Різні аспекти процесу залучення автомобілістів до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху регулярно з'являються на поверхні правового життя України. Досить згадати знамениті "листи щастя" із зухвалими сумніви свідченнями спецзасобів, а також озвучену у березні 2013 року позицію Уповноваженого ВР з прав людини стосовно розгляду справ про адміністративні порушення прямо на дорозі. При цьому акцент омбудсманом був поставлений на праві особи, що притягається до відповідальності, на отримання правової допомоги адвоката. Тоді в основу обнародуваної омбудсманом "схеми", яка через такий високий розголос мала усі шанси стати правовим мейнстрімом в області боротьби водіїв за свої права, була покладена можливість заявляти клопотання про розгляд справи за участю адвоката, яка "перекриває" інспекторові ДАІ шлях до винесення постанови про накладення стягнення на дорозі. Проте, такі клопотання часто ігноруються співробітниками ДАІ, а суди, у свою чергу, у більшості випадків відмовляються відміняти постанови із-за одних лише процесуальних порушень, допущених при їх винесенні.
В той же час, норми Кодексу України про адміністративні правопорушення взагалі не допускають винесення постанов інспекторами ДАІ на дорозітобто на місці здійснення правопорушень. При цьому навіть не має значення наявність або відсутність яких-небудь клопотань або заяв з боку водія.
Отже, згідно ч. 1 ст. 276 КоАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається по місцю його здійснення. Частиною 2 ст. 276 встановлено, що справи про админправонарушениях, передбачених статтями 80, 81, 121 - 126, 127-1 - 129, частями 1, 2, 3 і 4 ст. 130 і ст. 139 (коли правопорушення здійснене водієм), можуть також розглядатися по місцю обліку транспортних засобів або по місцю проживання порушників.
На думку інспекторів ДАІ, саме фраза "по місцю його здійснення" у першій частині приведеної статті надає їм право виносити постанови на дорозі (а ось другу частину з фразою "по місцю проживання" вони опускають, мабуть розуміючи, що їхати на квартиру до порушника для розгляду справи - як мінімум, дивно).
Річ у тому, що інспектори помилково ототожнюють такі поняття як "на місці" і "по місцю"які мають абсолютно різне значення.
Вираження "по місцю" означає територіальний підрозділ органу ДАІ (а саме, його офіційне місце знаходження), на обслуговуванні якого знаходиться ділянка місцевості, де проживає порушник або зареєстровано авто (ч.2 ст.276) або де здійснено правопорушення (ч.1 ст.276), але ніяк не само місце його здійснення.
До того ж, прикладів вживання виразів "по місцю" і "на місці" ("у місці") в процесуальних законах предостатньо, щоб зрозуміти, який зміст в ці вирази вклав законодавець.
В той же час, КоАП передбачає чіткий і вичерпний перелік випадків, коли постанова про админправонарушении може бути винесена саме на місці здійснення правопорушення. При цьому постанова виноситься без складання протоколу. По суті, це спрощена форма виробництва. Так, відповідно до ч. 3 ст. 258, у випадках, передбачених частиною 1 цієї статті, уповноваженими органами (посадовцями) на місці здійснення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 Кодекси.
У свою чергу, частиною 1 статті 258 Кодексу встановлено, що протокол не складається у разі здійснення адміністративних правопорушень, передбачених ст.ст. 70, 73, 77, ч.3 ст.85, ст.153, ч.1 ст. 85, ст.107, ч.3 ст.109, ст.ст. 110, 115, ч.ч. 1, 3 і 5 ст.116, ч.3 ст.116-2, ч.ч. 1 і 3 ст.117, ст.ст. 118, 119, 134, 135, 185-3 Кодекси, якщо особа не оспорює допущене порушення і адміністративне стягнення, яке на нього накладається.
|
Іван Переверзев |
Як видно, Кодексом не передбачена можливість винесення постанов у справах про правопорушення, передбачені статтями 121 - 130 КУоАП, на місці їх здійснення. До того ж, обов'язковою умовою для винесення постанови на місці є згода особи з допущеним правопорушенням і адміністративним стягненням, яке на нього накладається. Тобто, постанова на місці здійснення правопорушення може бути винесена тільки по статтях, передбаченим ч. 1 ст. 258 КоАП і тільки тоді, коли особа не оспорює допущене порушення і админвзыскание, яке на нього накладається.
Таким чином, для винесення постанов по статтях 121-130 КоАП на місці здійснення правопорушень у інспекторів ДАІ відсутні які-небудь законні підстави.
У приклад спроможності і життєздатності на практиці вищевикладеної точки зору можна привести постанови Амвросиевского райсуду Донецької області від 17.09.2010г. у справі №2а-938/10, Виноградовского райсуду Закарпатської області від 27.04.2011г. у справі №2а-1441/11, Алчевского міськсуду Луганської області від 10.05.2012г. 2а-104/12.
Звичайно ж, існують судові рішення, в яких подібні порушення КоАП оцінюються як несуттєві для справи, а основним мотивом відмови в позовах водіям стає доведеність їх провини в здійсненні правопорушень. Можливо, таке несерйозне сприйняття держструктурами фактів перевищення повноважень посадовцями ДАІ викликане масовістю цього явища, що, у свою чергу, сформувало досить легковажне відношення до процедури залучення водіїв до відповідальності за порушення ПДД. Проте, це не може бути виправданням щоденному і повсюдному порушенню закону особами, діючими від імені держави.
Тому вихід з ситуації, що склалася, має два напрями: або слід змінити законодавство, або припинити нелегітимну практику покарання водіїв "без суду і слідства" на дорогах, остаточно перетворюючи усім відому частину 2 статті 19 Конституцій України в декларативну пустушку.
Іван Переверзевкерівник юрфірми "Днепролекс"адвокат.
