"Ю&З": Що б Ви виділили в якості основних тенденцій розгляду судами кредитних суперечок в 2013 році?
Максим Копейчиков : Практика більш менш стабілізувалася. Тривала тенденція 2012 року, у рамках якої і ВСУ, і ВССУ брали активну участь в "квазінормотворчій" діяльності, видаючи роз'яснення. Крім того, Верховний Суд приймав рішення за мотивами неоднакового застосування одних і тих же норм права.
У переважній більшості випадків суди приймали сторону банків, за невеликими виключеннями у сфері суперечок відносно припинення поручительства при припиненні або ліквідації боржника.
"Ю&З": чи Можна за підсумками аналізу останньої практики ВССУ, ВХСУ і ВСУ по кредитних спорах говорити про те, що вона складається переважно на користь однієї із сторін (банків або ж їх клієнтів)?
Максим Копейчиков : На мій погляд, можна говорити, що вона складається на користь банків, тому що в переважній більшості випадків банки не лише формально, але і реально праві, тобто їх позиція є більше обгрунтованою, ніж позиція позичальників, які не бажають платити.
"Ю&З": Яке рішення, на Ваш погляд, зробило найбільший вплив на сферу кредитних суперечок в 2013 році? Що саме змінилося завдяки ньому?
Максим Копейчиков : Досить важко сказати, що було якесь одно рішення, яке зробило найбільший вплив на сферу кредитних суперечок в 2013 році. Швидше, можна говорити про декілька навіть не рішень, а судові акти, зокрема про постанову пленуму ВССУ "Про практику застосування судами законодавства при рішенні суперечок, що виникають з кредитних правовідносин". Воно достатнє об'ємно, і в нім були досить якісно вирішено багато питань відносно поручительства і відносно згоди подружжя.
Також на судову практику вплинули дві постанови ВСУ. Перше торкалося того, як бути з вимогами по кредитних договорах в тих випадках, коли припинена юридична особа - позичальник. Другим рішенням, яке, по суті, було прийнято в його розвиток, та ж позиція була поширена і на договори, що забезпечують вимогу, тобто на договори поручительства, запоруки, які припиняються у разі припинення основного зобов'язання.
"Ю&З": чи Можна, виходячи з практики, що склалася, виділити який-небудь вид забезпечення як надійніший для кредитора?
Максим Копейчиков : Природно, це запорука, якщо не йдеться про запоруку товарів або майна в обороті. Ну і як і раніше - нерухомість це усе. Тобто найбільш надійні іпотека і ліквідна запорука.
У нас не дуже активно застосовується особисте поручительство фізосіб, що є бенефіціарами, але це теж у більшості своїй адекватне забезпечення. Умовне, якщо були б особисті поручительства пана Святаша по групі АИС, то можливо б в цих справах було б простіше.
"Ю&З": З якими основними проблемами стикаються банки при спробі обернути стягнення на заставне майно? Чи можна говорити про те, що в порівнянні з 2012 роком список цих проблем змінився? Якщо так, то які проблеми вдалося вирішити і які нові проблеми виявили себе вже в 2013 році?
Максим Копейчиков : Основна проблема - те, що власники майна, навіть знаючи, що у них є борг, як правило, не готові це майно віддавати і створюють різні перешкоди: оскаржать до останнього судові рішення, оскаржать дії виконавців, оскаржать проведені торги.
Приміром, у нас в одному регіоні, в якому були, умовно, 3 нотаріуси, боржник, що давно працював в цьому регіоні, обдзвонив усіх нотаріусів, вимагаючи від них не оформляти свідоцтво про продаж майна з торгів. В результаті довелося зіткнутися з труднощами при оформленні результатів законно проведених торгів просто тому, що існував особистий чинник близького знайомства боржника і нотаріусів, які не хотіли "зробити погано" боржникові. Тобто проблема мала швидше не юридичний, а особовий характер.
При спробі обернути стягнення на заставне майно часто буває, що майно міняє свого власника. Тобто доводиться спілкуватися не з тією людиною, яка безпосередньо була повинна.
Якщо в запоруці майнові права на нерухомість, то існує проблема, яка досі не вирішена навіть в судовій практиці. На даний момент суди як нижчих, так і вищих інстанцій використовують абсолютно формальний підхід: "у вас в запоруці майнові права, значить, обернути стягнення можна тільки на майнові права". Навіть якщо вже будинок побудований, все одно стягнення тільки на майнові права. Що робити потім з цими правами?
За великим рахунком таким чином кредиторів "запускають" на декілька судових кругів. Отримавши перше судове рішення про визнання права власності на майнові права, для того, щоб фактично отримати об'єкт у власність, з цим рішенням необхідно пред'являти позичальникові або поручителеві вимоги про передачу майна. Вони, природно, відмовляються, що спричиняє за собою позов про зобов'язання передати заставне майно у власність кредитора.
Він, у свою чергу, практично не підлягає примусовому виконанню, оскільки украй важко реалізувати, особливо якщо йдеться про юридичну особу, яку неможливо притягнути до карної відповідальності.
З майновими правами, як і із запорукою, реально існує велика проблема. Трансформація об'єкту запоруки у фактичне нерухоме майно не спричиняє за собою "автоматичного" або "напівавтоматичного", по рішенню тільки заставодержателя, зміни об'єкту запоруки на конкретний індивідуально певний об'єкт нерухомості. Ось це дійсно вимагає якогось роз'яснення або нормотворчої роботи, тому що цілком очевидно, що як тільки майно придбаває статус готового, то запорука майнових прав повинна трансформуватися як запорука цього майна.
Проблема, яка виявила себе в 2013 році, - це проблема припинення поручительства. Напевно, це найбільш яскравий момент, особливо проблема припинення поручительства в ситуаціях, коли ліквідований або, скажімо так, більше не існує позичальник.
"Ю&З": В яких ситуаціях, виходячи з аналізу судової практики, можна говорити, що кредиторові однозначно не вдасться обернути стягнення на майно поручителя?
Максим Копейчиков : Така ситуація, очевидно, одна - коли припинений договір поручительства або припинений кредитний договір, тобто немає як такого права вимоги. У усіх інших випадках навіть модифікація предмета запоруки не виключає звернення на нього стягнення.
У випадку з іпотекою усе набагато простіше - вона поширюється на усі модифікації. Є судова практика, коли умовно в іпотеку передавався майновий комплекс з трьох підприємств, а за час дії договору іпотеки було добудовано ще одно будівлю на цьому ж земельній ділянці, і позичальник-іпотекодавець намагався довести, що йдеться про інший об'єкт, отже, на нього не можна обернути стягнення.
Ми зайняли позицію, що це той же об'єкт, оскільки у нього залишився той же реєстраційний номер в Єдиному реєстрі прав, що говорить про повну тотожність об'єкту. Об'єкт був змінений, модифікований, додані додаткові складові і на цей випадок є ст. 5 Закону "Про іпотеку". Суд підтримав нашу позицію. У нас не одно таке рішення, з кінця 2012 року існує стійка практика.
"Ю&З": Наскільки надійний з точки зору банку такий вид забезпечення зобов'язань позичальника, як іпотека нерухомості, що належить третім особам? Як складається практика в подібному підвиді кредитних суперечок?
Максим Копейчиков : Насправді ми не відчуваємо, що в цій сфері практика сильно відрізняється або таке забезпечення є якимсь "неповноцінним" в порівнянні з іпотекою нерухомості самого позичальника.
Єдино, що по такій категорії справ відчутно більше кількість оскаржень договору іпотеки з боку майнових поручителів, тому що за той час, який пройшов з моменту укладення кредитного договору, позичальник і поручитель вже неодноразово встигли посваритися, поручитель взагалі ніякого відношення до цього не має, його просто "попросили". І іноді, якщо недостатньо коректно прописані договори або мінялися умови договорів без згоди поручителів, траплялися прецеденти, коли навіть договори іпотеки визнавалися недійсними.
Але я б не сказав, що існує якась хвиля визнання таких договорів іпотеки недійсними. Суди, в принципі, зважено підходять до цих спор.
"Ю&З": чи Є серед поширених проблем ті, які можна виключити шляхом правильного формулювання кредитних і заставних договорів? Чи можете Ви навести вдалі і невдалі для банків приклади такої практики?
Максим Копейчиков : В якості прикладу невдалого формулювання можна привести випадок, коли в договорі було написано, що нарахування відсотків припиняється з конкретної дати.
Взагалі я все менше і менше бачу прикладів невдалих для банків договорів, тому що банки навчилися на своїх помилках: і терміни подовжують, і виписують формулювання, що дозволяють покрити те, що пригнічує більшості ризиків, і чітко передбачають, як донараховуються відсотки, мало не виписують збитки у фіксованому розмірі. Тобто роблять порушення договору усе менш і менш "цікавою" справою для позичальника.
"Ю&З": Успіх справи визначається правильним формулюванням договору або вирішальна роль все ж належить роботі у рамках судового розгляду?
Максим Копейчиков : Успіх справи визначається роботою юристів на всіх стадіях: як на стадії формулювання умов договору, так і на стадії розгляду справи в суді. Чому?
Тому що якщо позичальника, скажімо так, не буде на якомусь етапі або зникне у нього усе майно, в запоруці був явний неліквід…
Для того, щоб найбільш комплексно поглянути на проблему і визначити найбільш ефективні способи її рішення, звичайно, потрібний або "проблемщик" (співробітник департаменту банку по роботі з проблемною заборгованістю, у якого величезний досвід), або ж кваліфікований юрист, який і за рахунок великої практики, і за рахунок глибокої оцінки потенційної протидії з боку опонента може визначити правильну послідовність дій.
Приміром, коли ми набираємо співробітників, ми виписуємо фабулу умовної справи і кандидатові треба захистити інтереси клієнта, визначивши способи і послідовність дій. Тому що людина може правильно визначити способи - що треба зробити, але неправильно визначити пріоритети. В результаті в цілому усе правильно написано, але можливість застосування на практиці цих рекомендацій нульова.
Отже, безумовно, потрібна робота з фахівцями на усіх етапах і саме від їх роботи усе залежить. Чим якісніше у тебе персонал, тим краще результати роботи. Це, напевно, одно з небагатьох універсальних правил.
"Ю&З": Які основні риски для банку при банкрутстві позичальника? Чи може бути сформульований і закріплений у внутрішніх документах банку алгоритм дій в такій ситуації, що знижує можливі ризики? Які етапи і процедури він повинен включати?
Максим Копейчиков : Основний ризик для банку при банкрутстві позичальника робить висновок в двох речах:
1) якщо банкрутство буде доведено до стадії ліквідації, то буде украй важко отримати яке-небудь майно, окрім заставного;
2) навіть стосовно майна, переданого в заставу або іпотеку, за новим Законом про банкрутство в редакції, діючій з 1 січня 2013 року, через різні недружні дії пов'язаних кредиторів, які повністю контролюють комітет кредиторів, впливають на призначення розпорядника майна або ліквідатора, на проведення оцінки майна, у разі продажу майна у рамках процедури банкрутства на відкритих торгах банк несе ризик продажу цього майна за істотно заниженою вартістю, яка не покриває вимогу банк.
Взагалі для банку банкрутство позичальника - дуже небажана подія, тому що в переважній більшості випадків банк не контролюватиме комітет кредиторів, досить важко буде впливати на оцінку. Активними діями банку можуть бути лише оскарження судових актів, але вагомих підстав "ламати" що-небудь, зроблене комітетом кредиторів, у банку немає.
Тому банки повинні робити усе, щоб не допускати банкрутства позичальників. Це одне з основних завдань.
"Ю&З": чи Можна узагальнити свого роду "правила формулювання позовних вимог для банків"? Чи є формулювання позовних вимог, уникати яких Ви б однозначно рекомендували?
Максим Копейчиков : Безумовно, правила формулювання позовних вимог узагальнити можна. Ось основні правила:
1) позовні вимоги повинні базуватися на ст. 16 ГК20 ХК і враховувати в тих випадках, коли йдеться про звернення стягнення на майно, передане в іпотеку або запоруку, вимоги законів "Про іпотеку", "Про запоруку" і "Про забезпечення вимог кредиторів і реєстрації тих, що обтяжили".
2) необхідно враховувати нещодавно сформульовані позиції вищих інстанцій. Приміром, можливість формулювання такої вимоги, як "обернути стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення його у власність кредитора", була "легалізована" не так давно і вищі судові інстанції підтвердили, що це належне формулювання позовних вимог.
Природно, є позовні вимоги, які банки (банківські юристи) формулюють начебто і правильно, але при цьому, з точки зору практичної реалізації, усе ускладнюється. Хоча, чесно кажучи, останнім часом я такого вже практично не зустрічав.
Втім, не так давно було формулювання позовних вимог, яке було надмірно широким. Прохальна частина вимоги складалася з декількох рядків і виглядала явно надмірною. Просили те, що суд і так повинен зробити при винесенні ухвали про звернення стягнення по іпотеці виходячи з вимог закону. Але сказати, що це абсолютно неправильно,- не можна, просто судді не занадто приємно дивитиметься на таку вимогу.
Позовна вимога - це те, що повинен зробити суд. Те, що він повинен зробити через закон, він і так зробить, інакше рішення буде незаконним. А описувати механізм дій судді при винесенні ухвали в прохальній частині позовної заяви - це дещо некоректно.
До речі, відповіді на питання, які торкаються захисту Вашого підприємства, можна задати, відвідавши практикум "Як сьогодні вирішують конфлікти кредитори, позичальники і поручителі? Які аргументи беруть до уваги суди"?який відбудеться 21 лютого 2014 року в м. Київ.
"ЮРИСТ & ЗАКОН" - це електронне аналітичне видання, що входить в інформаційно-правові системи ЛІГА :ЗАКОН і створене спеціально для юристів і фахівців, що потребують якісної аналітичної інформації про зміни, що відбуваються в правовому полі України. З питань придбання видання "ЮРИСТ & ЗАКОН" звертайтеся до менеджерам ЛІГА :ЗАКОН чи до регіональних дилера.
