Втеча судів із зони АТО : про порядок і наслідки зміни осудності

Війна на Донбасі істотно ускладнила роботу багатьох судів, розташованих на території проведення антитерористичної операції. Будівлі деяких місцевих судів були захоплені озброєними людьми, окремі судді і працівники судів піддалися переслідуванню і тиску, а загальна обстановка в зоні АТО була великою небезпекою життя і здоров'ю усім учасникам судових процесів. Це вже не кажучи про такі "дрібниці" як неможливість відправити пошту із-за припинення роботи поштових відділень або сплатити судовий збір із-за закриття банків. Чинення правосуддя в таких умовах стало практично неможливим, але, проте, правових підстав для відмови в судовому захисті не було, а тому багато судів продовжували свою роботу.

Для недопущення ситуацій з винесенням ім'ям України явно неправосудних рішень, а також для захисту прав громадян і підприємств, зареєстрованих в містах, де робота судової системи стала взагалі неможливою (наприклад, в Луганську), така ситуація вимагала негайного законодавчого врегулювання. І вже 12.08.2014 р. Верховна Рада зробила перший крок для цього, ухваливши законопроект № 4447а, що дозволяє змінити територіальну осудність в районі АТО, який був підписаний Президентом України 18.08.2014 р. і, таким чином, став Законом № 1632 - VII.

Розділяй, розподіляй і суди

Отже, у зв'язку з неможливістю чиненні правосуддя окремими судами в районі проведення АТО Законом № 1632 - VII запропоновано змінити територіальну осудність справ, осудних розташованим в районі проведення АТО судам.

Скласти перелік місцевих і апеляційних судів, що знаходяться на території АТО, в яких неможливо здійснювати правосуддя, доручено Державній судовій адміністрації України.

Ця обставина, до речі, не дуже сподобалося Головному науково-експертному управлінню ВР, на думку експертів якого куди логічніше було б надати такі повноваження не ГСАУ, а Президентові, до повноважень якого згідно п. 23 ч. 1 ст. 106 Конституції віднесені питання створення і ліквідації судів. І, відповідно, саме він у рамках цих повноважень повинен був би припинити роботу судів в Донецькій і Луганській областях. Але не варто забувати, що саме ГСАУ згідно ст. 116 Закону "Про судоустрій і статус суддів" зобов'язана забезпечити належні умови діяльності судів загальної юрисдикції, а значить, саме її фахівці краще за інших знають, які суди потребують забезпечення належних умов своєї діяльності.

Втім, куди важливіше не те, який орган прийматиме рішення про припинення роботи судів, а то, по яким критеріям він визначатиме можливість або неможливість здійснення правосуддя у тому або іншому суді. Таких, на жаль, не визначено, а тому в цьому питанні доведеться повністю покластися на мудрість і обізнаність чиновників ГСАУ.

Складений ГСАУ список передадуть на затвердження главам Вищих спеціалізованих судів (ВАСУ, ВХСУ і ВССУ)які повинні будуть вирішити яким саме місцевим і апеляційним судам передати розгляд справ, осудних судам в зоні АТО. Як визначатимуться суди, яким будуть передані нові справи (виходячи завантаженості, територіальної близькості або інших критеріїв) Закон № 1632, - VII знову-таки не визначає. Також неясно, чи окремим судам передаватимуться усі справи того або іншого суду (декількох судів) або ж справи, що знаходяться у виробництві одного суду, визнаного нездатним чинити правосуддя, будуть розподілені серед декількох інших судів. У цих і інших питаннях, пов'язаних з розподілом справ доведеться знову-таки покладатися на мудрість відповідальних за це осіб, цього разу глав спецсудів.

Шукай, добирайся і відновлюй

Немає в Законі № 1632 - VII відповіді і на питання про те, як учасники процесу зможуть дізнатися, якому саме суду доручили розгляд їх справ. У випадку якщо глави спецсудів вирішать переносити усі справи з одного суду в іншій, то це ще півбіди: відповідну інформацію можна буде дати в ЗМІ і на офіційному сайті судової влади і, таким чином, учасник процесу зможе дізнатися хоч би про місце судового розгляду. Інформацію ж про дату і час слухання можна буде дізнатися по телефону (розраховувати на повістки в існуючих умовах не доводиться). Якщо ж справи з одного суду розподілятимуться між декількома судами, то учасникам процесу доведеться обдзвонювати кожного з них, щоб дізнатися, де саме розглядатиметься його справа.

Хоча знайти суд, в якому траплятиметься справа, - чи не найпростіша із завдань, яку належить вирішити учасникам судових розглядів із зони АТО. Набагато складніше і небезпечніше - вибратися з території бойових дій, щоб мати можливість дістатися до суду або уповноважити інших осіб на представництво своїх інтересів в нім, передавши їм відповідне доручення і, при необхідності, нотаріально її засвідчивши. У вирішенні цієї проблеми законодавство, на жаль, мало чим може допомогти.

Тим же учасникам судових розглядів, які змогли або зможуть вибратися із зони бойових дій, доведеться не лише знайти собі нове місцезнаходження (місцеперебування), але і подумати про те, як доїхати до судуякому буде передано розгляд справи. Особи, що виїхали з Донбасу, нині розкидані по усій Україні, від Харкова і Дніпропетровська до Львова і Ужгороду. Тому напевно багато чим з них (їх представникам) для участі в судовому засіданні припаде або їхати через півкраїни, або довіритися тим юристам, які працюють по місцезнаходженню суду, якому буде доручено розгляд справи.

Крім того, враховуючи припинення роботи пошти у багатьох містах Донбасу, позивачам і судам для розгляду більшості справ необхідно буде подумати над тим, як належним чином повідомити інших учасників процесу про дату і час судового засідання. У цивільному процесі це можна зробити, приміром, через самостійне отримання повісток з подальшим її врученням відповідачеві і іншим учасникам процесу, через публікацію в ЗМІ (у разі, якщо місцезнаходження/місце проживання особи невідоме) або через відправку повістки за місцем роботи. У адміністративному процесі ефективним способом повідомлення може бути публікація оголошення в ЗМІ. У господарському ж процесі головне - відправити відповідачеві позов з описом вкладення, а отримає він його або ні, вже повторно.

Відповідачам і іншим зацікавленим особам в такій ситуації необхідно або стежити за ходом справи самостійно, у тому числі, за допомогою телефонних дзвінків до судів, або чекати, коли АТО закінчиться і потім оскаржити прийняті рішення з додатком до скарг клопотання про відновлення пропущеного терміну і документів, що підтверджують шанобливість причин пропуску такого терміну (наприклад, довідки з ТВП).

Ще однією проблемою, яку доведеться вирішувати багатьом учасникам судочинств, раніше відкритих судами із зони АТО, - відновлення обставин справи на підставі документів, що збереглися у сторін. Звичайно, Закон № 1632 - VII передбачає, що справи, розгляд яких не був завершений, мають бути передані новим судам впродовж 10 робочих днів з дня прийняття відповідного розпорядження главою вищого спецсуду. Але оскільки існує висока вірогідність неможливості здійснення такої передачі, то учасникам процесів доведеться наново подавати документи і матеріали, необхідні для ухвалення відповідного рішення. Благо, таку можливість Закон № 1632 - VII передбачає.

Також слід звернути увагу, що передача матеріалів у зв'язку зі зміною осудності передбачена тільки для тих справ, розгляд яких судами із зони АТО так і не було завершено. Для випадків, коли розгляд справи був завершений ухваленням рішення або закриттям виробництва цивільним і адміністративним процесуальним законодавством передбачено відновлення втраченого виробництваяке здійснюється на підставі відповідної заяви особи, що брала участь в справі. В той же час, ХПК таких положень не передбачає, а тому в господарському процесі, очевидно, доведеться аналогічно користуватися нормами ГПК і КАС.

ВИСНОВОК:

Таким чином, Закон № 1632 - VII створює правові передумови для продовження судових розглядів, початих в судах, що знаходяться в зоні АТО і осудних ім. Але для запуску цих процесів, як держорганам в особі ГСАУ і вищих спецсудів, так і учасникам судових процесів необхідно буде вирішити низку організаційних запитань.

Євгеній Даниленко

юрист, АБ "Letrado"