У останні дні юридичні ЗМІ підірвала новина про те, що Вищий спеціалізований суд України своїм визначенням від 24.09.2014 року у справі № 6-17645св14 узаконив схему обміну кредитів на депозити в проблемних банках. Суть схеми зводилася до того, що боржник проблемного банку викупляв з дисконтом у вкладників цього ж банку депозити на суму своєї заборгованості, після чого просив суд рахувати свої кредитні зобов'язання перед банком припиненими, так само як і забезпечувальні договори. Привабливість схеми полягає в тому, що вона дозволяє боржникові розраховувати на дострокове погашення заборгованості перед банком з хорошою скидкою (як правило дисконт складав близько 50%, іноді і того більше), а вкладникам вдавалося отримати на руки хоч і не увесь депозит, але явно велику суму, чим обіцяну Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.
Багато юристів виступили на підтримку цієї позиції і вже прогнозують поголовне поводження боржників проблемних банків з позовами про припинення боргових зобов'язань перед банком на підставі викупу депозитів у вкладників цих же банків.
Слід зазначити, що таке рішення не є першим у своєму роді. Подібні рішення раніше приймалися Вищим господарським судом України в 2012 році (наприклад, постанови від 20 лютого 2012 року у справах №33/206 і №33/207). На тих же підставах було прийнято безліч подібних рішень господарськими і загальними судами усіх інстанцій з тією лише різницею, що такі рішення Ви навряд чи знайдете в реєстрі судових рішень.
На перший погляд така схема здається цілком законною і що найголовніше - справедливою. Дійсно, чому ви повинні щось віддавати банку, якщо він сам Вам віддавати нічого не збирається?
Проте, при уважному прочитанні таких судових рішень виникає низка запитань, що примушують засумніватися якщо не в їх справедливості те хоч би в їх законності.
Спершу звернемося до історії цього питання. До 22 вересня 2012 року наслідки визнання банку неплатоспроможним регулювалися Законом України "Про банки і банківську діяльність". У цьому законі не було прямих обмежень, що забороняють боржникові банку погашати свою заборгованість шляхом викупу прав вимоги до банку у його ж кредиторів (у т. ч. вкладників). Таке погашення відбувалося, як правило, шляхом заліку однорідних зустрічних вимог згідно ст. 601 ГК України.
Проте, на той момент вже існувала практика Верховного Суду України, що викладена в постановах ВСУ від 03.10.2011 і 10.10.2011, забороняє здійснювати залік однорідних зустрічних вимог в процедурі ліквідації банку, оскільки це могло б привести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого на той момент Законом України "Про банки і банківську діяльність".
Така практика ВСУ повністю відповідала практику ВСУ і ВХСУ у справах про банкрутство підприємств. Необхідно враховувати, що процедура ліквідації банків - це конкурсна процедура, яка за своєю суттю дуже схожа з процедурою банкрутства підприємств, передбаченої Законом України "Про відновлення платоспроможності підприємств або визнання їх банкротом" (далі - Закон про банкрутство), оскільки обидві процедури починаються у разі неплатоспроможності банку/підприємства. І також як і у банківському законодавстві, в Законі про банкрутство довгий час не було прямої заборони на проведення заліку однорідних зустрічних вимог. Не дивлячись на це, судова практика пішла шляхом заборони на здійснення заліків, у зв'язку з тим, що припинення зобов'язань шляхом заліку порушує встановлену законом черговість задоволення вимог кредиторів, що надалі було відображене і на законодавчому рівні.
19.01.2013 почала діяти нова редакція Закону про банкрутство, згідно якої залік дозволяється тільки у тому випадку, якщо це не порушує прав інших кредиторів - тобто не порушується черговість погашення вимог кредиторів.
У банківському законодавстві такі зміни настали ще раніше.
З 22.09.2012 правовідношення пов'язані з неплатоспроможністю банків потрапили під регулювання новоприйнятого Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який по новому врегулював процедуру припинення діяльності банку. Зокрема п.4 ч.5 ст. 36 цього Закону була встановлена заборона на здійснення заліку з моменту введення тимчасової адміністрації банку, у випадку якщо такий залік міг привести до порушення порядку погашення вимог кредиторів.
Такі нововведення відображали послідовну політику держави в частині відстоювання інтересів кредиторів, що було, зокрема, однією з основних вимог міжнародних кредиторів України.
Після такого нововведення вкладники і боржники проблемних банків фактично були позбавлені можливості допомогти друг-другу у біді. Поступитися тим свої права по депозиту вкладник по колишньому міг, а ось провести залік однорідних зустрічних вимог кредитор вже не міг - закон забороняв.
І хоча законодавство з таким нововведенням стало більше "пробанківським", життя банків від цього набагато краще не стало. Згідно з цими НБУ станом на сьогодні тридцять банків знаходиться на стадії ліквідації, шістнадцять вже ліквідовані, а в сорока введена тимчасова адміністрація.
Такий стан справ значно збільшив кількість вкладників, бажаючих повернути хоч би частину своїх вкладів і кількість кредиторів, бажаючих дешевше позбавитися від своїх боргів і іпотек.
Таке бажання привело до подачі безлічі позовів від кредиторів до банків з вимогами про визнання кредитних і забезпечувальних зобов'язань припиненими не у зв'язку із здійсненням заліку депозиту з кредитом згідно ст. 601 ГК, а у зв'язку з поєднанням боржника і кредитора в одній особі. Такий спосіб припинення зобов'язань передбачений ст. 606 ГК згідно якої зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі. У оригіналі ця стаття звучить так - "Зобов'язання припиняЄться поєднанням боржника і кредитора в одній особі". Написання великої букви "Є" в слові "припиняЄться" в цьому випадку є не випадковим і ось чому.
Класичним прикладом застосування ст. 606 ГК є припинення прав і обов'язків за договором оренда після придбання орендарем права власності на об'єкт оренди. Орендодавець і орендар поєднуються у такому разі в одній особі, у зв'язку з чим, дія зобов'язань, як і прав за цим договором, припиняється.
У вищезгаданих судових рішеннях, якими такі позови задовольнялися, обгрунтування можливості припинення кредитних зобов'язань боржника в порядку ст. 606 ГК обгрунтовувалося наступним:
- спосіб припинення зобов'язань, передбачений ст. 606 ГК, є самостійним і окремим від заліку однорідних зустрічних вимог, передбаченого ст. 601 ГК, і у свою чергу забороненого п.4 ч.5 ст. 36 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";
- у зв'язку з тим, що боржник банку за кредитним договором після набуття прав на вклад став кредитором банку у розмірі суми вкладу, він фактично поєднав у своїй особі боржника і кредитора, у зв'язку з чим зобов'язання за депозитним і кредитним договором вважаються припиненими згідно ст. 606 ГК.
У такій логіці усе було б добре, коли б не ця буква "Є" в слові "припиняЄться" із ст. 601 ГК, яка вказує на те, що припинитися може тільки одно зобов'язання (а не декілька), в якому і боржник і кредитор поєдналися в одній особі.
У аналізованому ж випадку з кредитами і депозитами зобов'язань завжди два:
1. Зобов'язання боржника повернути кредит банку, що виникло з кредитного договору ("кредитне зобов'язання");
2. Зобов'язання банку повернути депозит вкладникові, що виникло з договору банківського вкладу ("депозитне зобов'язання").
І скільки ти не передавай права вкладника боржникові за кредитним договором, зобов'язань все одно залишиться ДВА, а не ОДНО. І сторони в цих зобов'язаннях в кожному випадку залишатимуться різними і ніколи не зможуть поєднатися: в кредитному зобов'язанні банк буде кредитором, а позичальник - боржником, так само як і в депозитному зобов'язанні кредитором буде вкладник, а боржником - банк.
|
Володимир Павленко |
Спроби судів застосувати до таких правовідносин ст. 606 ГК свідчать з одного боку про винахідливість юристів, з іншої - про підміну поняття "Заліку" (однорідних зустрічних вимог) на "Поєднання" (боржника кредитора в одній особі). І якою б справедливою і затребуваною така підміна не була, вона від цього не стане законною.
Можливо, точки над "і" в таких спорах розставить Верховний Суд України, якщо касаційний суд, звичайно, допустить справу до перегляду. Підстави для такого перегляду є: касаційні суди неодноразово застосовували ст. 606 ГК правильно - припиняли зобов'язання (а не відразу декілька зобов'язань як в аналізованому випадку) у зв'язку з поєднанням боржника і кредитора в одній особі. Проблемним, напевно, буде хіба що доведення подібності правовідносин в різних судових рішеннях касаційних судів, що є необхідним для допуску до перегляду справ Верховним Судом.
Можливо, у такому разі ця категорія справ стане черговим витком у війні між банками і їх клієнтами, як раніше це було з "ліцензійними" спорами по валютних договорах. Інакше у боржників банків, залишиться хороший привід не звертатися уваги на законодавчі обмеження і припиняти свої зобов'язання перед банком шляхом здійснення заліку, посилаючись при цьому не на шістсот першу статтю, а на ст. 606 ГК України, або на будь-яку з дев'яти інших статей, що передбачають підстави для припинення зобов'язань. Вкладники у свою чергу зможуть і далі користуватися можливістю повернути собі трохи більше, ніж обіцяні державою 200 тисяч гривен.
Як би не склалася судова практика з цього питання, хотілося б закінчити цю статтю словами про великий - про Справедливість. Кожен із цього приводу має свої поняття. Цицерон вважав, що Справедливість полягає в тому, щоб віддати кожному своє - тобто виправдовував залік депозитів і кредитів. Хтось вважав, що Справедливість йде за законом - в нашому випадку такий підхід унеможливлює заліку. Проте, є думка, що урівноважує ці протилежні підходи, - Проблема Справедливості так само стара, як проблема розподілу. Головне питання - хто ділитиме: судді, приймаючі такі рішення, або депутати, приймаючі такі закони.
