництв на інші статті, наприклад ст. 366 УК (службовий підлог), ст. 367 УК (службова халатність) або інші статті, то в нашій практиці прецедентів доки не було, хоча ми і не виключаємо таку можливість. У теж час варто розуміти, що факт досягнення податкового компромісу зовсім не відміняє презумпцію невинності. На слідство і звинувачення покладається такий же тягар доведення, як і за відсутності компромісу.
Перші підсумки
Загалом і в цілому варто сказати, що процедура є, вона працює і досягти компромісу реально, причому особливого опору з боку податкових органів чекати не варто. Що стосується ризиків, пов'язаних з наслідками цієї процедури, про які немало сказано і написано (перекваліфікація кримінальних справ, перевірка взаємин з тими ж контрагентами в інших періодах, претензії податкової до покупців і замовників, та ін.), - усі вони гіпотетично існують, а наскільки вони реальні, можна буде судити лише після тривалого часу.
У місяць, що залишився, усім платникам податків і їх юристам рекомендуємо ретельно і беспристрастно оцінити наявну ситуацію і, у світлі першої практики, що з'явилася, прийняти рішення, чи варто скористатися можливістю, що відкрилася, або краще остерегтися. Що переважить - потенційні вигоди потенційні риски, залежить від багатьох обставин в кожній індивідуальній ситуації.
Володимир Забудский,
старший юрист ЮФ "Альянс Ратушняк і партнери"
Усі рішення судів Ви можете легко знайти в Системі аналізу судових рішень VERDICTUMствореною для аналітичної роботи з багатомільйонним масивом судових рішень. Якщо Ви ще не користуєтеся системою, замовте тестовий доступ чи придбайте VERDICTUM.
