Ця сторінка доступна рідною мовою. Перейти на українську

Повідомлення нерезидентів в господарському процесі

10.04, 18 червня 2014
4301
3

У статті розглянуті питання належного повідомлення нерезидентів, що є сторонами господарських суперечок, а також негативні наслідки порушення спеціальної процедури

Конвенція про захист прав людини і основних свобод 1950 р. гарантує кожному право на розгляд його справи упродовж розумного терміну. Ця гарантія включає право особи знати про місце, дату і час розгляду своєї справи, тобто, право на належне повідомлення судом про розгляд суперечки.

Порядок сповіщення сторони-нерезидента визначається нормами міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України, який, через ст. 4 ХПК України, має пріоритет над нормами національного законодавства. Йдеться про Конвенцію про вручення за межею судових і позасудових документів у цивільних і торгових справах (Гаага, 1965 р.)до якої Україна приєдналася в 2000 році із заявами і обмовками (Закон України "Про приєднання України до Конвенції про вручення за межею судових і позасудових документів у цивільних і торгових справах" від 19.10.2000 р. №2052 - III).

Учасниками Конвенції є 75 країн, серед яких Австрія, Австралія, Білорусія, Бельгія, Бразилія, Великобританія, Данія, КНР, Канада, Кіпр, Єгипет, Іспанія, Чехія, Франція, Німеччина, Греція, Болгарія, Ізраїль, Італія, Польща, Фінляндія, Російська Федерація, Швеція, Швейцарія, США, Туреччина, Естонія, Корея, Японія і інші. Актуальна інформація про учасників Конвенції і Центральних органах, визначених згідно із статтею 2 Конвенції, розміщена на офіційному веб-сайті Гаагській Конференції з міжнародного приватного права.

Держави-учасники перейняли на себе зобов'язання визначити Центральний орган, функцією якого є отримання запитів про вручення документів, що поступають від інших держав. Як правило, таким органом є міністерство юстиції або прирівняний до нього орган, проте, багато країн визначили в якості таких центральних органів суди і вказали їх офіційні адреси.

У Російській Федерації органами, компетентними передавати запити, є суди, федеральні органи виконавчої влади і органи виконавчої влади суб'єктів федерації; прокуратура РФ, органи ЗАГС, органи опіки і опікування, нотаріуси і особи, уповноважені на виконання нотаріальних функцій і адвокати.

Уповноваженим центральним органом в Україні є Міністерство юстиції України, яке складає підтвердження про вручення документів і забезпечує вручення документів у цивільних або комерційних справах Центральним органам інших держав.

В процесі сповіщення сторони-нерезидента умовно можна виділити декілька стадій, першим з яких є оформлення запиту про вручення судових документів і передача її уповноваженому органу прошеної держави.

Особливості виконання Конвенції визначені розділом VI "Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги у цивільних справах відносно вручення документів, отримання доказів, визнання і виконання судових рішень", затвердженою спільним наказом Міністерства юстиції України і Державної судової адміністрації України від 27.06.2008 р. №1092/5/54. Вказаний порядок застосовується для вручення документів і у господарських справах.

Відповідний запит про вручення документів складається судом за формою, що міститься в додатку до Інструкції. Заповненню підлягають дві частини формуляру : "Прохання" і "Короткий виклад документу". До прохання додається документ, що підлягає врученню, або його копія. Вказані документи надаються в двох екземплярах.

Статтею 7 Конвенцій передбачено, що формуляр обов'язково складається на французькій або англійській мовах або на мові прошеної (що приймає) держави, а у разі його заповнення українською мовою - обов'язково супроводжується перекладом на одну з вказаних мов.

До січня 2014 господарським судам надавалася альтернатива: запит про вручення документів за кордоном міг бути спрямований або безпосередньо в Центральний орган іноземної держави, або через Міністерство юстиції України. З 22 січня 2014 р. після внесення змін до Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання, пов'язані із застосуванням Конвенції про вручення за межею судових і несудових документів у цивільних і карних справах" від 29.05.2009 р. №01-08/315, запит про вручення документів за кордоном спрямовується безпосередньо в Центральний орган іноземної держави. Легалізацію таких документів не потрібно.

Невирішеним на законодавчому рівні залишається питання підготовки перекладів процесуальних документів і їх оплати. Цей обов'язок згідно Конвенції не покладається безпосередньо ні на суд, ні на одну із сторін суперечки, ні на Міністерство юстиції України. У листі від 01.01.2009 р. Вищий господарський суд України рекомендує покласти такий ??обов'язок на зацікавлену сторону, як правило, позивача у справі, оскільки саме він зацікавлений в швидкому і якісному розгляді справи і відновленні своїх прав. За результатами розгляду справи витрати по організації перекладу судових документів розподіляються між сторонами пропорційно розміру задоволених вимог на підставі розділу VI ХПК України.

Вищий господарський суд України в одній зі своїх постанов відмітив, що при розгляді справ суди повинні враховувати рекомендації Спеціальної комісії з практичного застосування Конвенції, розроблені державами-учасниками Конвенції, якими заявникові рекомендується завжди надавати переклад документів, за винятком тих випадків, коли є достатні підстави вважати, що адресат розуміє зміст документу країни відправника.

Другим етапом є власне передача судових документів безпосередньо одержувачеві - стороні суперечки. Центральний орган держави власноручно вручає документ або забезпечує його вручення відповідним органом. Спосіб вручення встановлюється внутрішнім законодавством іноземної держави. В цьому випадку Центральний орган має право вимагати перекладу документу або його складання на офіційній мові або одній з офіційних мов прошеної держави.

Конвенція допускає можливість передачі документів безпосередньо адресатові, який згоден їх прийняти добровільно. Проте, згідно з обмовками до Конвенції, Україна не використовує на своїй території способи передачі судових документів, передбачені ст. 10 Конвенцій, зокрема, напрям документів українській стороні справи безпосередньо поштою. Конвенція також допускає, що судовий документ може бути переданий альтернативним способом: по дипломатичних або консульських каналах.

Згідно з обмовкою, зробленою Україною до ст. 8 Конвенцій : вручення судових документів через дипломатичних або консульських співробітників іншої держави в межах території України може бути зроблене тільки відносно підданих держави, з якої походять документи.

Документ може бути вручений особливим чином, вказаним просячим органом, якщо такий спосіб не є несумісним із законодавством прошеної держави. У такому разі господарський суд робить відмітку з описом способу вручення документу. Центральний орган держави складає підтвердження (повідомлення) про вручення документів, яке спрямовується безпосередньо просячому органу. Слід зазначити, що згідно ст. 1 Конвенції її положення не застосовуються, якщо адреса одержувача документів невідома.

Вищий господарський суд України роз'яснив, що витрати по оплаті вручення документів за кордоном під час судового розгляду несе зацікавлена сторона. Після закінчення розгляду справи такі витрати розподіляються господарським судом на загальних підставах згідно ст. 49 ХПК України. Міністерство юстиції України в листі від 04.10.2004 р. № 25А-84-0.4 висловило аналогічну позицію.

Передбачено, що вручення судових документів, отриманих від держав-учасників, не вимагає оплати або відшкодування зборів і витрат, понесених у зв'язку з його врученням. Виключенням є лише відшкодування витрат, що виникли в зв'язку виконанням доручення судовим працівником або іншою службовою особою, і витрати, що виникли у зв'язку з використанням особливого способу вручення.

Згідно ст. 13 Конвенцій, якщо запит про вручення відповідає положенням справжньої Конвенції, прошена держава може відмовити в його виконанні тільки у тому випадку, якщо вважає, що виконання запиту може завдати збитку його суверенітету або безпеці. У виконанні не може бути відмовлено тільки на тій основі, що прошена держава, згідно з його законодавством, має виняткову юрисдикцію над предметом даної справи, або що за його законодавством пред'явлення позову, що лежить в основі заявленого запиту, не допускається. У разі відмови Центральний орган негайно інформує про це заявника з вказівкою причин відмови. Проблеми, що виникають у зв'язку з передачею судових документів для вручення, разреша?тся по дипломатичних каналах.

Зі змісту положень Конвенції виходить, що відсутність плати за надання послуг з вручення документів не  вляется основою для відмови в такому врученні. Виключенням із загального правила є повідомлення сторони-нерезидента, що знаходиться в США. Центральним органом, що має право отримувати запити про вручення судових і позасудових документів на території США, являється Департамент юстиції США. У 2002 році Департаментом юстиції США був укладений договір з Компанією "Міжнародне вручення процесуальних документів", яка здійснює вручення процесуальних документів і уповноважена діяти від імені Центрального органу США. При виконанні запитів, як переважний метод, використовується особисте вручення. Після вручення документів формуляр про вручення повертається іноземному заявникові впродовж шести тижнів з дня отримання запиту. Усі запити про вручення, що не супроводжуються належною оплатою, повертаються Компанією без виконання.

Враховуючи ускладнену процедуру сповіщення нерезидентів доцільно розглянути дії господарського суду після складання і відправки запиту про вручення документів.

Згідно ст. 64ХПК саме на суд покладений обов'язок по повідомленню сторін про розгляд справи. Судова ухвала не може бути винесена, поки не буде встановлено, що судовий документ був вручений або доставлений особисто стороні і це здійснено в строк, достатній для здійснення захисту.

За загальним правилом згідно ст. 69 ХПК суд зобов'язаний розглянути справу впродовж двох місяців з дня отримання позовної заяви. Проте у разі, якщо стороною у справі є нерезидент, господарський суд зобов'язаний враховувати норми ч. 1 ст. 15 Конвенцій, згідно якої судова повістка або еквівалентний документ має бути вручений або доставлений своєчасно так, щоб відповідач міг підготуватися до свого захисту. Пунктом 6 Закону України від 19.10.2000 р. № 2052 - III встановлене, що, якщо виконані усі умови, вказані в частині 2 статті 15 Конвенцій, суддя незалежно від положень частини 1 статті 15 Конвенцій може винести рішення, навіть якщо не поступило жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку документів. До таких умов відносяться наступні: a) документ переданий одним із способів, передбачених справжньою Конвенцією, b) з дати напряму документу збіг термін, який суддя визначив як достатній для цієї справи і такий, що становить не менше шести місяців, c) не отримане якого-небудь підтвердження незважаючи на усі розумні зусилля для отримання його через компетентні органи прошеної держави.

У разі потреби отримання інформації про стан виконання доручення господарський суд звертається в Центральний орган прошеної держави безпосередньо.

Таким чином, однією з вимог, при виконанні якого господарський суд може винести ухвалу без наявності підтвердження про вручення або доставку документів, є закінчення терміну, що починається з дати напряму документу, який суд визначив як достатній для розгляду справи, і що становить не менше шести місяців.

Практика ВХСУ свідчить про те, що у разі прийняття судом рішення до закінчення шестимісячного терміну з дати напряму документу за відсутності доказів вручення або безпосередньої доставки документу нерезиденту, таке рішення підлягає відміні на підставі ст. 104, 11110 ХПК України у зв'язку з недотриманням вимог пункту "b" ч. 2 ст. 15 Конвенцій.

Відкритим залишається питання процесуальної дії, яку повинен зробити господарський суд у разі потреби повідомлення нерезидента, - продовжити термін розгляду суперечки з одночасним відкладенням його розгляду або припинити провадження у справі.

Згідно з рекомендаціями "Практичного посібника по застосуванню Конвенції", розробленого Постійним бюро Гаагської конференції з міжнародного приватного права, у випадку якщо на момент розгляду справи, призначеної в межах процесуальних термінів статті 69 ХПК, сторона-нерезидент не явилася в судове засідання і не отримано ніякого підтвердження про вручення або безпосередню доставку документів, а також враховуючи приписи ч. 3 ст. 4 ХПК і ст. 3 Закони України "Про міжнародне приватне право", суду слід продовжити термін розгляду справи і відкласти слухання в межах термінів, встановлених ч. 2 ст. 15 Конвенцій. Таким чином, підстав для припинення справи на підставі ст. 79 ХПК України у суду немає.

Важливим питанням є те, який спосіб сповіщення є належним: т.з. "ефективне"коли у суду є підтвердження про фактичне сповіщення сторони справи, або "офіційне"що відповідає нормам Конвенції.

Мають місце випадки, коли господарський суд уповноважує сторону суперечки на безпосередній напрям судових документів стороні-нерезиденту. На відміну від ч. 5 ст. 74 ГПК України, який допускає можливість вручення судових повісток стороною суперечки ХПК подібної норми не містить. Тому "ефективний" спосіб повідомлення сторони-нерезидента не може вважатися належним.

Прикладом "ефективного" повідомлення може служити постанова ВХСУ у справі № К30/271-10 від 14.12.2012 р. Суд прийняв до виробництва касаційну скаргу Корпорації, зареєстрованої в США. Касаційна скарга від імені Корпорації була підписана її представником з вказівкою адреси для листування в м. Дніпропетровську, тому копії визначення суду були спрямовані поштою за цією адресою, а також міжнародною кореспонденцією за вказаною в касаційній скарзі адресою Корпорації в США. На момент винесення визначення про прийняття касаційної скарги до виробництва термін дії повноважень представника збіг, а відомості про філії або представництва Корпорації на території України у суду були відсутні. Повідомлення про вручення судового визначення Корпорації до суду не поступили. Суд відклав судовий розгляд на 7,5 місяців і направив судові документи до Міністерства юстиції України для вручення Корпорації в порядку, передбаченому Конвенцією. Через 2 місяці у ВХСУ поступив лист Міністерства юстиції України, яким було повернено доручення про вручення документів Корпорації на території США. Відмова мотивована тим, що Департамент юстиції США передав виконання своїх повноважень компанії "Міжнародне вручення процесуальних документів", здійснююче таке вручення на платній основі. Враховуючи, що особою, зацікавленою у врученні документів, була Корпорація (позивач, касатор), а друга сторона (відповідач) заперечувала проти покладання на неї обов'язки по оплаті сповіщення, у суду не було підстав зобов'язувати відповідача сплатити витрати по повідомленню Корпорації в США. У результаті, судове визначення було повторно спрямоване міжнародною кореспонденцією по двох відомих адресах Корпорації в США. Після отримання повідомлення про вручення, суд визнав таке повідомлення Корпорації належним.

Олександр Вовк

Прикладом "формального" повідомлення може служити рішення у справі №А40-88300/2011, винесене Президією Вищого арбітражного суду РФ. Ірландська компанія (позивач) звернулася до Арбітражного суду м. Москви за видачею виконавського листа про стягнення з російської компанії (відповідач) заборгованості за договором, встановленої рішенням суду Англії. Основною спірною обставиною стало з'ясування питання про належне повідомлення відповідача. Високий суд Англії і Уельсу надав позивачеві можливість сповістити боржника (російську компанію) самостійно, що передбачено англійським законодавством: сповіщення про позов спрямовані відповідачеві цінними листами через "Пошта Росії" і "DHL" з описом вкладення. Представники відповідача на засідання не явилися, і англійський суд виніс заочну ухвалу про стягнення заборгованості. В процесі розгляду справи в Москві відповідач визнав, що фактично був проінформований про процес у Британії, але послався на порушення порядку його сповіщення : відправка документів за допомогою "DHL" не відповідає вимогам Конвенції. Колегія суддів ВАС РФ частково погодилася з цим аргументом: ратифікуючи Конвенцію, РФ (як і Україна) не акцептувала застосування спрощеної процедури відправки, що використалася ірландською компанією (стаття 10 Конвенцій) і вказала, що призначені для вручення на її території документи приймаються тільки російською мовою, і спрямовуватися вони повинні через Міністерство юстиції РФ, а не безпосередньо стороні суперечки. У зв'язку з неналежним повідомленням російської компанії (відповідача) про розгляд справи англійським судом, Вищий арбітражний суд РФ відмовив ірландській компанії у видачі виконавського листа по виконанню рішення англійського суду про стягнення з російської компанії заборгованості за договором.

При напрямі судових документів міжнародною поштою, судам слід з'ясовувати, чи не обмежена у відповідній державі дія ст. 10 Конвенцій, а саме - чи не забороняється на його території застосування такого способу вручення документів як вручення просячим органом документів безпосередньо стороні-резидентові іноземної держави? Напрям судових документів міжнародною поштою безпосередньо стороні-нерезиденту, що знаходиться, зокрема, в республіці Кіпр, буде можливим і законним, оскільки Кіпр, приєднуючись до Конвенції, відповідних обмовок не робив. Таким чином, п. "а" ст. 10 Конвенцій стосовно можливості напряму судових документів безпосередньо стороні суперечки, минувши Центральний орган, на території Кіпру діє без обмежень.

Судові документи можуть спрямовуватися також філіям, представництвам, іншим відособленим підрозділам іноземних підприємств і організацій, місцезнаходженням яких є територія України, а також вручатися безпосередньо уповноваженому представникові. Круг повноважень відособленого підрозділу юридичної особи по представництву інтересів сторони суперечки визначається засновницькими документами, положенням про відособлений підрозділ, затвердженою юридичною особою, або виданим дорученням керівникові цього підрозділу. Відповідно до статті 5 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" Міністерство економічного розвитку і торгівлі України здійснює реєстрацію представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності, тому доцільно просити суд перевірити наявність на території України зареєстрованого представництва сторони-нерезидента. Також слід враховувати, що інформація знаходиться у вільному доступі і може бути надана у відповідь на адвокатський запит. За наявності представництва, уповноваженого на представлення інтересів сторони суперечки, суперечка вирішується в межах процесуальних термінів, встановлених ХПК України, і положення Конвенції у такому разі не застосовуються.

На практиці можна зустріти два способи повідомлення нерезидента : "ефективний" і "формальний". Хоча випадки застосування "ефективного" способу повідомлення і зустрічаються в деяких судових процесах, такий спосіб вручення судових документів нерезидентам є неналежним і порушує порядок, встановлений Конвенцією. Незважаючи на складність і тривало процедури "формального" способу повідомлення, тільки він є гарантією того, що рішення суду не буде скасовано на підставі ст. 104 ХПК України із-за порушення норм Конвенції. Про необхідність строго дотримання "формального" порядку повідомлення нерезидентів свідчить практика Вищого господарського суду України (наприклад, постанови ВХСУ від 15.02.2011 р. у справі № 32/50, від 06.03.2012 р. у справі № 12/539, від 20.06.2012 р. у справі № 12/135), що склалася.

Олександр Вовк

старший юрист практики вирішення судових суперечок ЮФ "Юрлайн"

Підпишіться на розсилку
Головні новини і аналітика для вас по буднях
Залиште коментар
Увійдіть, щоб залишити коментар
Увійти
На цю ж тему