Ім'ям України : як визнати іпотеку недійсною

На засіданні судової палати у цивільних справах Верховного Суду України (далі - ВСУ) 30 жовтня 2013 року було розглянуто справа № 6-96цс13 по позову до ПАО "Комерційний банк "Приватбанк" про визнання договору іпотеки недійсним.

При розгляді цієї справи ВСУ зробив правовий висновок, згідно з яким майно, що знаходиться в загальній власності осіб, не може передаватися в іпотеку без згоди іншого співвласника. Згідно ст. 578 Цивільного кодексу (далі - ГК) і ч. 2 ст. 6 Закону "Про іпотеку" майно, що знаходиться в загальній власності, може бути передане в іпотеку лише по нотаріально завіреній згоді усіх співвласників. Співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою долю в загальному майні без згоди інших співвласників за умови виділення її в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

У травні 2012 року позивач, що подав заяву про перегляд у ВСУ, звернувся до Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області з вимогою визнати договір іпотеки, ув'язнений його матір'ю з "Приватбанком", недійсним, оскільки останній був ув'язнений сторонами з порушенням чинного законодавства (не було отримано його згоду як співвласника будинку на передачу майна в іпотеку).

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 грудня 2012 року, залишеною без змін постановою апеляційного суду Закарпатської області від 19 березня 2013 року, в задоволенні позову було відмовлено. Визначенням від 17 квітня 2013 року Вищий спеціалізований суд України по розгляду цивільних і карних справ (далі - ВССУ) відмовив у відкритті касаційного виробництва.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди нижчих інстанцій, з виводами яких погодився касаційний суд, виходили з того, що позивач став володарем частини спірного будинку на підставі рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 березня 2012 року, тобто більш ніж через три роки після укладення його матір'ю договору іпотеки нерухомого майна від 15 травня 2008 року. Суди визнали, що підстави для визнання недійсним договори іпотеки відсутні, оскільки на час укладення оспорюваної оборудки єдиним власником будинку (предмета іпотеки) була мати позивача.

ВСУ, відміняючи визначення ВССУ від 17 квітня 2013 року і передаючи справу на новий касаційний розгляд, дійшов висновку, що суди, що розглядають справу в попередніх інстанціях, не врахували, що відповідно до застосованих до спірних правовідносин норм Цивільного кодексу Української РСР (далі - ГК УРСР):

- прийнятий спадок визнається таким, що належить спадкоємцеві з моменту відкриття спадку (ст. 548 ГК УРСР);

- спадок вважається прийнятим, якщо спадкоємець фактично вступив в управління або володіння спадковим майном (п.1 ч. 1 ст. 549 ГК УРСР).

ВСУ вказав, що виходячи з вказаних норм, позивач як спадкоємець прийняв спадок з моменту його відкриття.

Таким чином, суд касаційної інстанції залишив без уваги той факт, що спірний будинок в м. Мукачево Закарпатської області є загальною власністю позивача і його матері, а тому не міг передаватися нею в іпотеку без згоди іншого співвласника.

Андрій Тригуб, адвокат Адвокатського об'єднання "Адвокатська контора "Скляренко і партнери"вважає, що постанова ВСУ від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-96цс13 істотно не вплине на судову практику в подібних спорах. Воно може бути використане тільки в справах з подібними фактичними обставинами, які в даному випадку досить специфічні.

Він пояснив, що суть постанови ВСУ від 30 жовтня 2013 р. зводиться до правової переоцінки фактичних обставин справи - моменту виникнення права власності у позивача. Оскільки основою для відмови в задоволенні позовних вимог в цій справі судами попередніх інстанцій послужив висновок про те, що позивач придбав право власності на частину будинку в порядку спадкоємства тільки в 2012 році за рішенням суду, тоді як спірний договір іпотеки знаходився в 2008 році.

Так, суд на підставі п. 1 ч. 1 ст. 549 ГК УРСР встановив, що позивач в цій справі прийняв спадок з моменту його відкриття, оскільки фактично вступив в управління або володіння майном. ВСУ вказав, що згідно ст. 548 ГК УРСР прийнятий спадок вважається таким, що належить спадкоємцеві з моменту відкриття такого спадку.

Враховуючи той факт, що на момент передачі майна в іпотеку спадок вже був відкритим, суд дійшов висновку, що у момент укладення спірного іпотечного договору позивач вже був власником частини будинку.

"Саме ця обставина послужила основою для висновку ВСУ про те, що спільне майно було передане в іпотеку без згоди усіх співвласників. Важливо підкреслити, що правова позиція ВСУ в постанові від 30 жовтня 2013 року не є результатом особливого тлумачення положень Закону "Про іпотеку", або визнання їх переваги над іншими нормами як спеціального законодавчого акту. Заборона на передачу майна в іпотеку без згоди усіх співвласників прямо встановлена в ч. 2 ст. 6 Закону, на яку і посилається суд. Таким чином, фактично в основу аналізованої постанови ВСУ покладено правильне застосування положень ГК УРСР. Висновок про неможливість передачі майна в іпотеку без згоди іншого співвласника став наслідком правильної правової оцінки фактичних обставин справи і застосування прямих норм Закону "Про іпотеку"- зробив висновок адвокат.

Партнер Адвокатського об'єднання "З.Т. Партнерс" Сергій Тюрин і молодший юрист Олена Сибирцева вважають, що правовий аналіз і виведення ВСУ в справі № 6-96цс13 дозволяє керуватися ним як обгрунтованою правовою позицією, застосованою до тотожних правовідносин. Юристи відмітили, що згадані в постанові судові рішення дають можливість проаналізувати правовідносини, що склалися. Так, позивачем було звернено увагу на ряд суміжних спірних правовідносин. У таких судом було визнано недійсним договір іпотеки у зв'язку з відсутністю згоди однієї з подружжя, яка б підтверджувала право розпорядження долею в загальній спільній власності (справа № 6-25510св12). Аналогічно судом врегульовані правовідносини у справі № 6-6051св12, яке було вказано в якості прикладу наявність різного застосування норм в тотожних правовідносинах. Крім того, питання, пов'язані з наявністю згоди співвласників в подібного роду зобов'язаннях вказують на те, що неоднозначно трактуються і питання розділу загального майна, яке вже є предметом договору іпотеки. Так, постановою ВССУ від 26 грудня 2012 року підкреслена необхідність встановлення обставин про спосіб користування загальною власністю або обставин про спосіб розділу спірного майна, і чи не приведуть запропоновані способи до зміни цільового призначення предмета іпотеки.

На думку юристів до аналогічних висновків про недійсний характер угоди ВССУ прийшов в рішенні від 23 жовтня 2013 року у справі № 6-29747св13. Зокрема, судом було встановлено, що одним з відповідачів, суб'єктом права загальної власності, не надавалася згода на укладення договору іпотеки іншою стороною правовідносин. У зв'язку з цим судом були скасовані попередні рішення, установившиу можливість стягнення на предмет іпотеки, яке вимагав банк.

"Аналіз судової практики також дозволяє відмітити поширеність категорії справ, пов'язане із загальною спільною власністю подружжя, а також правових наслідків розірвання браку відносно дійсності угод, пов'язаних з іпотекою. Частенько судами однозначно дозволяються подібні спори, в результаті яких відсутність згоди однієї з подружжя (після розірвання браку у тому числі) впливає на правові наслідки угоди. Так, судами визначається незаконність таких угод, оскільки режим спільної власності поширюється на майно подружжя і після факту розірвання їх браку. Приміром, рішенням від 23 жовтня 2013 року у виробництві № 6-10886св13 ВССУ відхилив касаційну скаргу банку у зв'язку з відсутністю згоди однієї з подружжя про предмет іпотеки, при цьому судом була підтверджена теза про режим власності як в час, так і після факту розірвання браку", - діляться досвідом юристи.

За їх словами судами також підкреслюється, що використання категорії загальної власності є оцінниму зв'язку з чим суд повинен мотивувати її, зіставляючи обставини і зміст цієї категорії, визначати чи не суперечить таке загальному змісту і призначенню права, яким врегульовані приватні правовідносини.